Рішення № 115612338, 11.12.2023, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1393/21

провадження № 2/492/136/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2023 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Житомирського обласного державного нотаріального архіву, приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименко Романа Васильовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

встановив:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. № 20226 від 03 лютого 2021 року про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП» (далі - ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП») заборгованості в розмірі 40245,74 грн., посилаючись на те, що 03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. був вчинений виконавчий напис № 20226 про стягнення з позивача на користь відповідача ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» зазначеної заборгованості на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Клименко Р.В. відкрито виконавче провадження. Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки заборгованість за договором не є безспірною, відсутня письмова вимога про усунення порушень від банку (стягувача), виконавчий напис вчинений на окремому документі, а не на оригіналі нотаріально посвідченого договору поза межами строку після виникнення права вимоги, позивача не повідомлено про відступлення права вимоги від кредитора до відповідача, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Позивач тайого представнику судовезасідання нез`явилися,однак відпредставника позивачанадійшла досуду заявапро розглядсправи зайого відсутностіта завідсутності позивача,позовні вимогипідтримав,просив їхзадовольнити. У разі повторної неявки представника відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представник відповідача про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлявся належним чином, однак до суду не з`явився, клопотання про розгляд справи за його відсутності не подавав, про причини неявки в суд не повідомляв, а також не подав до суду відзив.

Представник Житомирського обласного державного нотаріального архіву в судове засідання не з`явився, але надіслав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Клименко Р.В. про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, однак до суду не з`явилися, клопотання про розгляд справи за їх відсутності не подавали, про причини неявки в суд не повідомляли, а також не подав до суду пояснення.

Суд також враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що представник відповідача надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки представника відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення представника відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи із вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини неявки представника відповідача до суду, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, який з 26 січня 2022 року, тобто з моменту відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у його письмовій заяві, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 4ст. 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд вважає позовну заяву позивача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, пов`язані з вчиненням приватним нотаріусом виконавчого напису для стягнення заборгованості, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між Публічним акціонерним товариством «Терра Банк» та ОСОБА_1 26 квітня 2012 року було укладено кредитний договір № 47653 (а.с. 19), відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» надало кредит позивачу на умовах овердрафту з лімітом у розмірі 10000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 26 квітня 21 року (а.с. 18-19, 21).

03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис, який був зареєстрований в реєстрі за № 20226 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 47653 від 26 квітня 2012 року на користь ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» в розмірі 39595,74 грн., а також за вчинення виконавчого напису нотаріуса в розмірі 650,00 грн. Загальна сума, що підлягає стягненню 40245,74 грн. (а.с. 20).

Представник ТОВ «ФК «ФАКТОР ГРУП» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Р.В. для примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. № 20226, виданого 03 лютого 2021 року (а.с. 17), в зв`язку із чим приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 64592714 від 22 лютого 2021 року (а.с. 16). У відкритому виконавчому провадженні приватним виконавцем були винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 14), про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 11-13).

Як вбачається з копій квитанцій позивачем ОСОБА_1 частково погашено заборгованість за кредитним договором (а.с. 22).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 3).

Таким чином, така нотаріальна дія, як вчинення виконавчого напису, є альтернативним позасудовим способом захисту цивільних прав, а виконавчий напис нотаріуса - самостійною підставою для задоволення вимог кредитора шляхом стягнення грошових сум або витребування майна від боржника за цим виконавчим документом, якщо така вимога є безспірною.

Згідно із ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), одним з документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безопірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Тобто, стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, якщо така угода передбачає (разом/окремо): сплату грошових сум, передачу або повернення майна, право звернення стягнення на заставлене майно.

Постановою № 662 Перелік документів було доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», яким передбачалося, що для одержання виконавчого напису на підставі кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються оригінал кредитного договору; та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт.

Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду в справі № 826/20084/14.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17.

Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 03 лютого 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14.

Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з п/п 2.1 п. 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/8685/18 (провадження № 61-15987св20), зазначено, що «у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надіслання кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-17750св20), від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) та від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18)».

Матеріали справи відомостей про надіслання та отримання позивачем відповідного повідомлення не містять.

З наданих позивачем суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт направлення та отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду жодних належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, матеріали справи не містять належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, виконавчий напис вчинено в порушення ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки минуло більше трьох років з моменту виникнення права вимоги, відсутні належні та допустимі докази фактичного повідомлення відповідачем позивача, як боржника, для надання йому можливості усунути порушення за кредитним договором, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Щодо розподілу судових витрат, то суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем при поданні до суду позовної заяви був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн., за подання до суду заяви про витребування доказів у розмірі 454,00 грн., за подання до суду заяви про забезпечення позову у розмірі 454,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 8, 9, 38).

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 19816,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідними квитанціями (а.с. 8, 9, 38).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже,на підтвердженняпонесених витратна правничудопомогу,які позивачкасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи, зметою розподілусудових витратпозивачці необхіднобуло надатисуду такідокази:1)договір пронадання правничоїдопомоги (договірдоручення,договір пронадання юридичнихпослуг тощо);2)документи,що свідчатьпро оплатугонорару таінших витрат,пов`язаних ізнаданням правничоїдопомоги,оформлені увстановленому закономпорядку (квитанціядо прибутковогокасового ордера,платіжне дорученняз відміткоюбанку абоінший банківськийдокумент,касові чеки,посвідчення провідрядження тощо);3)рахунок,який необхіднооплатити післяприйняття судомрішення зарезультатами розглядусправи; докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 15 грудня 2021 року (а.с. 30-31); ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15 грудня 2021 року (а.с. 29); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с. 33); розрахунок гонорару у сумі 6000,00 грн., відповідно до якого до гонорару входять послуги за підготовку до складання позову, формування правової позиції у справі - 1000,00 грн., узагальнення судової практики за аналогічними справами - 1000,00 грн., складання заяви про забезпечення позову 500,00 грн., складання клопотання про витребування доказів 500,00 грн., складання позову 2000,00 грн., участь у судових засіданнях, складання процесуальних заяв 3000,00 грн., рахунок-фактуру № 15/12 від 15 грудня 2021 року (а.с. 32), відповідно до якого адвокат Кочуров А.О. прийняв від позивача 3000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., оскільки позивачем надано суду докази здійснених ним витрат на зазначену суму, внаслідок чого вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у зазначеному нею розмірі підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову у виді зупинення стягнення за оскаржуваним виконавчим написом продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи те, що клопотань від учасників справи з приводу скасування заходів забезпечення позову не надходило, а тому вжиті судом заходи забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 20226, вчиненого 03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ФАКТОР ГРУП» заборгованості в розмірі 40245,74 грн., з яких 39595,74 грн. заборгованості, 650,00 грн. плата за вчинення цього виконавчого напису, у виконавчому провадженні № 64592714, що ведеться приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Клименко Р.В., продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, що відповідає вимогам ч. 7 ст. 158 ЦПК України.

Також, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2017 року кількість суддів в Арцизькому районному суді Одеської області зменшилася з 5 до 1), щодо яких має здійснюватися автоматизований розподіл справ, внаслідок чого навантаження на одного суддю виходить за межі фізичних можливостей.

В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст. 6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.

Отже, у судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал, тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів у зв`язку з надмірним навантаженням, яке утворилося на суддю, яка одна замість п`яти суддів здійснює правосуддя в Арцизькому районному суді Одеської області, унеможливило розгляд наявної справи у строки, передбачені ЦПК України.

На підставі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 15, 16, 18, 256, 257, 261, 262 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 7, 12, 13, 48, 76-78, 81, 89, 133, 137, 141, 158, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати виконавчий напис № 20226 від 03 лютого 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про звернення стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), який є боржником за кредитним договором № 47653 від 03 лютого 2012 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Терра Банк», право вимоги за яким перейшло до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП» ідентифікаційний код юридичної особи 40911449, місцезнаходження: вул.Липківського Василя Митрополита, буд. № 45, м.Київ, 03035 заборгованості у розмірі 40245 (сорок тисяч двісті сорок п`ять) гривень 74 копійки таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 40911449, місцезнаходження: вул.Липківського Василя Митрополита, буд. № 45, м.Київ, 03035) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Вжиті ухвалоюАрцизького районногосуду від26січня 2022року заходи забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 20226, вчиненого 03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП» заборгованості в розмірі 40245,74 грн., з яких 39595,74 грн. заборгованості, 650,00 грн. плата за вчинення цього виконавчого напису, у виконавчому провадженні № 64592714, що ведеться приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Клименко Романом Васильовичем, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, відповідно до вимог ч.7 ст. 158 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: адвокат Кочуров Андрій Олександрович (місце роботи: вул.Добровольського, буд. № 2, м.Арциз, Болградський район, Одеська область, поштовий індекс 68404).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 40911449, місцезнаходження: вул.Липківського Василя Митрополита, буд. № 45, м.Київ, 03035).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: 10008, м.Житомир, вул.В.Бердичівська, буд. № 35).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирський обласний державний нотаріальний архів (місцезнаходження: 10003, м.Житомир, вул.Сціборського Миколи, буд. № 6А).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Клименко Роман Васильович (місце знаходження: 02094, м.Київ, вул.Поправки Юрія, буд. № 6, оф. № 31).

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.