Рішення № 115584730, 30.10.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2023 р. Справа № 911/1953/23

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Дідик Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації

про стягнення 294 111 875, 44 грн, що еквівалентно 8 042 727, 90 доларів США

Представники:

від позивача: Жураковський С.А., Вакуленко Є.В., Целовальніченко Н.Є.

від відповідача: не з`явилися

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 294 111 875, 44 грн, що еквівалентно 8 042 727, 90 доларів США, з яких: 231 795 406, 44 грн, а у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США сума реальних збитків; 46 737 353, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 24.02.2023; 15 579 116, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 426 009, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2023 по 24.06.2023. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача 410 000, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 12 341, 48 доларів США судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації було знищено нерухоме майно (нежитлове приміщення склад, бокси), яке перебувало у користуванні позивача, а також рухоме майно (непродовольча продукція та основні засоби), яке належало позивачу на праві власності та перебувало у вказаному нежитловому приміщенні, чим позивачу завдано збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2023 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 27.07.2023 та витребувано у сторін певні документи.

У судовому засіданні 27.07.2023 судом встановлено необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі, у зв`язку з чим розгляд даної справи у підготовчому засіданні відкладено на 14.08.2023.

14.08.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 14.08.2023 (вх. № 15497/23 від 14.08.2023) про збільшення розміру позовних вимог, у якій він збільшує розмір своїх позовних вимог на суму грошових коштів, що дорівнює 6 621 124, 31 грн, а у доларовому еквіваленті 181 053, 44 доларів США та складається з: 3 894 779, 00 грн упущена вигода у період з 24.06.2023 по 24.07.2023; 2 726 345, 31 грн упущена вигода у період з 24.07.2023 по 14.08.2023. Так, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача такі збитки:

- 231 795 406, 44 грн, а у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США сума реальних збитків;

- 46 737 353, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 24.02.2023;

- 15 579 116, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 426 009, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2023 по 24.06.2023;

- 3 894 779, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 106 502, 02 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.06.2023 по 24.07.2023;

- 2 726 345, 31 грн, а у доларовому еквіваленті 74 551, 42 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.07.2023 по 14.08.2023. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача 410 000, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 12 341, 48 доларів США судових витрат.

Також, 14.08.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 14.08.2023 (вх. № 15524/23 від 14.08.2023) про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2023, враховуючи подання позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог та великої кількості додаткових документів, які потребують вивчення, зважаючи на неявку в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог суду, з метою дотримання завдань підготовчого провадження і основних засад господарського судочинства, продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 25.09.2023.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 25.09.2023 (вх. № 18223/23 від 25.09.2023) про долучення доказів до матеріалів справи.

25.09.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 25.09.2023 (вх. № 7677 від 25.09.2023) про залучення третьої особи на стороні відповідача у справі № 911/1953/23, у якому він просив суд залучити до участі у справі № 911/1953/23 в якості третьої особи, що не заявляє самостійний вимог, на стороні відповідача ОСОБА_1 .

До Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н від 25.09.2023 (вх. № 18241/23 від 25.09.2023) про збільшення розміру позовних вимог, у якій він збільшує розмір своїх позовних вимог на суму грошових коштів, що дорівнює 5 151 159, 32 грн, а у доларовому еквіваленті 140 896, 04 доларів США та складається з: 1 256 380, 32 грн упущена вигода у період з 14.08.2023 по 24.08.2023; 3 894 779, 00 грн упущена вигода у період з 24.08.2023 по 24.09.2023. Так, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача такі збитки:

- 231 795 406, 44 грн, а у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США сума реальних збитків;

- 46 737 353, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 24.02.2023;

- 15 579 116, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 426 009, 00 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.02.2023 по 24.06.2023;

- 3 894 779, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 106 531, 15 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.06.2023 по 24.07.2023;

- 2 726 345, 31 грн, а у доларовому еквіваленті 74 571, 81 доларів США сума упущеної вигоди за період з 24.07.2023 по 14.08.2023;

- 1 256 380, 32 грн, а у доларовому еквіваленті 34 364, 89 доларів США сума упущеної вигоди у період з 14.08.2023 по 24.08.2023;

- 3 894 779, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 106 531, 15 доларів США сума упущеної вигоди у період з 24.08.2023 по 24.09.2023. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача 410 000, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 12 341, 48 доларів США судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача б/н від 25.09.2023 (вх. № 7677 від 25.09.2023) про залучення третьої особи на стороні відповідача у справі № 911/1953/23, прийнято до розгляду заяву позивача б/н від 25.09.2023 (вх. № 18241/23 від 25.09.2023) про збільшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 23.10.2023.

У судовому засіданні 23.10.2023, не розпочавши розгляд справи по суті, за клопотанням представника позивача, відкладено розгляд даної справи на 30.10.2023.

23.10.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 23.10.2023 (вх. № 3838/23 від 23.10.2023) про уточнення інформації щодо відповідача у справі № 911/1953/23, у якому він просить суд при розгляді справи прийняти до уваги уточнення інформації про відповідача за цією справою, яка полягає в тому, що відповідач має реалізовувати свою процесуальну дієздатність в особі таких органів: Міністерство юстиції Російської Федерації, Міністерство фінансів Російської Федерації, Центральний банк Російської Федерації. В обґрунтування вказаного клопотання позивач посилається на те, що враховуючи положення Конституції Російської Федерації та федеральних законів Російської Федерації, спроможність виконувати деліктні зобов`язання відноситься до сфери повноважень спеціальних органів Російської Федерації: Міністерства фінансів Російської Федерації та Центрального банку Російської Федерації, а тому для забезпечення наявності у відповідача всіх ознак дієздатності як суб`єкта правовідносин, зокрема, деліктоздатності, Російську Федерацію необхідно розглядати як відповідача в особі таких органів: Міністерство юстиції Російської Федерації, Міністерство фінансів Російської Федерації, Центральний банк Російської Федерації.

До Господарського суду Київської області від представника позивача Целовальніченко Н.Є. надійшло клопотання б/н від 30.10.2023 (вх. № 3974/23 від 30.10.2023) про долучення до матеріалів справи інформації про понесені позивачем за справою № 911/1953/23 витрати на правничу допомогу.

30.10.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н б/д (вх. № 20498/23 від 30.10.2023) про долучення до матеріалів справи доказів направлення документів на адресу Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства фінансів Російської Федерації та Центрального банку Російської Федерації.

Також, 30.10.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 30.10.2023 (вх. № 20499/23 від 30.10.2023) про виправлення арифметичних помилок, у якому він зазначає, що ним під час розрахунків було допущено арифметичну помилку в частині конвертації розміру коштів з української гривні на долари США і просить викласти прохальну частину наступним чином:

- стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» 231 795 406, 44 грн, а у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США суму реальних збитків;

- стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» 46 737 354, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США суму упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 24.02.2023;

- стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» 27 263 453, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 745 542, 71 доларів США суму упущеної вигоди за період з 24.02.2023 по 24.09.2023;

- стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» 410 000, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 11 211, 80 доларів США - судових витрат;

- стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» витрати на професійну правничу допомогу.

Суд, у судовому засіданні 30.10.2023 до початку розгляду даної справи по суті, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, прийняв клопотання позивача б/н від 23.10.2023 (вх. № 3838/23 від 23.10.2023) про уточнення інформації щодо відповідача у справі № 911/1953/23 та звернув увагу представників сторін на загальне правило держави відповідача, як учасника цивільних відносин визначати орган, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Крім того, у даному судовому засіданні суд приєднав до матеріалів справи докази, які поданні з клопотанням б/н б/д (вх. № 20498/23 від 30.10.2023) та прийняв клопотання позивача б/н від 30.10.2023 (вх. № 20499/23 від 30.10.2023) про виправлення арифметичних помилок.

Присутні у судовому засіданні 30.10.2023 представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, з у рахуванням заяв про збільшення позовних вимог та клопотання про виправлення арифметичних помилок, і просили суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач (його представник), належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання 30.10.2023 не з`явився, причин неявки суду не повідомив та відзиву на позовну заяву не подав.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, а також непоширення на Російську Федерацію судового імунітету дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таку позицію наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та від 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

У зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому частинами 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, 25.09.2023 (вх. № 18223/23 від 25.09.2023) та 30.10.2023 (вх. № 20498/23 від 30.10.2023) позивачем були надані до суду клопотання про долучення до матеріалів справи, зокрема, доказів направлення позовної зави, ухвал суду та інших документів по справі до посольства Російської Федерації в Литовській Республіці, відповідні роздруківки трекінгів відправлень та роздруківки з електронної пошти на підтвердження надсилання повідомлення позивачем на електронні пошти відповідача.

У судовому засіданні 30.10.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико» зареєстрований за адресою: 01001, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 10, кім. 212, основним видом діяльності якого є неспеціалізована оптова торгівля.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико» спеціалізується на реалізації кінцевим споживачам непродовольчої продукції (дитячий одяг, взуття та аксесуари до них) торгової марки «Reima». Зберігання вказаної продукції перед її подальшою реалізацією здійснювалося у спеціально орендованому приміщенні у смт. Гостомель Київської області.

Так, 02.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико» (орендар позивач) укладено договір оренди № МДМ-6/20, за умовами якого орендодавець передає в оренду орендареві, а орендар приймає у орендодавця в оренду на весь строк оренди, зазначений у п. 3.1 цього договору, нежитлове приміщення загальною площею 2277,2 кв.м. (яке складається з приміщень складу площею 2180, 0 кв.м., а також приміщення 2-х боксів площею 89,6 кв.м., приміщень туалету площею 7,6 кв.м.), що розташоване за адресою: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, перший поверх. План-схема приміщення наведена у додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.1 договору приміщення надається орендарю для розміщення складу.

Згідно з п. 3.1 договору строк оренди за даним договором починається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень і діє протягом двох років та одинадцяти місяців.

На виконання умов договору оренди № МДМ-6/20 від 02.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс» (орендодавець) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико» (орендар позивач) прийняло нежитлове приміщення загальною площею 2277,2 кв.м. (яке складається з приміщень складу площею 2180, 0 кв.м., а також приміщення 2-х боксів площею 89,6 кв.м., приміщень туалету площею 7,6 кв.м.), що розташоване за адресою: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, перший поверх, про що сторони склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 04.12.2020.

Відповідно до п. 3 акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 04.12.2020 та додатку № 1 до вказаного акту сторони підтверджують, що з дня підписання даного акту відбулося фактичне передання орендодавцем орендарю приміщення та перерахованого вмонтованого обладнання і приладдя, а також інших матеріальних цінностей, які наведені у додатку № 1 до акту.

Також, 16.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико» (орендар позивач) укладено договір оренди № МДМ-8/20, за умовами якого орендодавець передає в оренду орендареві, а орендар приймає у орендодавця в оренду на весь строк оренди, зазначений у п. 3.1 цього договору, нежитлові приміщення загальною площею 29 кв.м. (які складаються з офісного приміщення площею 21,4 кв.м., туалету площею 3,2 кв.м. та частини приміщень коридору площею 4,4 кв.м.), що розташовані за адресою: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, другий поверх. План-схема приміщень наведена у додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.1 договору приміщення надається орендарю для розміщення офісу.

Згідно з п. 3.1 договору строк оренди за даним договором починається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень і діє протягом двох років та одинадцяти місяців.

На виконання умов договору оренди № МДМ-8/20 від 16.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс» (орендодавець) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико» (орендар позивач) прийняло нежитлові приміщення загальною площею 29 кв.м. (які складаються з офісного приміщення площею 21,4 кв.м., туалету площею 3,2 кв.м. та частини приміщень коридору площею 4,4 кв.м.), що розташовані за адресою: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, про що сторони склали акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2021.

Відповідно до п. 3 акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.01.2021 та додатку № 1 до вказаного акту сторони підтверджують, що з дня підписання даного акту відбулося фактичне передання орендодавцем орендарю приміщення та перерахованого вмонтованого обладнання і приладдя, а також інших матеріальних цінностей, які наведені у додатку № 1 до акту.

Позивач зазначає, що 06.03.2022 внаслідок потрапляння бойових снарядів російських військ було знищено нежитлові приміщення, які перебували у його користуванні згідно вищевказаних договорів оренди, що призвело до знищення належного позивачу майна (товар та основні засобів), у зв`язку з чим він звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 231 795 406, 44 грн, а у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США реальних збитків та 74 000 807, 00 грн, а у доларовому еквіваленті 2 023 615, 71 доларів США упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 24.09.2023.

Згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не надав та заявлених до нього вимог не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан.

Смт. Гостомель Бучанського району Київської області в період з 26.02.2022 по 01.04.2022 було окуповано військами Російської Федерації, що підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

06.03.2022 орієнтовно о 13 год 10 хв, внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків військ Російської Федерації, виникла пожежа на об`єкті: нежитлові будівлі (складські та офісні приміщення) Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс» площею 10526,6 кв.м. за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, що було зафіксовано у акті про пожежу від 16.05.2022, складеному комісією, до якої увійшли представники Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області, ВЗС та АР ЦДЗ ГНС ДСНС України у Київській області і представники власника приміщення - Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Сервіс».

У зазначеному акті про пожежу від 16.05.2022 встановлено, що пожежею пошкоджено офісні та складські приміщення першого та другого поверхів нежитлової будівлі, а також повністю знищено нежитлове приміщення № 117 площею 4698,1 кв.м., стеля та стіни даного приміщення та їх рештки лежать на підлозі разом із рештками від системи вентиляції, рештками чотирьох докових воріт, колонами і іншими конструкціями; нежитлові приміщення № 118 площею 50,0 кв.м., № 119 площею 49,9 кв.м., № 120 площею 52,5 кв.м., № 121 площею 52,7 кв.м., № 122 площею 52,7 кв.м., № 114 площею 31,1 кв.м., № 113 площею 139,4 кв.м., № 159 площею 19,3 кв.м., входи у які здійснювалися з приміщення № 117.

До нежитлової будівлі, про яку йдеться вище, входили і нежитлові приміщення, які перебували у користуванні позивача згідно договору оренди № МДМ-6/20 від 02.11.2020 та договору оренди № МДМ-8/20 від 16.12.2020. В орендованих позивачем приміщеннях знаходилося майно позивача непродовольча продукція (дитячий одяг, взуття та аксесуари 651 524 одиниці) торгової марки «Reima» і основні засоби 693 одиниці, що підтверджується наданими матеріалами внутрішнього службового розслідування, проведеного в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Шико», фінансово-бухгалтерськими документами, а також матеріалами інвентаризації основних засобів та запасів.

Так, за фактом знищення вищевказаного майна позивача, останній звернувся до Відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області із заявою про скоєння злочину. За результатами її розгляду, таке звернення було приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені 27.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111040000549 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням слідчого відділення Відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області № 6558/109/1402/2022 від 28.12.2022 про прийняття і реєстрацію повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Постановою від 28.06.2022 старшим слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні т.в.о. заступника начальника відділу начальником слідчого відділення Відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Дураєвом Д.В., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111040000549 від 27.06.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, у зв`язку з тим, що вказаним кримінальним правопорушенням Товариству з обмеженою відповідальністю «Шико» завдано матеріальної шкоди, залучено останнє до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111040000549 від 27.06.2022, в якості потерпілого.

З матеріалів справи вбачається, що з метою визначення та підтвердження розміру збитків, завданих внаслідок пошкодження і знищення майна, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч» і до судового експерта Проскура Катерини Петрівни для складення звіту про оцінку збитків та проведення економічного дослідження.

За результатами проведення вищезазначених досліджень були складені звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч» про оцінку збитків визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», які виникли внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні станом на 04.10.2022, а також висновок експерта Проскура Катерини Петрівни № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022.

Так, зі звіту про оцінку збитків вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч» було проведено визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», які виникли внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні, та складено висновок № 81-22AR про вартість від 24.10.2022.

Відповідно до висновку № 81-22AR про вартість від 24.10.2022 загальна вартість збитків склала 292 452 680, 00 грн, що еквівалентно 7 997 372, 00 доларів США по курсу НБУ на дату оцінки, з яких:

- 245 715 326, 00 грн, що еквівалентно 6 719 298, 00 доларів США реальні збитки, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», які виникли внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні за період з 24.02.2022 по 24.02.2023;

- 46 737 354, 00 грн, що еквівалентно 1 278 073, 00 доларів США упущена вигода, що нанесена Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», яка виникла внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні за період з 24.02.2022 по 24.02.2023. З урахуванням того, що розгляд справи в суді може відбуватися тривалий час, оцінювачем зазначено розрахункове значення щомісячної упущеної вигоди за кожний наступний місяць з 24.02.2023 у розмірі 3 894 779, 00 грн.

В подальшому, задля необхідності підготовки висновку для подання в суд, позивач звернувся до судового експерта Проскурої Катерини Петрівни для вирішення питання: Чи підтверджуються розрахунково та документально збитки у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди у загальному розмірі 292 452 680, 00 грн, що еквівалентно 7 997 372, 00 доларів США, у тому числі реальні збитки - 245 715 326, 00 грн, що еквівалентно 6 719 298, 00 доларів США та збитки у вигляді упущеної вигоди - 46 737 354, 00 грн, що еквівалентно 1 278 073, 00 доларів США, яких зазнало Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико» внаслідок збройної агресії (протиправної поведінки) Російської Федерації, з урахуванням звіту про оцінку збитків, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч» станом на 04.10.2022?.

Висновком експерта Проскури Катерини Петрівни № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022 визначено, що у межах наданих на дослідження документів та з урахуванням звіту про оцінку збитків - визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», які виникли внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні станом на 04.10.2022, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч», підтверджується загальна сума збитків, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Шико», внаслідок впливу збройної агресії Російської Федерації, у розмірі 278 532 760, 44 грн або 7 616 718, 90 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки (04.10.2022), у тому числі:

- сума реальних збитків складає 231 795 406, 44 грн (у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США);

- сума упущеної вигоди, розрахованої за період з 24.02.2022 по 24.02.2023 складає 46 737 354, 00 грн (у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США).

Зі змісту вказаного висновку № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022 вбачається, що різниця у сумі реальних збитків, яка визначена у звіті про оцінку збитків, складеному Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч» станом на 04.10.2022, а також у висновку експерта Проскури Катерини Петрівни № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022 виникла у зв`язку з тим, що у експерта були відсутні документальні підтвердження того, що дебіторська заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико», відносно якої у звіті про оцінку визначались збитки, є безнадійною та не може бути погашена покупцями і замовниками підприємства, а тому не можливо підтвердити збитки у вигляді дебіторської заборгованості у розмірі 13 919 920, 00 грн.

Отже, з вищезазначеного судом встановлено, що, внаслідок вчиненої Російською Федерацією збройної агресії в Україні, позивачу було завдано збитків у загальному розмірі 278 532 760, 44 грн (у доларовому еквіваленті 7 616 718, 90 доларів США), з яких:

- сума реальних збитків складає 231 795 406, 44 грн (у доларовому еквіваленті 6 338 645, 90 доларів США);

- сума упущеної вигоди, розрахованої за період з 24.02.2022 по 24.02.2023 складає 46 737 354, 00 грн (у доларовому еквіваленті 1 278 073, 00 доларів США).

Крім того, оцінювачем визначено розрахункове значення щомісячної упущеної вигоди за кожний наступний місяць з 24.02.2023 у розмірі 3 894 779, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Отже, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Отже, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків. У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями та заподіяними збитками.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» № 2188-IX від 14.04.2022 дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, визнано геноцидом Українського народу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 та істотно порушило чинний на момент початку збройної агресії Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997. У світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України. Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Вказані дії Російської Федерації на території України грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Згідно з ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок обстрілу з бору російський військ смт. Гостомеля Бучанського району Київської області були зруйновані нежитлові приміщення, в яких знаходилось майно позивача, тобто знищення нежитлових приміщень включно з майном позивача було прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації, ведення бойових дій на території Бучанського району Київської області.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17 та постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Отже, згідно вищевказаних положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19.02.2014.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Проведення судової експертизи, що пов`язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов`язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України Про судову експертизу, з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов`язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.

Як вже зазначалося вище, позивач надав суду звіт про оцінку збитків, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвайзорі та Ресьорч», яке є суб`єктом оціночної діяльності відповідно до сертифікату № 301/20 від 14.04.2020, виданого Фондом державного майна України, а також висновок експерта Проскура Катерини Петрівни № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022, яка є судовим експертом відповідно до свідоцтва № 1777, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 02.10.2015, дію якого продовжено рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України до 26.10.2024.

У вказаних звіті про оцінку збитків та висновку за результатами проведення економічного дослідження суб`єктом оціночної діяльності, а також експертом було зазначено про факт спричинення збитків позивачу та визначено їх розмір, який становить вартість основних засобів, запасів (матеріальних оборотних активів) та упущеної вигоди.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частина 2 ст. 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До розміру реальних збитків (втрат, які позивач зазнав у результаті знищення його майна) належить:

- 12 471 380, 00 грн вартість знищених основних засобів, належних позивачу, що знаходилися у нежитлових приміщеннях за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, перелік яких підтверджено звітом про оцінку збитків, висновком експерта та первинними документами, копії яких додано до матеріалів справи, перелік яких суд не наводить, у зв`язку із великим (надмірним) обсягом;

- 219 324 026, 44 грн вартість знищених запасів, належних позивачу, що знаходилися у нежитлових приміщеннях за адресою: Київська область, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, 141-В, перелік яких підтверджено звітом про оцінку збитків, висновком експерта та первинними документами, копії яких додано до матеріалів справи, перелік яких суд не наводить, у зв`язку із великим (надмірним) обсягом.

Крім того, згідно п. 3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

З юридичного аналізу вищенаведених норм вбачається, що до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: а) неотримані стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайними обставинами якби її право не було порушено; б) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; в) неодержаний прибуток, який сторона, мала право розрахувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України у постанові від 30.09.2021 по справі № 922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Суд бере до уваги, що в результаті пожежі, яка була наслідком обстрілу під час бойових дій, позивач втратив основні засоби та товар, який був придбаний та призначений для продажу, у зв`язку з чим не отримав прибутку від його реалізації. Крім того, втрата можливості користуватися складським приміщенням, яке забезпечувало належні умови зберігання продукції та втрата основних засобів, позбавили позивача можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв`язку з чим є підстави для оцінки та стягнення з винної особи, крім реальних збитків, упущеної вигоди.

Як вбачається зі звіту про оцінку збитків станом на 04.10.2022 та висновку експерта № 12/12-2022 за результатами проведення економічного дослідження від 12.12.2022 розмір упущеної вигоди визначено від неможливості провадження господарської діяльності позивачем внаслідок впливу збройної агресії (протиправних дій) Російської Федерації, який становить 46 737 354, 00 грн за період з 24.02.2022 по 24.02.2023. Також, оцінювачем визначено розрахункове значення щомісячної упущеної вигоди за кожний наступний місяць з 24.02.2023 у розмірі 3 894 779, 00 грн.

З огляду на вищевикладене, за результатами дослідження наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

З огляду на вищевикладене та враховуючи неможливість поновлення знищеного майна, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною. Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Отже, зважаючи на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення даного позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні з даним позовом до суду позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, оскільки 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну встановлену законом суму 939 400, 00 грн, яка належить до стягнення з відповідача до Державного бюджету України.

Крім того, позивачем було понесено витрати, пов`язані із замовленням та складенням звіту про оцінку збитків і висновку за результатами проведення економічного дослідження, у загальному розмірі 410 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Частиною 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, враховуючи подані позивачем докази, зокрема, договір № 217 на надання оціночних послуг від 04.07.2022, договір № 11/11-2022 про надання послуг з проведення економічної експертиз від 11.11.2022, акт № 12/12-2022 приймання-передачі наданих послуг від 12.12.2022, платіжні інструкції № 4165 від 13.07.2022, № 5067 від 20.12.2022, № 4957 від 08.12.2022, № 5083 від 21.12.2022, щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи, оцінивши їх в сукупності, зважаючи на те, що надання відповідних послуг та понесення таких витрат підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про доведеність вказаних судових витрат та, керуючись ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає їх на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико» (01001, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 10, кімната 212, ідентифікаційний код - 23744507) 231 795 406 (двісті тридцять один мільйон сімсот дев`яносто п`ять тисяч чотириста шість) грн 44 коп, а у доларовому еквіваленті 6 338 645 (шість мільйонів триста тридцять вісім тисяч шістсот сорок п`ять) доларів США 90 центів реальних збитків, 74 000 807 (сімдесят чотири мільйони вісімсот сім) грн 00 коп, а у доларовому еквіваленті 2 023 615 (два мільйони двадцять три тисячі шістсот п`ятнадцять) доларів США 71 центів упущеної вигоди та 410 000 (чотириста десять тисяч) грн 00 коп, а у доларовому еквіваленті 11 211 (одинадцять тисяч двісті одинадцять) доларів США 80 центів судових витрат.

3. Cтягнути з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн 00 коп судового збору.

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано: 11.12.2023.

Суддя Т.В. Лутак