Рішення № 115581, 02.08.2006, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" серпня 2006 р.

Справа № 25/148-06-4334

За позовом: Закритого акціонерного товариства „Миколаївський калійний термінал”, м. Миколаїв

До відповідача: Державного підприємства „Одеська залізниця”, м.Одеса

Про стягнення 1045508,80 грн.

Суддя: Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Позивача: Жихарева О.М., довір. № 337/вих-05 від 23.05.06 р., Янішевський С.А., довір. від 23.05.06 р. № 339/вих-05, Кириличенко О.А., довір. від 23.05.06 р. № 338/вих-05

Відповідача: Тіхонов Р.І. довір. № 406 від 15.09.05 р.

В судовому засіданні 02.08.06 р. приймали участь представники:

Позивача: Жихарева О.М., довір. № 337/вих-05 від 23.05.06 р., Янішевський С.А., довір. від 23.05.06 р. № 339/вих-05, Кириличенко О.А., довір. від 23.05.06 р. № 338/вих-05

Відповідача: Тіхонов Р.І. довір. № 406 від 15.09.05 р.

Суть спору: про стягнення 1045509,80 грн. збитків.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, надав суду уточнення та пояснення до позовної заяви від 14.06.06 р. вх. № 12681, зміни до позову від 21.06.06 р. вх. № 13226, де виклав позовні вимоги у вищенаведеній остаточній редакції, обґрунтував позовні вимоги з огляду на норми чинного законодавства, навів пояснення обставинам справи.

Первинні позовні вимоги позивача складали: про стягнення з Одеської залізниці суму 508804,45грн. зайво сплачену відповідачу у зв’язку із невірним застосуванням останнім тарифів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між сторонами були укладені договір від 10.04.04 р. № 5103 18/НК-04 про обробку вагонів з вантажем та договір про експлуатацію залізничної під’їзної колії від 25.01.06 р., які направлені на регулювання відносин по експлуатації під’їзної колії при станції Жовтнева, здачу-приймання експортних, транзитних, імпортних вантажів та інше, при цьому дані договори не обумовлюють порядок зберігання вантажів у вагонах, чи в інших місцях. Між тим, позивач відмічає, що правовідносини по зберіганню виникають із письмово оформлених договорів, укладення яких визначено приписами ЦК України. Доречі, наявність права на укладення договорів про зберігання вантажів на складах станцій або у вагонах у начальника залізниці, уповноважених ним керівників організацій, що входить до складу залізниці, прямо обумовлено ст.36 Статуту Залізниць, затвердженого Постановою КМУ від 06.04.98 р. № 457.

Крім того, позивач зазначає, що зберігання вантажу відповідачем було неможливим з огляду на вимоги, що висуваються до місця зберігання, передбачені п.1 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 р. № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.00 р. за № 866/5087. Вантажі, що належали ЗАТ „Ніка-Тера” не зберігалися а ні на платформах відповідача, а ні на його майданчиках, а ні у вагонах та контейнерах, які б йому належали. У більшості випадків вантажі поступали у вагонах, що належать на праві власності іншим підприємствам. Так, у накопичувальних картках, актах звірки вказані номери вагонів, більшість з яких у нумерації має першу цифру „5”. Щодо вагонів, що починаються з цифри „9”, згідно вибіркових накладних вбачається, що ці вагони належать до вагонного парку Російської залізниці. Таким чином, вагони в яких знаходився вантаж ЗАТ Ніка-Тера” не є власністю відповідача, тому правовідносин по зберіганню, в яких залізниця виконувала би функції зберігача виникнути не могли.

На думку позивача, сума заявлена до стягнення з відповідача є збитками в розумінні ч.ч. 1, 2 ст.224 ГК України, ч.2 ст.22, ч.3 ст.225 ЦК України, оскільки безпідставно списана Одеською залізницею за зберігання вантажів у вагонах, і складає 1045508,80 грн.

Відповідач, Одеська залізниця, заявлений позов позивача не визнає, надав суду відзив на позов від 14.06.06 р. вх. № 12682, доповнення до відзиву на позов від 21.06.06 р. вх. № 13160, відзив на зміни до позову від 03.07.06 р. вх. № 14112, де зазначає, що саме укладеним з позивачем договором № 5103 від 10.04.02 р. про обробку вагонів з вантажем передбачена відповідальність порту за користування вагонами і контейнерами, зберігання і охорону вантажів в них. Разом з тим п.2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.99 р. передбачені ставки та збори за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, де зазначено збір за зберігання вантажів.

Законодавчо стягнення збору за зберігання вантажів врегульовано: Наказом Міністерства транспорту України № 934 від 27.12.02 р., зареєстрованим Міністерством юстиції України 27.12.02 р. за № 1015/7303, п.15 якого затверджено коефіцієнт –1,518 для тарифів, плати та зборів які зазначені у розділі 1 та 2 Збірнику тарифів; Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.04 р. № 455-р „Про тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом”, де послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, у т.ч. плата за користування вагонами та контейнерами збільшена на 30%, що складає 1,973; Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.05 р. № 91-р „Про індексацію тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов’язані з цими послугами” де послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, крім подання та збирання вагонів, підприємств залізниць України збільшено на 30% , що складає 2,565, що відповідає коефіцієнту на підставі телеграми Укрзалізниці № 00050/ЦМ від 05.04.05 р. Згідно цих законодавчих норм ставка збору за зберігання вантажу складає 3,847 грн.

Також, відповідач звернув увагу суду на той факт, що незалежно від того, що частина вагонів в яких прибув вантаж позивача власні, при наданні послуг по зберіганню вантажу у вагонах ні Статутом залізниць України, ні Тарифним керівництвом № 1 не відокремлені вагони власні від вагонів залізниці.

Відповідно до поданого сторонами клопотання про продовження строку розгляду спору від 03.07.06 р. вх № 14094, суд в порядку п.4 ст.69 ГПК України ухвалою від 04.07.06 р. продовжив строк розгляду справи

В судових засіданнях згідно ст.77 ГПК України оголошувались перерви з 03.07.06 р. по 20.07.06 р., з 20.07.06 р. по 02.08.06 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд встановив наступне:

10.04.04 р. між Одеською залізницею (Залізниця) та ЗАТ „НІКА-ТЕРА” (Порт) був укладений договір № 5103 про переробку вантажів, п.2.1. якого передбачено, що залізниця здає/приймає, а порт приймає/здає експорті, транзитні, імпортні вантажі, що перевозяться за участю морського (річкового), залізничного транспорту, а також господарські вантажі для порту або для його контрагентів.

Частиною 3 п.7.1. договору № 5103 передбачено, що вагони, які з вини порту недозаявлені проти добової норми вивантаження (п.п. 4.1., 4.2. цього договору) і простоюють на припортовій станції та на підходах до неї в „покинутих” проїздах в очікуванні подачі в порт, оформляються актами загальної форми з покладанням на порт відповідальності за користування вагонами і контейнерами, зберігання і охорону вантажів в них.

Розрахунки між залізницею і портом за всіма видами платежів проводяться через Технологічний центр по обробці перевізних документів (ТехПД) залізниці на умовах попередньої оплати. Розмір попередньої оплати повинен бути не меншим 10 добового кредитового сальдо, необхідного для надання залізничних послуг з урахуванням очікуваних обсягів перевезень у відсотковому відношенні, виходячи з місячного плану ( з урахуванням його коригування) та додаткових перевезень та послуг на підставі діючих тарифів (п.7.7. договору).

25.01.06 р. Одеська залізниця (Залізниця) та ЗАТ „НІКА-ТЕРА” (Власник колії) уклали договір про експлуатацію залізничної колії, п.1 якого передбачено, що згідно із Статутом залізниць України, правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під’їзна колія, яка належить Власнику, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці через стрілку № 156 і обслуговується власним локомотивом.

Власник колії сплачує Залізниці плату: за зберігання ватажу у вагонах, які не подані під вивантаження з вини Власника колії, а також за зберігання рухомого складу на своїх осях та перевалочних коліях № 3 або № 5 парку прийому справляється збір за зберігання вантажу після закінчення терміну безоплатного зберігання згідно Тарифного керівництва № 1 (ч. 4 п.16 договору).

Пунктом 21 договору передбачено, що цей договір укладається терміном на 3 роки з 01.02.06 р. до 31.01.09 р. включно. З моменту підписання цього договору, договір № 5103 від 28.07.04 р. вважати таким, що втратив чинність.

На виконання вищенаведених умов договору позивачем були перераховані на особовий рахунок в Одеській залізниці протягом з 12.06.2005 р. по 16.02.2006 р. грошові кошти на загальну суму 1045508,80 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи переліками документів Одеського ТехПД-1, при цьому відповідачем в період з 20.06.06 р. по 11.03.06 р. були списані з особового рахунку ЗАТ „НІКА-ТЕРА” грошові кошти за збір за зберігання вантажу у вагонах понад добовий термін в розмірі 1045508,80 грн., обрахований згідно актів загальної форми, які останній вважає спричиненими йому збитками.

З огляду на вищевикладене, позивач вбачає наявність порушених Одеською залізницею його прав та охоронюваних законом інтересів, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав з даною позовною заявою.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України від 16.01.03 р.).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочинну недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкод; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб(ст. 16 ЦК України від 16.01.03 р.).

Пунктом 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457 визначено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Згідно п. 36 Статуту у разі виникнення ускладнень на станції у зв'язку з несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів начальник залізниці має право збільшувати розмір збору за їх збереження до двократного розміру. Начальник залізниці, уповноважені ним керівники організацій, що входять до складу залізниці, відповідно до Правил мають право на укладення договорів про збереження вантажів на складах станцій або у вагонах.

Одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом (пункт 46 Статуту).

Відповідно до п15 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 р. № 113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.99 р. за № 165/3458 за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то оплата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.

Частиною 3 п.1.2., ч. 1 п.1.3. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 28.09.04 р. № 856, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.10.04 р. за № 1316/9915 визначено, що власні вантажні вагони –вантажні вагони всіх типів будь-яких форм власності (крім вагонів інвентарного паку залізничних адміністрацій), які мають восьмизначну нумерацію, що починається з цифри „5”. Власні вантажні вагони, які мають право виходу на колії загального користування, підлягають реєстрації в картотеці власних вантажних вагонів ГІОЦ Укрзалізниці і АБД ПВ з виділенням восьмизначного номера на цифру „5” відповідно до діючої нумерації та нанесенням його на вагон згідно із „Знаками и надписями на вагонах грузового парка колеи 1520 мм”, затвердженими Радою залізничного транспорту країн-учасниць СНД 25.04.01 р.

Із поданих позивачем до матеріалів справи вантажних митних декларацій, актів загальної форми, накопичувальних карток вбачається, що нумерація вагонів, в яких на адресу останнього надійшов вантаж, є восьмизначною і починається на цифру „5”, тобто є власними вантажними вагонами і не відносяться до інвентарного парку залізничних адміністрацій України, та вагони нумерація яких починається на цифру „9 РЖД”, які є вагонами Російської залізниці, у зв’язку з чим за відсутності права власності на вагони, або користування чи розпорядження ними, згідно орендних взаємовідносин, Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин, щодо зберігання вантажу, який знаходиться у вагонах в силу положень цивільного законодавства України.

Так, засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р., а саме ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 п.1 ст.760, п.1 ст. 761 ЦК України).

Відповідно до п.7 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерств транспорту України від 21.11.00 р. № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.00 р. за № 866/5087 на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умови такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.

Положеннями п.1 ст.936, ч.ч.1 ,3 п.1 ст.937 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст.208 цього кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Звідси, суд дійшов до висновку, що стягнення збору за зберігання вантажу в вагонах, без належним чином укладеного між вантажоодержувачем та залізницею договору зберігання та за умови, що дані вагони не є власністю залізничних адміністрацій України, провадилось Одеською залізницею не у відповідності до вищепроаналізованих законодавчих норм, у зв’язку з чим є неправомірними.

Посилання відповідача на проведення даних нарахувань та стягнення збору за зберігання на виконання Наказу Мінтрансу України № 934 від 27.12.02 р., Розпоряджень КМУ від 13.07.04 № 455-р, від 01.04.05 р. № 91-р, телеграми Державної адміністрації залізничного транспорту України „Укрзалізниця” № 00050/ЦМ від 05.04.05 р., на думку суду, є безпідставним, оскільки дані акти є актами локального характеру, із змісту яких доречі вбачається порядок визначення тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, і якими не врегульовано діяльність залізниці в даних правовідносинах.

Крім того, висновки суду щодо неможливості віднесення оспорюваних правовідносин до відносин які випливають із зберігання, полягають ще й у тому, що згідно вантажних митних декларацій ЗАТ „НІКА-ТЕРА” було поставлено сульфат амонію, який відносяться до небезпечних вантажів згідно додатку № 2 „Алфавітний показник шкідливих вантажів, які допущенні до перевезення по залізничним дорогам в критих вагонах і контейнерах” до Правил перевезення шкідливих вантажів залізницею, і зберігання яких відповідно до Правил пожежної безпеки на залізничному транспорту, здійснюється в складах з врахуванням вогнестійкості. Вагони в яких знаходився небезпечний вантаж, що надійшов ЗАТ „НІКА-ТЕРА”, не відносяться до складських приміщень призначених для зберігання небезпечного вантажу, а є, як то вказано в ч. 6 п.1.1.2. Правил перевезення наливних вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 18.04.03 р. № 299, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.07.03 р. за № 558/7879, вагонами призначеними для перевезення рідин, краплених газів, порошкоподібних сипких вантажів.

Таким чином, зберігання вантажу в вагонах Одеською залізницею є неможливим з огляду на взагалі неврегульовану законодавством можливість здійснення такого зберігання та порядку його проведення, тому класифікація відповідачем знаходження вантажу, що надійшов ЗАТ „НІКА-ТЕРА” в вагонах на станцію призначення під вивантаження, як здійснення залізницею його зберігання, вартість якого розрахована відповідно до п.2.1., 2.3. розділу 2 Тарифного керівництва № 1, затвердженого наказом Мінтрансу України 15.11.99 р. № 551, зареєстрованого в Мінюсті України 01.12.99р. за № 828/4121, Розпоряджень КМУ від 13.07.04 № 455-р, від 01.04.05 р. № 91-р, телеграми Державної адміністрації залізничного транспорту України „Укрзалізниця” № 00050/ЦМ від 05.04.05 р., та складає 1045508,80 грн., на думку суду, є неправомірною.

Згідно п.1, пп. 1) п.2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частина 2 п.1 ст. 225 ГК України відносить до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб’єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності (п.п. 3, 7 ст. 225 ГК України).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 1045508,80грн., як понесених витрат в результаті допущеного Одеською залізницею господарського правопорушення, на думку суду, є документально обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено відповідність заявлених позивачем позовних вимог положенням чинного законодавства, дійсним обставинам справи, що є підставою для задоволення їх в повній мірі.

Позивачу за рахунок відповідача згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати, а саме 10455,08 грн. державного мита, 118 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства „Одеська залізниця” (65023, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код 01071315) на корить Закритого акціонерного товариства „Миколаївський калійний Термінал” (54052, м.Миколаїв, вул. Айвазовського, 23, код 22439446) збитки в сумі 1045508(один мільйон сорок п’ять тисяч п’ятсот вісім) грн. 80 коп., 10455 (десять тисяч чотириста п’ятдесят п’ять) грн. 08 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Накази видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Малярчук І.А.

Рішення підписано 14.08.06 р.

Суддя Малярчук І.А.