Ухвала суду № 1155273, 25.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25.09.2007№К-26510/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представника позивача–ЧереповськогоВ.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від21.03.2005 посправі№24/411

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Почерк»

до                               Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про                 визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від08.07.2004 № 0001112320/1 та № 0001122320/1, якими позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ у сумі1407грн. (в.т.ч.938грн. основного боргу та штрафні санкції у розмірі 469грн.).

Рішенням рішення Господарського суду Запорізької області від21.03.2005 посправі№24/411 – позов задоволено.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства позивача, за період з 01.03.2002 по 01.07.2002 і за наслідками якої складений Акт №143/23-221/22138510, в якому зазначено, що серед постачальників позивача були : ПП«Інтерлінк-Р.А.», ТОВ«КрістінаЛтд», ПП«Альянс–21». Тому пославшись на рішення Деснянського районного суду м.Києва від09.06.2003; рішення Деснянського районного суду м.Києва від24.02.2003 та на рішення Оболонського районного суду м.Києва від08.05.2003, згідно з якими визнані недійсними з моменту реєстрації Статути зазначених контрагентів позивача, та їх свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (виключено з реєстру платників податку на додану вартість), свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.

Відповідно на суми за договорами вказаних постачальників ДПІ нарахувала податковий борг, зазначивши про те, що не підтверджено факт включення до бази оподаткування суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що між позивачем та підприємствами, державна реєстрація яких була скасована за рішенням господарського суду, були здійснені раніше ніж рішення суду про скасування державної реєстрації.

Відповідно судом досліджено договори купівлі - продажу від01.03.2002 з ПП«Альянс–21», ПП«Інтерлінк-Р.А.» (від12.03.2002) ТОВ«КрістінаЛтд» (від02.04.2002), що підтверджуються належним чином оформленими накладними на відвантаження товару та податковими накладним.

При цьому встановлено, що при здійсненні торгових операцій продавці надавали покупцеві Свідоцтва платників податку на додану вартість.

І позивач , керуючись пп.7.2.1, 7.4.1, 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які відображені у податкових накладних підприємств - продавців.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від21.03.2005 посправі№24/411 відповідач (далі–ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у зв’язку із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права: ст.1 та ст.5 Закону України «Про підприємництво», п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.14, ст.26 Цивільного процесуального кодексу України і відповідно пп.7.2.3., пп.7.2.4. п.7.2., пп.7.4.5. п.7.4. та пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судовому засіданні проти скарги заперечив та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу норм ст.7 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість», - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп.7.4.1ст.7Закону). Тому не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп.7.4.5Закону). Відповідно датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп.7.5.1ст.7 Закону).

Право ж на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 Закону (пп.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону).

Тобто, оскільки судом вірно встановлено факт отримання позивачем матеріальних цінностей за накладними, податковими накладними та проведення розрахунків за отримані цінності, – тому обґрунтування ДПІ не можна визнати законними із врахуванням ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», так як само по собі визнання в судовому порядку недійсними установчих документів, статутів, свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для нарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість позивачу.

Суд касаційної інстанції також погоджується із обґрунтуванням судів про те, що рішення про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість оформлено районним судом в2003році, тобто після укладення та виконання угод. Тобто сам факт недійсними установчих документів не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Таким чином, оскільки фактичні обставини справи, які встановлені судами свідчать про те, що позивач включаючи до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ПП"Альянс-21", ПП«Інтерлінк-Р.А.» ТОВ«КрістінаЛтд», не порушував пп.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки діяв у межах діючого законодавства.

Виходячи із системного аналізу Закону України «Про податок на додану вартість», суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуванням своєї позиції судами першої та апеляційної інстанцій, які дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Тому рішення Господарського суду Запорізької області від21.03.2005 посправі№24/411 належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону і не підлягає скасуванню.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від21.03.2005 посправі№24/411 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров