Ухвала суду № 11551097, 23.09.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2461/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Загороднюк А.Г.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"23" вересня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Костюк Л.О.;

суддів:Шостака О.О., Троян Н.М.;

розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Дружба народів»про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2010 року позивач - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства «Дружба народів»про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, в якій просило:

- стягнути з Приватного підприємства «Дружба народів»(23452, с. Лучинчик, Мурованокуриловецький район, Вінницької область, вул. Леніна, 26 (код ЕДРПОУ 30805348, банківські реквізити: р/р 260067663, ОД «Райффайзен банк Аваль»м. Вінниця, МФО 302247) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Мурованокуриловецького району, р/р 31218230700354, код ЄДРПОУ 34701188, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: «платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2009 рік») адміністративно-господарські санкції в розмірі 15 475,00 грн., пені в розмірі 255,20 грн. (а.с. 2-3).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року у задоволенні адміністративного позову Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Дружба народів»про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені повністю відмовлено (а.с. 57-59).

Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач подав заяву про апеляційне оскарження (а.с. 60) та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року у справі № 2-а-2461/10/0270 про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з Приватного підприємства «Дружба народів»на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 15475,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 255,20 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов, обґрунтовуючи це тим, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, в результаті чого мало місце неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи і відповідно неправильно винесене судове рішення (а.с. 62-64).

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Відповідачем на виконання вимог вказаного закону було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік від 08.02.2010 р. (форма N 10-ПІ) (а. с. 4).

Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (форма N 10-ПІ) від 08.02.2010 р. на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить одне робоче місце.

Проте в 2009 році на підприємстві не було влаштовано жодного інваліда.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 вказаного закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 зазначеного закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

При цьому, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги були виконані відповідачем у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем суду першої інстанції надано докази того, що ним систематично надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів про наявність вакансій (форма N 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів. Також відповідачем подавався позивачу щорічний звіт за формою N 10-ПІ.

При цьому, відповідачем надавались звіти про наявність вільних робочих місць /вакантних посад/ та потребу в працівниках (форма N 3-ПН) до Мурованокуриловецького районного центру зайнятості станом на 12.03.2009 року, 28.04.2009 року, 28.05.2009 року, 30.06.2009 року, 28.07.2009 року, 28.08.2009 року, 28.09.2009 року, 28.10.2009 року, 26.11.2009 року.

Крім того, слід зазначити, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування, і цю правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 11.01.2005 року, від 25.01.2005 року по аналогічній категорії справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що створення робочих місць для інвалідів і їх працевлаштування не є тотожними категоріями.

Відповідачем створено робочі місця для інвалідів, в його діях не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді, а саме в 2009 році, а відтак відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи, дослідив всі обставини цієї справи та правомірно відмовив позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В звязку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 41, 128, 196, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЛ.О. Костюк

Судді:О.О. Шостак

Н.М. Троян