Рішення № 115507488, 28.11.2023, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/49/17

Провадження № 2/947/21/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2023

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Остапчук О.Є. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу №520/49/17 за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майна, -

ВСТАНОВИВ:

4.01.2017 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулось до суду з позовом у якому просило усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідачів такими, що втратила право користування квартирою.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що за інформацією з Державного реєстру станом на 9.11.2016 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Вектор Плюс».

Відповідачі позбавляють позивача реалізувати своє права власності, тому просить позов задовольнити.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши надані докази та матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що 28.11.2012 за Договором факторингу №15 позивачем прийнято та набуто права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, укладеними, зокрема, з ОСОБА_1 .

За інформацією з Державного реєстру станом на 9.11.2016 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Вектор Плюс». Підстава реєстрації рішення по державну реєстрації прав та їх обтяжень індексний №22377470 від 25.06.2015 приватний нотаріус Сеперфін Борис Михайлович.

Однак, рішенням Київського районного суду м.Одеси від 20.06.209р. у справі №520/14002/14, яке набрало законної сили, зокрема, визнано протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №22377470 від 25.06.2015 року стосовно квартири АДРЕСА_1 та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за №10178145 від 25.06.2015 року, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) стосовно квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, державою створений механізм захисту власником свого права власності в тому числі й правом вимагати від будь-якої особи усунути перешкоди в реалізації власником свого права власності, зокрема, правом визнати осіб, які безпідставно зареєстровані по квартирі, яка належить власнику, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Проте, як на обгрунтування свого позову, позивач посилається на неправомірне проживання відповідачів у вказаній квартирі та посилається на те, що внаслідок цього, відповідачі мають бути виселені з даної квартири.

Однак, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року, справа № 754/613/18-ц, Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

З вищевказаного вбачається, що на момент ухвалення рішення судом позивач не є власником спірного майна, а тому не має право вимагати у відповідачів усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірним вказаною вище квартирою.

За таких обставин, суд враховуючи викладене, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. .2,4-6,76-83,141,263-265,274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бескровний Я. В.