Рішення № 11549160, 22.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2010 р.Справа № 22-33-20/182-09-4826 За позовом Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради;

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Нерум”;

2. Приватного підприємства „Біологічна станція”;

про визнання договору недійсним

Суддя Торчинська Л.О.

Представники:

Від прокурора: Кірющенко А.В. –за посвідченням №872 від 04.10.2006р.;

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Нерум”: Власенкова К.О. –представник за довіреністю №14/09/01-НР від 14.09.2010р.;

Від відповідача Приватного підприємства „Біологічна станція”: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Перший заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовною заявою до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерум»та Приватного підприємства «Біологічна станція»про визнання недійсним договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, укладеного відповідачами «05»березня 2004 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2009 р. позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Вказаним рішенням було визнано недійсним договір про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, укладений між відповідачами 05.03.2004 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2010 року у даній справі рішення господарського суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно розпорядження в.о. голови суду від 01.09.2010р. № 237-р, у зв’язку з наданням судді господарського суду Одеської області Мазуру Д.Т. відпустки на підставі наказу голови суду №305-р від 16.08.2010р., передано справу №33-20/182-09-4826 за позовом першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ „Нерум”, ПП „Біологічна станція” про визнання договору недійсним на розгляд судді господарського суду Одеської області Торчинська Л.О.

У судовому засіданні представник Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача - ТОВ «Нерум»позов визнав, проти його задоволення не заперечував.

Представник відповідача - ПП «Біологічна станція»в судове засідання не з’явився, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про порушення позивачем строку позовної давності та відсутність у Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси достатніх повноважень для звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради, оскільки Одеська міська рада не є органом виконавчої влади, захист інтересів яких, відповідно до ст. 2 ГПК України, покладений на прокурорів та їх заступників.

Крім того, ще одним аргументом, на який посилається відповідач як на підставу відмови у позові є те, що ані ТОВ «Нерум», ані ПП «Біологічна станція»не порушували договір оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року, оскільки при укладенні договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію ТОВ «Нерум»не здійснювалася передача прав та обов’язків орендаря земельної ділянки до ПП «Біологічна станція». Також не передавалися права і за договором про спільну діяльність чи установчому договору, оскільки такі договори між відповідачами не укладалися.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,

суд встановив:

ТОВ «Нерум»та Одеською міською радою 09.12.2003 року було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е., за реєстровим № 418, та зареєстрований в книзі записів Державної реєстрації договорів оренди землі 25.03. 2004 року за № 040450500057, відповідно до умов якого ТОВ «Нерум»отримало в орендне користування земельну ділянку площею 5000 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Приморський район, нижня тераса пляжу «Ланжерон», строком на 50 років для будівництва та подальшої експлуатації будівлі та споруд дельфінарію.

Передана ТОВ «Нерум»земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до п.п. 1.3, 3.4.5 договору оренди зміна цільового призначення та використання переданої в оренду земельної ділянки заборонена без відповідного рішення (згоди) Одеської міської ради як орендодавця, також заборонене і здійснення будь-яким чином повної або часткової передачі прав та обов’язків за договором оренди третім особам (в тому числі за договором про сумісну діяльність, установчим договором та ін.).

Судом встановлено, що відповідно до умов договору оренди землі на вказаній вище ділянці було розпочато будівництво дельфінарію.

Законодавством чітко не визначено терміну «дельфінарій», проте як видно з аналізу практики застосування та тлумачення термінів, наведених у тлумачних словниках, зокрема, «Большом энциклопедическом словаре», «Большой советской энциклопедии», Словнику іншомовних слів Мельничука, дельфінарій - це комплекс споруд з басейном для утримання дельфінів з метою їх вивчення, дресирування та демонстрації відвідувачам.

З наявних в матеріалах справи Проекту дельфінарію, виготовленого Одеською спеціалізованою науково-проектною архітектурно-реставраційною фірмою «Архпроект»в 2003 році та технічного паспорту від 15.03.2005 року, на переданій ТОВ «Нерум»земельній ділянці в районі пляжу «Ланжерон»у м. Одесі дійсно планувалося та зведено нежитлову будівлю, що включає в себе адміністративні та підсобні приміщення, демонстраційний басейн з трибунами, приміщення ветеринарної лабораторії з відсадним (карантинним) басейном, басейн для ластоногих, приміщенням насосної, що в цілому підпадає під визначення дельфінарію.

Проте для проведення будівництва ТОВ «Нерум»залучило у якості пайщика ПП «Біологічна станція», про що сторонами 05.03.2004 року було укладено договір про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, відповідно до умов якого, після закінчення будівництва дельфінарію ПП «Біологічна станція»стає власником 33,3 % дельфінарію, а ТОВ «Нерум» залишається 66,6 % об’єкта.

Після закінчення будівництва, оформлюючи право власності на об’єкт будівництва, відповідачі 14.02.2006 року уклали мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Одеської області від 21.02.2006 року /справа № 22/36-06-674/, відповідно до якої будівлю дельфінарію фактично було розділено на два самостійних об’єкти нерухомості з присвоєнням кожній з двох частин дельфінарію власної поштової адреси. Так ТОВ «Нерум»отримало у власність нежитлову будівлю дельфінарію загальною площею 1627,6 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, пляж Ланжерон, 25, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.03.2006 року (фактично становить 66,6 % будівлі дельфінарію, як єдиного об’єкту), та складається з адміністративних та підсобних приміщень з демонстраційним басейном, а ПП «Біологічна станція»на підставі Свідоцтва про право власності, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.03.2006 року стало власником нежитлової будівлі дельфінарію загальною площею 528,4 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, пляж Ланжерон, 25-А(фактично становить 33,3 % будівлі дельфінарію, як єдиного об’єкту), що складається з адміністративних та підсобних приміщень з ветеринарною лабораторією з відсадним (карантинним) басейном, басейном для ластоногих, приміщенням насосної.

Таким чином єдиний і неподільний комплекс –Одеський міський дельфінарій, був фактично розділений на два окремих об’єкти, а відповідачі зі співвласників об’єкта перетворилися на власників, відповідно, двох окремих об’єктів з різними поштовими адресами.

З аналізу наведеного можна зробити висновок, що фактично з укладенням оспорюваного договору про дольову участь у будівництві відбулася часткова передача прав та обов’язків ТОВ «Нерум»за договором оренди землі до ПП «Біологічна станція».

При цьому з наведеного вище видно, що приміщення, отримані ТОВ «Нерум»не пристосовані для утримання морських тварин, оскільки відсутні басейн для карантину та ветеринарні лабораторії, необхідні для лікування та профілактики захворювання тварин, а в приміщеннях, належних ПП «Біологічна станція», неможливо влаштовувати виступи морських тварин, тобто не виконується основне призначення дельфінарію, а отже фактично відповідачами внаслідок укладення договору про спільну діяльність від 05.03.2004 року зведено два об’єкти нерухомості, жоден з яких не підпадає під визначення дельфінарію.

Таким чином, причиною спору у справі стало вирішення питання про те, чи порушене відповідачами при укладенні договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію від 05.03.2004 року цільове призначення земельної ділянки, розташованої за адресою : м. Одеса, Приморський район, нижня тераса пляжу «Ланжерон», та настання в зв’язку з цим наслідків у вигляді визнання недійсним вказаного договору.

Також, як випливає з п.1.2 договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію від 05.03.2004 року будівництво дельфінарію мало здійснюватися як єдиного та неподільного комплексу, а в подальшому для його експлуатації відповідачі мали укласти договір про спільну діяльність (п.п. 7.1, 7.2 договору), проте, як видно з наведеного вище, фактично збудовано два окремих об’єкти нерухомості, які не є дельфінаріями, також відсутній і договір про спільну діяльність чи, бодай, наміру на його укладення, що підтверджується представником ПП «Біологічна станція»та не заперечується представником ТОВ «Нерум».

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідачів вже під час укладення договору фактичного наміру на створення єдиного та неподільного дельфінарію.

Таким чином, незаконними діями відповідачів (укладенням договору про спільну участь у будівництві Одеського міського дельфінарію), на думку представника прокуратури, порушені права Одеської міської ради, яка виступає від імені територіальної громади м. Одеси.

За вказаних обставин Перший заступник прокурора Приморського району м. Одеси вважає за необхідне звернутися з наведеним позовом до суду.

В обґрунтування позову прокурор також посилається на ст. 41 Конституції України та, ст. 25 Закону України «Про оренду землі», яким зобов’язано орендаря земельної ділянки дотримуватись встановлених щодо об’єкта оренди (земельної ділянки) обмежень, ст. 20 ЗК України, яка встановлює порядок зміни цільового призначання земельної ділянки. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 цього ж Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд може захистити порушене право способом, який передбачений законом або договором. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно зі ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" визначено підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 ГПК України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

З врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності, є порушенням державних інтересів.

Тож у даному випадку прокурор зазначив у чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Проаналізувавши подані до суду позивачем документи та чинне законодавство, яке регулює дані відносини, заслухавши пояснення сторін та перевіривши їх доказами, суд доходить до висновку про правомірність позовних вимог за таких підстав:

Як встановлено ст.14 Конституції України та ст. 1 ЗК України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 143 Основного Закону України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з нормами, встановленими ст. 83 ЗК України та п.12 Прикінцевих положень ЗК України землі пляжу «Ланжерон», як такі, що розташовані в межах населеного пункту - м. Одеси, є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, яка, відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», реалізує своє право через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача земельної ділянки у користування здійснюється, зокрема, шляхом укладення договору оренди.

Істотною умовою договору є цільове використання земельної ділянки, відповідно до п. 1.2 договору оренди земельна ділянка передана у користування відповідача для будівництва та подальшої експлуатації саме дельфінарію, що відповідає цільовому призначенню землі, оскільки землі рекреаційного призначення, згідно з вимогами ст. 50 ЗК України, мають використовуватися для організації відпочинку населення та проведення спортивних заходів.

Як встановлено ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення, тобто в даному випадку зміна цільового призначення та використання зазначеної земельної ділянки можлива тільки на підставі відповідного рішення Одеської міської ради.

Як встановлено ст. 25 Закону України «Про оренду землі»орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Частиною 2 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Зважаючи, що жоден з об’єктів нерухомості, що розташовані за адресою: м. Одеса, пляж «Ланжерон», 25 та 25-А (ані належний ТОВ «Нерум», ані той, що перебуває у власності ПП «Біологічна станція») не можна окремо один від одного використовувати як дельфінарій та приймаючи до уваги відсутність рішення Одеської міської ради на зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій вказані об’єкти нерухомості розташовані, суд приходить до висновку, що при укладенні відповідачами договору про дольову участь у будівництві дельфінарію сторони допустили порушення умов договору оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року, а також порушення ст. 25 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 23 Закону України «Про планування та забудову територій»встановлено, що будівництво об’єктів містобудування здійснюється, зокрема, згідно з законодавством, містобудівною та проектною документацією. Планування земельних ділянок, пов’язане з їх цільового призначення, здійснюється власниками або користувачами цих ділянок у встановленому законодавством порядку.

Також, слід звернути увагу на те, що за своєю правовою природою договір про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію від «05»березня 2004 року є договором, який містить елементи інвестиційного договору.

Згідно з вимогами п. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких, зокрема, порушує архітектурні та інші норми, встановлені законодавством України, права та інтереси держави.

Тобто, зважаючи на те, що, як видно з матеріалів справи, відповідачі з самого початку мали намір створювати два окремих об’єкти нерухомості, а не єдиний дельфінарій, визначений проектом, ними самим укладенням договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, а отже і допущено порушення ст. 23 Закону України «Про планування та забудову територій», та ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Таким чином, з огляду на наведене посилання представника ПП «Біологічна станція»на рішення господарського суду Одеської області від 19.02.2007 року /справа № 17/364-06-12817/, в якому встановлено, що набуття ПП «Біологічна станція»права власності на приміщення, розташовані за адресою: м. Одеса, пляж «Ланжерон», 25-А, не припиняють дії договору оренди землі від 09.12.2003 року та не є підставою для припинення вказаного договору в частині землі, на якій розташоване майно ПП «Біологічна станція», та твердження про відсутність порушення договору оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року, укладенням договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, оскільки зі сторони ТОВ «Нерум»не здійснювалася передача прав та обов’язків орендаря земельної ділянки до ПП «Біологічна станція»та відбувалася передача прав і за договором про спільну діяльність чи установчому договору, як на підставу відмови у позові, судом не приймаються до уваги, оскільки вказані факти не заперечують та не припиняють порушення цільового призначення земельної ділянки укладенням спірного договору.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання цієї вимоги в момент вчинення правочину є підставою для визнання недійсним правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Частиною 3 тієї ж статті встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як видно в даному випадку недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема, дефекту (незаконності) змісту правочину. Крім того, з огляду на наведене, слід констатувати неможливість визнання недійсними окремих частин договору, що у відповідності зі ст. 217 ЦК України тягне за собою необхідність визнання його недійсним повністю.

Як встановлено ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, договір дольової участі у будівництві Одеського міського дельфінарію від 05.03.2004 року, укладений з порушенням чинного законодавства, а отже є недійсним.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту права власності визначені частиною другою статті 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України, серед яких є такі як: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, визнання правочину недійсним. Спосіб захисту порушеного права має відповідати наявному порушенню та сприяти його усуненню.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає нормам чинного законодавства, оскільки саме шляхом визнання договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію від 05.03.2004 року недійсним, позивач може припинити порушення законодавства та прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України загальна позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки. Позовні вимоги заявляються в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. У матеріалах господарської справи наявна заява ПП «Біологічна станція»про застосування позовної давності, яка подана до суду до винесення судового рішення.

Нормами ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, відповідно до ст. 53 ГПК України першим заступником прокурора Приморського району м. Одеси, що діє в інтересах держави в особі Одеської міської, подано заяву про поновлення строку на звернення до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерум»та приватного підприємства «Біологічна станція»про визнання недійсним договору, з огляду на позовну заяву було прийнято до провадження та розглянуто відповідно до ГПК України.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд, відповідно до ст. 43 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Нерум” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства “Біологічна станція” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання права власності на частину Одеського міського дельфінарію, розташованого за адресою: м. Одеса, нижня тераса пляжу “Ланжерон”, 25, та виділення в натурі долі та зобов’язання видати свідоцтво про право власності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.02.2006 затверджено мирову угоду від 14.02.2006, укладену між позивачем та відповідачем, згідно якої сторони дійшли згоди щодо розподілу в натурі будівлі Одеського міського дельфінарію між товариством з обмеженою відповідальністю “Нерум” та приватним підприємством “Біологічна станція”, визнання за ТОВ “Нерум”права власності на нежитлові приміщення Одеського міського дельфінарію загальною площею 1627,0 кв.м, а за приватним підприємством “Біологічна станція” права власності на 528,4 кв.м. Одеського міського дельфінарію.

В листопаді 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Нерум” звернулось до суду із заявою про перегляд ухвали господарського суду Одеської області про затвердження мирової угоди від 20.02.2006 року за нововиявленими обставинами. Заява мотивована тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2009 року за результатами розгляду позовної заяви Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси, діючого в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Нерум” та приватного підприємства “Біологічна станція” про визнання недійсним договору по справі № 20/182-09-4826, визнано недійсним договір про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, укладений відповідачами 05.03.2004 року, постановлено рішення, яким зазначений договір визнано недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області скасовано ухвалу від 20.02.2006р. про затвердження мирової угоди від 14.02.2006р. по справі № 22/36-06-674 та справу призначено до розгляду.

11.12.2009р. рішенням господарського суду Одеської області у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "НЕРУМ" до відповідача Приватного підприємства "БІОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання права власності відмовлено повністю.

Підсумовуючи зазначене, керуючись вищенаведеними положеннями чинного законодавства України та зважаючи на факт встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у справі суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог заступника прокурора приморського району м. Одеси, що діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради, щодо визнання договору про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Нерум»та приватним підприємством «Біологічна станція»05.03.2004 року недійсним, та наявності підстав для їх задоволення.

З урахуванням вищенаведеного керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позовну заяву Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси, що діє в інтересах держави в особі Одеської міської до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерум»та приватного підприємства «Біологічна станція»–задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір про дольову участь у будівництві Одеського міського дельфінарію, укладений 05.03.2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Нерум»та приватним підприємством «Біологічна станція».

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерум»(65014, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 11 кв. 6):

- до Державного бюджету України витрати по держмиту в сумі 42,50грн. на р/р 31114095700008, код бюджетної класифікації № 22090200, символ звітності банку 095, одержувач ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460.

- на користь Державного бюджету витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 /двісті тридцять шість/ гривень на р/р 31213264700008, код бюджетної класифікації № 22050003 „Сплата витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення господарського процесу”, символ звітності банку 264, одержувач ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460.

4.          Стягнути з Приватного підприємства «Біологічна станція»(99011, м. Севастополь, Набережна Корнілова, 2):

- до Державного бюджету України витрати по держмиту в сумі 42,50грн. на р/р 31114095700008, код бюджетної класифікації № 22090200, символ звітності банку 095, одержувач ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460.

- на користь Державного бюджету витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 /двісті тридцять шість/ гривень на р/р 31213264700008, код бюджетної класифікації № 22050003 „Сплата витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення господарського процесу”, символ звітності банку 264, одержувач ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460.

Рішення суду набуває законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.. 116 ГПК України

Суддя Торчинська Л.О.

Повне рішення складено 23.09.2010р.