Ухвала суду № 115415405, 05.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

05 грудня 2023 року Справа № 757/13114/23-ц

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за заявою ОСОБА_1 , стягувач Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із заявою про визнання постанови Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 29 березня 2019 року № 39177560 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві виконавчого збору в розмірі 196 433, 79 грн, таким, що не підлягає виконанню та зобов`язання державного виконавця ВДВС Печерського району у м. Києві закінчити виконавче провадження №58771744 та всі виконавчі дії за ним, щодо стягнення з ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначає про те, що за насідками пройденої процедури визнання неплатоспроможним та реструктуризації боргів, визнання заявника банкрутом, 07.12.2022 року Господарський суд постановив ухвалу у справі № 910/2764/20, якою завершив процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), звільнено фізичну особу ОСОБА_1 від боргів.

Посилаючись на положення ст. ст.1, 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору відноситься до постанов які підлягають примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону. Застосовуючи положення п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та оскільки заявник на сьогодні визнаний банкрутом та звільнений від боргів на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 по справі № 910/2764/20, спірний виконавчий документ від 03 квітня 2019 року № 58771744 про стягнення виконавчого збору в розмірі 196 433, 79 грн повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню із зобов`язанням державного виконавця закінчити виконавче провадження №58771744 та всі виконавчі дії за ним, щодо стягнення з ОСОБА_1

06.04.2023, ухвалою Печерського районного суду м. Києва вказану справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, передано для розгляду до Київського окружного адміністративного суду (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26).

Справа № 757/13114/23-ц 20.09.2023 надійшла до Київського окружного адміністративного суду та 20.09.2023 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №757/13114/23-ц розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2023, відповідно до положень ст. 374 КАС України прийняти до провадження справу №757/13114/23-ц та призначено судове засідання щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню на 24 жовтня 2023 року об 09:30 год.

Також, вказаною ухвалою суду зобов`язано Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати до суду в письмовому вигляді викладену правову позицію щодо заяви ОСОБА_1 в строк, протягом п`яти днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвала суду надіслана сторона належним чином, відповідачу засобами електронного зв`язку - 26.09.2023, позивачу засобами поштового зв`язку Укрпошта - 04.10.2023.

24.10.2023 до суду прибув представник заявника Ступак Т.О.

Представник Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з`явився.

Призначене судове засідання на 24.10.2023 знято з розгляду у зв`язку з технічною несправністю системи ВКЗ. Наступне судове засідання відбудеться 09.11.2023 об 09:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.

08.11.2023 через систему "Електронний суд" отримано від представника заявника заяву із проханням розглянути заяву ОСОБА_1 у порядку письмового провадження.

Суд зазначає, що станом на 09.11.2023 від представника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяв, клопотань по справі не надійшло, викладеної правової позиції щодо предмету отриманої заяви від ОСОБА_1 не подано.

09.11.2023, ухвалою суду, враховуючи положення ст. 205, ч. 3 ст. 374 КАС України, ухвалено здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 у порядку письмового провадження.

Таким чином, суд розглядає заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у порядку письмового провадження.

Вирішуючи отриману заяву та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського району у м. Києві відкрито виконавче провадження № 58771744 з примусового виконання Постанови Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 29.03.2019року № 39177560 про стягнення ОСОБА_1 на користь Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві виконавчого збору в розмірі 196433,79 грн.

27.04.2020 року ухвалою Господарського суду м. Києва від у справі №910/2764/20 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Мельника Миколу Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 19.12.2019 № 1930), заборонено фізичній ОСОБА_2 відчужувати майно.

Постановою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 у справі №910/2764/20 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 , припинено повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Мельника Миколи Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 19.12.2019 № 1930). Визнано банкрутом ОСОБА_1 . Введено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 . Призначено керуючим реалізацією майна боржника ОСОБА_1 арбітражного керуючого Мельника Миколу Анатолійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 19.12.201 № 1930).

07.12.2022 року Господарський суд постановив ухвалу у справі № 910/2764/20, якою завершив процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), звільнено фізичну особу ОСОБА_1 від боргів.

Із загальнодостпуної Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що постановою державного виконавця Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 02 серпня 2013 року відкрито виконавче провадження № 39177560, стягувач ТОВ "Вердикт Капітал" ЄДРПОУ: 36799749, Боржник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час виконавче провадження № 39177560 за відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження має стан - завершено.

Постановою Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 03 квітня 2019 року № 58771744 відкрито виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_1 на користь Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві виконавчого збору в розмірі 196433,79 грн.

На даний час виконавче провадження № 58771744 за відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження має стан - зупинено.

Враховуючи вищезазначене та встановлене, що заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, оскільки вважає що постанова виконавця за виконавчим провадженням № 58771744 підлягає закінченню оскільки його як боржника визнано банкрутом та звільнено від виконання зобов`язання по погашенню боргів, наполягає що виконавець має вчинити усі необхідні дії по закриттю виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору є незаконним.

Суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-3, 4 ст. 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Така ухвала підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше наступного дня з дня її постановлення.

Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у поставі Верховного Суду від 15.11.2020 у справі №752/2391/17, наведені в статті 374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.

До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Під іншими причинами, за роз`ясненнями згаданого узагальнення, слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.

В даній справі заявник посилається на норми діючого Закон України «Про виконавче провадження» та вказує, що спірна постанова від 03.04.2019 за виконавчим провадженням № 58771744 має бути визнана такою, що не підлягає виконанню.

Суд зазначає, що за положенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII, у відповідній редакції) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підпунктом 5 п.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Як наслідок, суд погоджується із заявником, що постанова про стягнення виконавчого збору відноситься до виконавчого документа, який підлягає примусовому виконанню та суд зазначає, що такий виконавчий документ не підлягає визнанню за вимогою вказаною заявником, оскільки відносно останнього не може бути застосовано положення ст. 374 КАС України, яка за вказаним вище своїм змістом розглядає та вирішує спір за наявності виданого судом виконавчого листа (документа) за насідками виконання рішення суду.

В даній справі вбачається постанова про стягнення виконавчого збору від 03.04.2019 за ВП 58771744, винесена державним виконавцем за наслідками вчинення дій по відкритому виконавчому провадженню № 39177560 по стягненню боргу з ОСОБА_1 де стягувачем виступало ТОВ "Вердикт Капітал" код ЄДРПОУ: 36799749, стягнення виконавчого збору виділено в окреме виконавче провадження № 58771744.

Та спірна постанова не є тим виконавчим документом, виданим судом на виконання рішення суду, а є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню прийнята в межах виконавчого провадження відповідно до положень Закону № 1404-VIII, як насідок, порядок оскарження такої є іншим.

Суд вказує заявнику, що згідно ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Форма скарги визначена ч. 4 вказаної статті.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч 5 ст. 74 Закону № 1404-VIII).

За ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій (ч. 2 ст. 287 КАС України).

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець (ч. 3 ст. 287 КАС України).

Враховуючи вищезазначене, слідує, що в разі невиконання вимог стягувача чи іншого учасника за виконавчим провадженням, останні мають право звернутись із відповідною скаргою до начальника відділу державної виконавчої служби, в разі, не задоволення скарги звернутись до керівника вищого органу державної виконавчої служби з скаргою на начальника відділу.

Та, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Заявник в поданій заяві до суду оскаржує дії державного виконавця в рамках виконавчих проваджень №39177560 та №58771744, відповідно, позво покликаний на зобов`язання держаного виконавця вчинити дії чи утриматись від вчинення дій, але така позовна заява має бути подана до суду відповідно до положень ст. 287 КАС України із застосуванням права визначеного ст. 74 Закону № 1404-VIII.

Як наслідок, суд вказує, що позивачем невірно обрано спосіб захисту за поданою заявою в порядку ст. 374 КАС України, позивач має подати позов до суду в порядку та з дотриманням ст. 287 КАС України.

Згідно з ч.5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Та, вказане гарантоване право на захист можливе лише у разі його порушення, із відповідним обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Способи захисту права, як передбачені законом дії, мають бути безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом та у спосіб визначений вказаною нормою (ст. 5 КАС України).

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому, визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Реалізуючи передбачене згаданою ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту та вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відповідно слідує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги які заявлені не у спосіб та не у порядку, що визначений Законом та процесуальним законодавством. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Суд зазначає заявнику, що суд не обмежує останнього в праві на звернення до суду із позовом щодо захисту своїх прав та інтересів за предметом оскарження постанови про стягнення виконавчого збору та зобов`язання вчинити виконавцем дії, а звертає заявника до вірного визначення способу такого порушеного права, який відповідно підлягає відновленню в належному порядку та у відповідний спосіб згідно норм Закону № 1404-VIII, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 та з дотриманням процесуального законодавства.

Враховуючи вищезазначене, суд відмовляє заявнику в задоволенні поданої заяви в порядку ст. 374 КАС України, у зв`язку із невірним обранням заявником способу захисту порушених прав та інтересів.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 374, 256 КАС України,

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви поданої в порядку ст. 374 КАС України про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п`яти днів з дня її проголошення, а в разі постановляння ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Войтович І.І.