Ухвала суду № 1153139, 26.09.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-14076/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2007 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретарі: Ільченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 р.

у справі № 5/1387-14/182

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Львівський хлібзавод № 1"

до Державної податкової інспекції у місті Львові

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.10.2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 р., позов задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення від 04.09.2003 р. № 0000432630/0/15342 про визначення податкових зобовязань із земельного податку визнано недійсним повністю; податкове повідомлення-рішення від 04.09.2003 р. № 0000422630/0/15341 визнано недійсним в частині визначення зобовязань з податку на додану вартість на суму 10364,53 грн.; в частині визнання недійсним рішення на суму 4198,97 грн. в задоволенні позовної вимоги відмовлено. Судові витрати, за згодою сторін, покладено на позивача.

Судові рішення мотивовані тим, що підстав для виключення з податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, в яких не зазначено певних реквізитів, у податкової інспекції не було. Податковою перевіркою не встановлено фактів відсутності у позивача на момент її здійснення податкових накладних, якими підтверджуються суми податкового кредиту, відображені у податкових деклараціях. Порушення порядку оформлення податкових накладних не є підставою для визнання накладних недійсними. Разом з тим, позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у загальному розмірі 1926,33 грн. на підставі податкових накладних, на яких відсутні підписи осіб, відповідальних за їх виписування, оскільки цей реквізит є важливим і невідємним. Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення про нарахування земельного податку, суди виходили з того, що земельні ділянки належать до земель промисловості, а тому, підприємство сплачувало плату за землю, виходячи із такого функціонального призначення земель.

ДПІ у місті Львові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 р. та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає про порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.1., 7.2.3, 7.2.6., 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.07.1997 р. № 168/97. Вважає, що позивач у порушення вимог ст.ст. 2, 5, 7, 14 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ обчислював суму плати за землю для земельної ділянки виходячи із грошової оцінки для земель промисловості, тоді як орендує приміщення згідно договорів суборенди та здійснює торговельну діяльність, що свідчить про комерційне використання земель та заниження орендної плати на 309,00 грн. за землю такого використання.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.07.2002 р. по 31.03.2003 р. складено акт від 01.09.2003 р. № 48/26-0/4043/05492054, яким зафіксовано, що позивачем неправильно визначено податковий кредит, податкові зобовязання з податку на додану вартість та занижено суму земельного податку.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000422630/0/15341 від 04.09.2003 р. про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 14563,00 грн. (в т.ч. 9752,00 грн. основного платежу та 4811,50 грн. штрафних санкцій);

- № 0000432630/0/15342 від 04.09.2003 р. про визначення податкових зобовязань із земельного податку на суму 479,00 грн. (в т.ч. 309,00 грн. основного платежу та 170,00 грн. штрафних санкцій).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Виходячи із приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (п.п. 7.4.5 статті 7 в редакції Закону України від 26.09.1997 р. № 550/97-ВР, чинній на час формування спірного податкового кредиту) тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляла платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відсутність у податкових накладних хоча б одного з реквізитів, встановлених п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не можна розглядати як виключну підставу для висновку про відсутність у платника податку права на формування податкового кредиту зі сплачених сум податку на додану вартість.

Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, наставала лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірне зменшення позивачеві податкового кредиту та нарахування податкового зобовязання по причині певних недоліків у податкових накладних є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах наведеного законодавства. При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів про те, що податкові накладні без підпису осіб, відповідальних за їх виписування, не можуть бути документальним підтвердженням формування податкового кредиту, оскільки неможливо встановити ким складений такий документ від імені продавця і чи повноважною особою.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, застосувавши вимоги ст. 68 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. та встановивши ту обставину, що відповідно до довідок № 2107 та № 3193 від 07.10.1999р. Львівського управління земельних ресурсів дані земельні ділянки належать до земель промисловості, дійшли правильного висновку про неправомірність донарахування позивачеві земельного податку, як для земель з функціональним призначенням земельні ділянки комерційного використання.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, і вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.03.2005 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко