Рішення № 115309755, 29.11.2023, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Житомир справа № 240/14843/23

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність держави Україна в особі головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області у вигляді невиплаченого своєчасно підвищення пенсії, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту за період з 01.01.2015 по 12.09.2019;

- зобов`язати державу Україна в особі головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити на мою користь матеріальну шкоду у вигляді невиплаченого своєчасно підвищення пенсії у розмірі 303 570,00 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, моральної шкоди на суму 26 688,00 грн., інфляційних витрат за період з 01.01.2015 по 12.09.2019 на суму 42 840,80 грн. (3%), індексацію згідно ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 5 413,62 грн., компенсацію пенсії за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 612 300,69 грн.

- стягнути з держави Україна в особі головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді невиплаченого своєчасно підвищення пенсії у розмірі 303 570,00 грн, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, моральної шкоди на суму 26 688,00 грн., інфляційних витрат за період з 01.01.2015 по 12.09.2019 на суму 42 840,80 грн. (3%), індексацію згідно ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 5 413,63 грн., компенсацію пенсії за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 612 300,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) Верховною Радою України внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року N6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), тобто відновив дію редакції ст. 39 Закону №796-XII, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Позивачем зазначено, що в результаті прийняття неконституційного нормативно-правового акту порушено його цивільні права та внаслідок чого він недоотримав щомісячного підвищення пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, установлений на 01 січня календарного року, передбачене ч.2 ст.39 Закону України від 28 лютого 1991 року N. 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 року скасовано. Справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 26.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27.11.2023 на електронну адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що ГУ ПФУ в Житомирській області, здійснюючи перерахунки пенсії позивачу, керувалось чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а отже дії та рішення відповідача вважає законними.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Рішенням ЖОАС від 29.06.2021 по справі №240/11743/20 встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Цим же рішенням адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково та визнано протиправною бездіяльність і зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 рокунарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог за період з 17 липня 2018 року до 11 вересня 2019 року та залишено позовні вимоги в цій частині без розгляду.

Позивач, вважаючи, що йому неправомірно не виплачувалось підвищення до пенсії згідно ст.39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у період з 01.01.2015 по 12.09.2019, чим нанесено матеріальної та моральної шкоди, у період з 01.02.2015 по 31.12.2022 не виплачувалась індексація та компенсація такої пенсії, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі Закон №796-XII).

Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (далі Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом II Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону N 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Проте вищезазначене Рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б визначали порядок виконання пункту 4 щодо відшкодування такої шкоди громадянам України.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Положення цієї статті прямо відсилають на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватись в іншому, аніж у встановленому законом порядку.

Проте закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

За відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала «законне сподівання» одержання будь - яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30.09.2014).

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Тобто, вищезазначеними положеннями передбачено, що така шкода повинна бути завдана незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 було встановлено неконституційність положень нормативно-правового акта, а не було визнано рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади незаконними.

Визнання закону чи окремих його положень неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною.

Таким чином, вказана норма права, на яку посилається позивач, а саме ст. 1173 ЦК України, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої рішенням, дією чи бездіяльністю, що були визнані незаконними, а не законом, визнаним неконституційним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

В свою чергу, позивач скористався належним способом захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду щодо визнання неправомірними дій та зобов"язання Головне управління провести йому з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону N796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 29.06.2021 по справі №240/11743/20 адміністративний позов задоволено, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 по справі №240/11743/20 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2021скасувано в частині задоволених позовних вимог за період з 17 липня 2018 року до 11 вересня 2019 року та залишено позовні вимоги в цій частині без розгляду.

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №240/11743/20 Головним управлінням здійснено перерахунок з 12.09.2019 ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи викладене, відповідач, здійснюючи перерахунки пенсії ОСОБА_1 , керувалось чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210, а отже, дії, рішення відповідача є законними.

Щодо вимог, які стосуються зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати і виплатити інфляційних втрат за період з 01.02.2015 по 12.09.2019 на суму 42 840,00 грн. (3%), суд зазначає наступне.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Одним із завдань Пенсійного фонду є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень.

Суд зазначає, що в даному випадку відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення цієї статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Таким чином, в даній справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести виплату індексації згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 5 413,63 грн, суд вважає, що така вимога є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.03.2023 у справі №420/7835/19.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації пенсії за період з 01.02.2015 по 31.12.2022 на суму 612 300,69 грн. суд зазначає наступне.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат»(далі - Закон №2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).

Стаття 1 Закону №2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що відповідні суми, які підлягають виплаті позивачу, виплачені, тобто, ці вимоги також є передчасними та не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 26 688,00 грн. слід зазначити, що відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Однак, оскільки суд, при розгляді даної справи, дійшов висновку про відсутність порушеного права, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 26 688,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах даного спору не встановлено протиправності або необґрунтованості дій відповідачів, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова

29 листопада 2023 р.