Рішення № 115260497, 17.10.2022, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7491/21

Провадження № 2/932/1518/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Коваленко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

15.09.2021 року позивач АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.06.2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №63/08В-R511, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 60000.00 доларів США на термін до 2028 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Крім того, 26.06.2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 було укладено договір поруки №63/08В-П Відповідачі зобов`язання за договором не виконали, своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією не повернули. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «ВТБ БАНК» 538065 грн. 66 коп. На даний час рішення суду не виконано боржниками. Відповідно до ст. 599 ЦК України винесення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. У зв`язку із зазначеним порушенням зобов`язань за кредитним договором та на підставі ч.2 ст.625 ЦК України відповідачі за період з 01.08.2018 року по 31.07.2021 року мають заборгованість у розмірі 171 642,68 грн. що є 3% річних від простроченої суми, яку позивач просить стягнути разом із судовими витратами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 року суддя Кудрявцева Т.О. була визначена для розгляду цієї справи.

Ухвалою судді від 01.10.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справу без його участі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі, повідомлені належним чином про лень, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористались.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 26 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №63/08В-R511, відповідно до умов якого останній отримав у кредит 60000.00 доларів США на строк до 2028 року із сплатою визначених договором процентів за користування кредитом.

26 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 було укладено договір поруки №63/08В-П.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2010 року, ухваленим у справі № 2-2342/10, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «ВТБ БАНК» 477616 грн. 90 коп. заборгованості по кредиту, 53813 грн. 63 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, 4815 грн. 13 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та погашення відсотків, 1820 грн. на повернення судових витрат, а всього 538065 грн. 66 коп. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Позивач в позовній заяві зазначає, що рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2010 року не виконане боржниками, а тому в силу ст.ст. 526 та 599 ЦК України відповідачі повинні їм сплатити 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем разом із позовною заявою, сума заборгованості за рішенням суду становить у розмірі 536245,66 грн., зазначено, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 01.08.2018 року по 31.07.2021 року мають заборгованість 171642,68 грн, що є 3% річних від простроченої суми.

З такими твердженнями суд погодитись не може з огляду на наступне.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 р. (справа № 14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, для застосування частини другої статті 625 ЦК України необхідним є встановлення обсягу грошового зобов`язання, що виникло у боржника перед кредитором.

Судом встановлено, у зв`язку з простроченням повернення позичених коштів за кредитним договором у боржника виникла заборгованість перед кредитором.

За наведеним у частині другій статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2010 року в справі № 2-2342/10, було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «ВТБ БАНК» заборгованість в розмірі 538065 грн. 66 коп., але матеріали справи не містять відомостей про те, чи було реалізовано ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», рішення суду щодо стягнення заборгованості з відповідачів, а отже судом не можливо встановити розмір простроченого грошового зобов`язання щодо боржників-відповідачів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні».

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Тлумачення вказанихнорм,з урахуваннямпринципу розумностісвідчить,що:натуральним зобов`язання(obligationaturalis)є зобов`язання,вимога вякому неможе бутизахищена всудовому (примусовому)порядку,оскільки боржникзаявив прозастосування позовноїдавності іяка застосованасудом,але добровільневиконання якоїне єбезпідставно набутиммайном;задавненим зобов`язаннямє зобов`язання,в якомустосовно задавненоївимоги спливлапозовна давність,кредитор непред`являєв судовомупорядку позовупро захистзадавненої вимогиі боржниквідповідно незаявив прозастосування донеї позовноїдавності;законодавець впункті 4частини першоїстатті 602ЦК Українипередбачає заборонудля зарахуваннязустрічних вимогу разіспливу позовноїдавності взадавненому зобов`язаннідля охорониінтересів боржника.Сплив позовноїдавності припред`явленійпозовній вимозікредитором всудовому порядкупро стягненняборгу,за якимсплинула позовнаданість,дозволяє боржникузаявити прозастосування позовноїдавності.Зарахування,яке єпо своїйсуті замінникомналежного виконаннязобов`язання,не маєстворювати механізмобходу заборонипередбаченої впункті 4частини першоїстатті 602ЦК України.Така заборонастосується випадку,коли кредиторініціює зарахуванняза задавненоювимогою.У такомуразі кредиторза допомогоюзарахування можеобійти охорону,що надаєтьсяборжнику приспливі позовноїдавності,і досягнутирезультату,який недоступнийкредитору вмежах пред`явленоїпозовної вимогикредитором всудовому порядкупро стягненняборгу,за якимсплинула позовнаданість,і якадозволяє боржникузаявити прозастосування позовноїдавності;очевидно,що аналогічнийпідхід дляохорони інтересівборжника призадавненому зобов`язаннімає бутий стосовно3%річних таінфляційних втрат,нарахованих назадавнену вимогув задавненомузобов`язанні.Пред`явленнякредитором,при існуваннізадавненої вимоги,тільки позовупро стягнення3%річних таінфляційних втрат,без позовноївимоги простягнення задавненоївимоги,на якунараховуються 3%річних таінфляційних втрат,дозволяє кредиторуобійти охорону,що надаєтьсяборжнику приспливі позовноїдавності,і досягнутирезультату,який недоступнийкредитору припред`явленніпозовної вимогипро стягненнязадавненої вимоги,і яказабезпечує можливістьборжнику заявитипро застосуваннядо неїпозовної давності.Тобто складаєтьсядоволі нерозумнаситуація:зі спливомпозовної давностіі неможливістюзахисту задавненоївимоги кредиторзберігає можливістьпостійно подавативимоги простягнення 3%річних таінфляційних втрат,нарахованих назадавнену вимогу,що означаєпо сутівиконання задавненоївимоги ібез можливостіборжнику заявитипро застосуванняпозовної давностідо задавненоївимоги;приватне правоне можедопускати ситуаціюза якоїкредитор,при існуваннізадавненої вимоги,пред`являєтільки позовпро стягнення3%річних таінфляційних втрат,без позовноївимоги простягнення задавненоївимоги,на якунараховуються 3%річних таінфляційних втрат.Оскільки цепозбавляє боржникаможливості заявитипро застосуваннядо задавненоївимоги позовнудавність,а кредиторунадає можливістьобійти застосуваннядо задавненоївимоги позовноїдавності.Тому кредитор,для охорониінтересів боржника,може пред`явитипозов простягнення 3%річних таінфляційних втрат,які нарахованіна задавненувимогу,тільки разомз пред`явленнямпозову простягнення задавненоївимоги.Такої правовоїпозиції дійшовВерховний Суду складіколегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судув постановівід 23.11.2022року усправі № 285/3536/20; провадження № 61-261св22.

В даному випадку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 3% річних на підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2021 року.

АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не пред`явило.

Суд звертає увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід відмовити в зв`язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з урахуванням відмовити в задоволенні позовних вимог судовий збір слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 274, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Т.О. Кудрявцева