Постанова № 11519020, 29.09.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.09.2010 р. Справа № 2а-4943/10/1470

м.Миколаїв

15:40

Миколаївський окружний адміністративний суд у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Богзи Н.А.,

представника позивача: не зявився,

представника відповідача: Науменка А.С. дов. №4/9/10-024 від 11.01.2010,

розглянувши у відкритому судовому справу

за позовомТОВ "Надія-АПК", вул. Робоча, 7, оф. 72,Миколаїв,54029 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030 провизнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки; щодо визнання правочинів нікчемними; щодо визнання даних в декларації з ПДВ за березень 2010 року недійсними., в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача по проведенню з 09.07.2010 по 19.07.2010 невиїзної документальної перевірки позивача; визнання протиправними дій відповідача по визнанню та визначенню в акті перевірки від 19.07.2010 нікчемними правочинів, укладених позивачем з контрагентами у березні 2010 року; визнання протиправними дій відповідача по визнанню недійсними даних позивача наведених у податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень 2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно, в порушення приписів ст.ст.11, 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 №509-ХІІ (надалі - Закон №509-ХІІ) обрано такий вид перевірки як «невиїзна документальна перевірка»та порушено порядок її проведення; при проведенні перевірки відповідач не мав законних повноважень на визнання нікчемними правочинів, а саме договорів укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідач проти позову заперечує, вказуючи на те, що перевірка була здійснена відповідно до вимог діючого законодавства; акт перевірки є результатом діяльності податкової служби при проведенні перевірки, він не носить характеру нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії, він не породжує для позивача жодних правових наслідків.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у адміністративному позові та запереченнях проти нього.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 29.09.2010 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

1. У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вручено ліквідатору ТОВ «Надія - АПК»лист (повідомлення) про надання пояснень та їх документальне підтвердження з питань взаємовідносин з платниками податків за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, однак відповідні пояснення позивачем надані не були (а.с.8 зворотній бік).

Після чого, в період з 09.07.2010 по 19.07.2010 відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача щодо перевірки правових відносин з платниками податків за період з 01.03.2010 по 31.03.2010.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №1126/23-300/36813113 від 19.07.2010 (а.с.8-12).

Суд вважає дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаїва, по проведенню даного виду перевірки, протиправними з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №509-ХІІ, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до п.1) ч.1 ст.11 Закону №509-ХІІ та п.1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 №327 (із змінами та доповненнями) (надалі Порядок №327), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, які проводяться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Системний аналіз зазначених норм вказує на те, що невиїзні документальні перевірки проводяться податковим органом на підставі наданих платником податків документів, а не будь-яких інших документів, які платником податків взагалі не надавались (зокрема, оперативної інформації податкової міліції, листа ГВПМ СДПІ ВПП у м.Миколаєві №19264/7/26-512 від 16.07.2010 тощо).

В той же час, п.1 ч.6 ст.111 Закону №509-ХІІ передбачає, що у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, орган державної податкової служби проводить позапланову виїзну перевірку.

Враховуючи невиконання позивачем обовязкового письмового запиту, відповідач мав провести позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин позивача з контрагентами за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, оскільки саме такий вид перевірки передбачений у разі виникнення обставин, визначених п.1 ч.6 ст.111 Закону №509-ХІІ.

Посилання представника відповідача на те, що провести позапланову виїзну перевірку у відповідача не було підстав, оскільки така перевірка здійснюється за наслідками перевірки інших платників податків та виявлення відповідних фактів порушення податкового законодавства, що не мало місця, спростовується викладеним у акті перевірки висновком ГВПМ СДПІ ВПП у м.Миколаєві (лист №19264/7/26-512 від 16.07.2010), в якому йдеться про те, що операції ТОВ «Надія - АПК»з контрагентом ТОВ «Гранзерно»мають характер безтоварних, ТОВ «Гранзерно»використовує у своїй діяльності підприємства, що є «вірогідними ямами»та не виконують податкових зобовязань перед бюджетом, тобто свідчать про порушення податкового законодавства.

Крім того, відповідачем було також порушено порядок проведення невиїзних документальних перевірок, оскільки, п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку заявлених у ній даних.

Якщо відповідач здійснював перевірку на підставі наданих позивачем документів (податкових декларації тощо), то перевірку податкової декларації з ПДВ за березень 2010 року, відповідач мав провести у травні 2010.

Перевірка була проведена в період з 09.07.2010 по 19.07.2010 (через 2 місяці), тобто поза межами строку, визначеного п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.4.1 Наказу ДПА України №266 від 18.04.2008 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів».

За вказаних обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача по призначенню та проведенню документальної невиїзної перевірки, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

2. Відповідачем в акті перевірки зазначено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами у березні 2010 року не спрямовані на настання реальних наслідків, отже в силу п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203 ЦК України вони є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Крім того, відповідачем зазначено, що дані, наведені позивачем у декларації з ПДВ за березень 2010 року про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобовязання) є недійсними.

Відповідно до п.6 ст.3 КАС України адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Згідно положень п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Тобто предметом оскарження може бути рішення: нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Стаття 3 КАС України містить поняття справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Крім того, відповідно до розяснень Верховного Суду України від 26.12.2005 №3.2-2005 справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними субєктами суспільства стосовно їх прав та обовязків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один субєкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) субєктів, а ці субєкти зобовязані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Відповідно до розяснень Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 №02-5/35, акт державного чи іншого органу це юридична форма рішення цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обовязки тільки у того субєкта (чи визначеного ними певного кола субєктів), якому вони адресовані.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що рішення, за висновками акту перевірки №1126/23-300/36813113 від 19.07.2010, відповідачем не приймалось.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що акт перевірки №1126/23-300/36813113 від 19.07.2010 не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, оскільки не має ознак здійснення владних управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень щодо позивача з боку відповідача, оскільки не породжує права та обовязки у позивача.

Оскаржуваний акт не є рішенням субєкта владних повноважень, яке підпадає під компетенцію адміністративних судів при вирішенні справ адміністративної юрисдикції, а є письмовою фіксацією дій ревізорів-інспекторів, оскільки не містить приписів чи вимог про зобовязання позивача виконати будь які дії.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині визнання правочинів нікчемними та визнання даних в декларації з ПДВ за березень 2010 року недійсними, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 71, ч.3 ст.94, ст.ст.98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва по проведенню з 09.07.2010 по 19.07.2010 невиїзної документальної перевірки позивача, за наслідками якої складено акт перевірки №1126/23-300/36813113 від 19.07.2010.

3. В решті позову відмовити.

4. Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Надія - АПК» понесені ним судові витрати у сумі 1,30 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя М.В. Мавродієва

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 04 жовтня 2010 року.