Рішення № 11515384, 29.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.09.10 р.                     Справа № 22/231                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-Метал”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 33956931,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-кураховський завод металоконструкцій”, м.Курахове Маріїнський район Донецької області, ЄДРПОУ 36261243,

про стягнення 5591,28 грн.

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-Метал”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-кураховський завод металоконструкцій”, м.Курахове Маріїнського району Донецької області, про стягнення загальної суми заборгованості із штрафними санкціями за поставлений товар у розмірі 5591,28 грн., у тому числі 5318,79 основного боргу, 38,03 3% річних, 234,46 грн. подвійної облікової ставки Національного банку України, а також судові витрати, враховуючи оплату за послуги адвоката у розмірі 2517,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошового зобов’язання за договором №59 від 10.02.2010р., внаслідок чого утворилась заборгованість та підстави для нарахування штрафних санкцій, 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок господарських санкцій станом на 13.08.2010р., копію договору купівлі-продажу №59 від 10.02.2010р.; рахунків-фактур №СФ-01592 від 22.02.2010р., №СФ-03516 від 07.04.2010р. та №СФ-05086 від 13.05.2010р.; видаткових накладних №РН-01045 від 22.02.2010р., №РН-02585 від 12.04.2010р. та №РН-03716 від 14.05.2010р.; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №12 від 22.02.2010р., №32 від 12.04.2010р. та №52 від 14.05.2010р.; платіжних доручень №545 від 29.03.2010р., №649 від 13.05.2010р., №668 від 27.05.2010р.; вимоги №б/н від 26.06.2010р. разом із підтвердженням її відправлення Відповідачу; договору про надання адвокатських послуг №30 від 30.07.2010р. з додатковими угодами №1 - №3 до нього, квитанції до прибуткового касового ордеру №30 від 06.08.2010р., акту приймання-передачі виконаних робіт за додатковою угодою до договору на адвокатські послуги.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.1, 2, 12, 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, ст.173, п.1 ст.509, ст.ст.525, 526, 530, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України.

08.09.2010р. представником Позивача через канцелярію господарського суду Донецької області надані зі супровідним листом №б/н від 08.09.2010р. копії документів, що підтверджують правовий статус підприємства, адвокатського свідоцтва та акту звірки між учасниками процесу, підписаного лише з боку Позивача, за період з 22.02.2010р. по 07.09.2010р.

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання не з’явились, останнім витребуваних судом документів не надано.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресами сторін, які зазначені Позивачем в позовній заяві, та міститься у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.09.2010р. №7035137 як його місцезнаходження, суд дійшов висновку, що останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Позивач стверджує, що підставою виникнення обов’язків Відповідача по оплаті переданого товару є договір купівлі-продажу №59 від 10.02.2010р., строк дії якого у відповідності до п.7.1 договору встановлений до 31.12.2010р.

Оцінивши договір №47 від 08.04.2008р., з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697Цивільного кодексу України).

В силу пункту 1.1 договору, Позивач (Продавець) зобов’язується поставити у власність Відповідача (Покупця) товар в асортименті, кількості, з якісними характеристиками та за цінами, зазначеними у рахунках-фактурах, видаткових накладних та узгоджених сторонами, що є невід’ємною частиною даного договору.

У пункті 1.2 договору, сторони визначили, що інших договірних відносин не мають, усі вище визначені рахунки-фактури, видаткові накладні протягом дії наведеного правочину відносяться до даного договору.

Відповідно до п.1.4 договору купівлі-продажу, ціна одиниці товару та загальна сума партії постачаємого товару зазначається у рахунках та видаткових накладних у кожному конкретному випадку.

Згідно з видатковими накладними №РН-01045 від 22.02.2010р., №РН-02585 від 12.04.2010р. та №РН-03716 від 14.05.2010р., Продавець передав продукцію Покупцеві загальною вартістю 23318,79 грн. з урахуванням податку на додану вартість, а останнім її прийнято, що підтверджується підписами сторін на даних документах.

Повноваження осіб, що здійснили приймання товару підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №12 від 22.02.2010р., №32 від 12.04.2010р. та №52 від 14.05.2010р., виданими Відповідачем.

Внаслідок цього, враховуючи норми ст.664 Цивільного кодексу України та наведені положення договору, обов’язок передачі Продавцем товару вважається виконаним.

Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

З огляду на наведені положення чинного законодавства України, оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку про договірний характер даних правовідносин, враховуючи наступне.

По-переше, на це вказують рахунки, що містяться у матеріалах справи, виставлені Відповідачу для оплати поставленого товару, оскільки вони містять посилання на договір №59 від 10.02.2010р. як на підставу оформлення за ними господарської операції.

По-друге, видаткові накладні мають посилання на даний договір як на підставу здійснення обумовлених господарських операцій та вид продукції, вказаної у них ідентичний визначеному у перелічених рахунках.

По-третє, з огляду на дати складання первинної документації, поставка товару відбулась у межах дії правочину, що відповідає визначенням п.1.2 договору.

Таким чином, для виконання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного та повного розгляду справи, перевірено в межах яких договорів здійснювалась поставка, чи відповідав поставлений товар тому товару, який сторони визначили у вказаному вище договорі, чи укладались між сторонами будь-які інші усні чи письмові договори, зокрема, за яким здійснювали поставки товару на підставі видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем видаткові накладні, рахунки та довіреності, є належними доказами здійснення передачі Відповідачу продукції та прийняття ії останнім саме в межах спірного договору.

Таким чином, оплата за поставлену продукцію повинна здійснюватись на умовах і в порядку, визначених у договорі купівлі-продажу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 5-ти календарних днів з моменту відвантаження зі складу Продавця шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця, якщо інше не обумовлено сторонами.

Приймаючи до уваги обставини справи, іншого порядку розрахунку учасниками процесу не узгоджено.

Так, розрахунок за товар отриманий за видатковою накладною №РН-01045 від 22.02.2010р. повинен бути здійснений Відповідачем не пізніше 27.02.2010р., за №РН-02585 від 12.04.2010р. - не пізніше 17.04.2010р. та за №РН-03716 від 14.05.2010р. - не пізніше 19.05.2010р.

Як вбачається з платіжних доручень, що містяться у матеріалах справи, та тверджень Позивача, Відповідачем за товар 29.03.2010р. сплачено 5000,00 грн., 13.05.2010р. – 10000,00 грн. та 27.05.2010р. – 3000,00 грн., що разом становить 18000,00 грн.

Проте, грошове зобов’язання Покупця перед Постачальником на суму 5318,79 грн. на момент прийняття рішення суду не виконане.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем не надано суду доказів належного виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу №59 від 10.02.2010р. щодо здійснення остаточного розрахунку з Позивачем за поставлену продукцію.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 5318,79 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що прострочення виконання грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок Відповідача сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб’єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

Отже, виходячи з наведеного, вбачається право сторін при укладенні господарського правочину щодо вільного, на власний розсуд визначення відповідальності за відповідне правопорушення, яке не суперечить вимогам закону.

Пунктом 4.3 договору купівлі-продажу №59 сторонами визначена відповідальність за порушення умов п.3.1, 3.2, зокрема, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати, штраф у розмірі 3% річних від загальної суми за договором та індекс інфляції, не зважаючи на часткове виконання договору у частині розрахунків за поставлену продукцію.

За викладених обставин, Позивачем нарахована та заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі 234,46 грн. та пені у сумі 234,46 грн.

Період, за який нараховуються дані вимоги, визначений Позивачем з 19.05.2010р. по 13.08.2010р. Сума, на яку вони нараховуються, встановлена у розмірі 5318,79 грн., що складає заборгованість з урахуванням здійснених оплат станом на 27.05.2010р.

У розумінні п.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Тобто, штраф - фіксована сума у відсотковому співвідношенні, що не передбачає нарахування за кожен день. Крім того, умовами правочину таке нарахування не передбачено.

Одночасно, за висновками суду, нарахування відсотків та штрафних санкцій повинно бути здійснено на суму боргу за кожною накладною на відповідну суму заборгованості, починаючи з наступної дати після встановленої для належного вчинення розрахунків за умовами правочину.

Отже, штраф у розмірі 3% річних від суми договору становить 1,91 грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, суд дійшов висновку про задоволення вказаних позовних вимог у сумі 230,60 грн.

На ряду з зазначеним Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати, понесені у зв’язку зі сплатою послуг адвоката, у розмірі 2517,00 грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд вважає, що в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню за умови, якщо надання таких послуг підтверджено документально.

Позивачем надано договір про надання адвокатських послуг №30 від 30.07.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-метал” (Замовник) та Тітовим Яном Анатолійовичем (Адвокат). Згідно з умовами даного договору, Адвокат зобов’язується представити Замовнику весь комплекс адвокатських послуг, пов’язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Замовника, пов’язаних з стягненням боргу за поставлений товар та неоплачений товар з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-Курахівський завод металоконструкцій”. Додатковими угодами до даного правочину обумовлений весь спектр послуг, що надаються Замовнику.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Статус адвоката підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2887 від 23.04.2008р.

В обґрунтування понесення витрат, пов’язаних з юридичною допомогою, Позивачем надано акт приймання-передачі виконаних робіт за додатковою угодою до договору на адвокатські послуги та квитанція до прибуткового касового ордеру №30 від 06.08.2010р., що підтверджує сплату адвокату Тітову Яну Анатолійовичу за договором адвокатських послуг №30 від 30.07.2010р. 2 517,00 грн.

Однак, виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.11 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/155, п. 11 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 та п. 28 Інформаційного листа від 18.03.2008р. №01-8/164, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов’язаних зі сплатою послуг адвокатів, має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Таким чином, розглядаючи конкретну справу, суд з урахуванням її обставин може обмежити розмір відповідної компенсації з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Приймаючи до уваги, по-перше, що матеріали справи не містять процесуальних документів, з яких вбачалося їх складання адвокатом, зокрема, позов підписаний безпосередньо директором Позивача; по-друге, характер та незначну складність розглядуваних в межах справи №22/231 правовідносин, відсутність серед наданих Позивачем документів доказів на підтвердження видатків, пов’язаних із розглядом справи (транспортних на відрядження тощо), невелику кількість судових засідань (лише в 1 судовому засіданні 15.09.2010 року), в яких у господарському суді Донецької області брав участь залучений останнім адвокат, суд дійшов висновку, що належна до компенсації Позивачем частка судових витрат, пов’язаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 500грн.

Враховуючи, що причиною виникнення спору є протиправне порушення Відповідачем умов укладеного правочину, а також норм Цивільного кодексу України, які регулюють загальні умови виконання зобов’язань та правила виконання договорів купівлі-продажу та поставки, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державно мито та витрати на інформаційне–технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Відповідача в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-Метал”, м.Донецьк, до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-Кураховський завод металоконструкцій”, м.Курахове Маріїнський район Донецької області, про стягнення загальної суми заборгованості із штрафними санкціями за поставлений товар у розмірі 5591,28 грн., у тому числі 5318,79 основного боргу, 38,03 3% річних, 234,46 грн. подвійної облікової ставки Національного банку України, задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-Кураховський завод металоконструкцій” (85612, Донецька область, Маріїнський район, м.Курахове, промислова зона, 69, ЄДРПОУ 36261243, р/р 26009003079000 в ЦО ЗАТ „Донгорбанк”, МФО 334970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-Метал” (83031, м.Донецьк, вул.Будьоннівських партизан, б.7а, ЄДРПОУ 33956931, п/р 26008000150735 в ПуАТ „СЕБ Банк” м.Київ, МФО 300175) 5551,3грн., у тому числі 5318,79 грн. основного боргу, 1,91 грн. штрафу у розмірі 3% річних та 230,60 грн. пені.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецько-кураховський завод металоконструкцій” (85612, Донецька область, Маріїнський район, м.Курахове, промислова зона, 69, ЄДРПОУ 36261243, р/р 26009003079000 в ЦО ЗАТ „Донгорбанк”, МФО 334970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехмонтаж-Метал” (83031, м.Донецьк, вул.Будьоннівських партизан, б.7а, ЄДРПОУ 33956931, п/р 26008000150735 в ПуАТ „СЕБ Банк” м.Київ, МФО 300175) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 102,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. та витрат, понесених у зв’язку із сплатою послуг адвоката, у розмірі 500,00 грн.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6.У судовому засіданні 29.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

8.Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Суддя                               

Повний текст рішення підписано 04.10.2010р.