Рішення № 11515360, 30.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.09.10 р.                     Справа № 40/190пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Тітовій С.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, м. Маріуполь

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „ Хозяюшка” , м. Маріуполь

про тлумачення змісту правочину

за участю:

представників сторін:

від позивача: Склярук І.І. – юрисконсульт, Ковальова Н.О. - юрисконсульт

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” про тлумачення змісту правочину. Різновидом якого є договір оренди нежитлового приміщення б/н від 24.01.05р., укладений між закритим акціонерним товариством „ Макромпрод” та товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”.

Нез’явлення у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

           З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, вислухавши доводи представників позивача, суд встановив:

До початку розгляду спору по суті, а саме до відкриття судового засідання та роз’яснення сторонам їх прав та обов’язків, позивач згідно статті 22 ГПК України уточнив свої вимоги та наполягає на тому, щоб суд здійснив тлумачення правочину за наступним змістом:

·          відносини між сторонами за договором оренди б/н від 24.01.05р. регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 759-786,793-797 ЦК України;

·           чи можливо під час регулювання відносин за договором оренди б/н від 24.01.05р. положеннями Цивільного кодексу України, вважати цей договір оренди - договором оренди з правом викупу, що регулюється статтею 289 Господарського кодексу України ?

Позов мотивовано тим, що 24.01.05р. між закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, далі Орендар, було укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н, загальною площею 1209 кв.м., яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 60 років СРСР, 16/118.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Орендодавець передав за актом прийому -передачі, а Орендар прийняв у платне користування нерухомість визначену за її індивідуальними ознаками. Розділом 4 договору оренди сторони встановили права та обов’язки за спірними договором оренди.

У пункті 4.6 договору передбачено, що Орендар у випадку належного виконання зобов’язань, має привілеєве перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий строк, у тому числі викупати орендуємо приміщення у разі його продажу. Пунктом 7.4 договору встановлено, що у разі відчуження майна, договір оренди припиняється. Сторонами у пункті 8.6 зроблено застереження, відносно якого вбачається, що цей договір регулюється положеннями Цивільного кодексу України, а саме нормами права визначеними у ст.ст. 759-786,793-797 ЦК України.

Під час дії договору, Орендар не належним чином виконував свої обов’язки, своєчасно орендні платежі не вносив, в супереч вимогам пункту 4.3 договору не поточний та капітальний ремонти не здійснював. Таким чином своїми діями, відповідач вважав, що він має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, та викупити вказане майно, як це зазначено у частині 2 статті 777 ЦК України. Окрім того, наполягає, що до спірних відносин сторін потрібно застосовувати приписи Господарського кодексу України, як це визначено у частині першої статті 289 ГК України.

Тобто на час дії договору оренди, між сторонами виникло питання щодо застосування у спірних відносинах сторін норми права, а тому позивач звернувся до суду з позовом про тлумачення правочину, різновидом якого є договір оренди б/н від 24.01.05р., укладений між сторонами.

Надавши правову кваліфікацію відносинам сторін, та правову норму, яка підлягає застосування у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими, виходячи із наступного:

Так, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди.

Фактичні обставини справи підтверджують, що сторони досягли всіх суттєвих умов передбачених законом для договорів даного типу: зокрема щодо його предмету, ціни та строку дії, а тому він вважається укладеним згідно вимог п. п. 1, 2 ст. 180, п. 1 ст. 181 ГК України та п. 1 ст. 638, ст. 759 ЦК України.

Пункт перший статті 759 ЦК України як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 283 ГК України як спеціальна норма передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною першою статті 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Право сторін договору на звернення до суду з вимогою про тлумачення договору передбачено статею 213 ЦК України.

Виходячи із змісту статей 213, 637 ЦК України , на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. Відповідно до частини 2 статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені у частинах 3 та 4 статті 213 ЦК України визначають, що під час тлумачення змісту правочину приймаються до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Тлумачення правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін під час його укладення, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Крім того, відповідно до статті 213 ЦК України тлумаченню підлягає саме зміст правочину.

Приписи частини другої статті 777 ЦК України не застосовуються до відносин сторін, оскільки:

Нежитлове приміщення було відчужено Тищенко Г.І. на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.07р., укладеного між Тищенко Г.І. та товариством з обмеженою відповідальністю „ Маркомпрод”. За актом прийому-передачі від 01.08.08р. вказане приміщення було передано у власність Тищенко Г.І., що підтверджено свідоцтвом про право власності від 08.08.08р.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.07р. є правомірним в силу вимог статті 204 ГК України. Відповідно до пункту 7.4 договору оренди від 24.01.05р. у разі відчуження орендованого приміщення, договір оренди припиняється. Не погоджуючись з вказаним, товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” звернулося до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, предметом якого є – визнання права привілейованої купівлі та переведення прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу на товариство з обмеженою відповідальністю „ Хозяюшка”.

Під час судових процесів, відповідач посилається на те, що він має безумовне привілеєве право перед іншими особами на викуп приміщення, яке орендується у разі його продажу. Крім того, посилається на приписи частини 3 статті 6 ЦК України, яка передбачає право сторін у договорі відступати від положень цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, а тому спірний пункт 4.6 договору оренди б/н від 21.01.05р. не регулюється частиною другою статті 777 ЦК України.

Таким чином, на думку відповідача, спірний договір оренди б/н від 24.01.05р. регулюється виключно пунктом 1 статті 289 ГК України і надає йому право викупити орендуємо приміщення у разі його продажу.

Доводи відповідача є хибними, оскільки ним береться до уваги приписи абзацу другого пункту 3 статті 6 ЦК України, який встановлює, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень в актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 777 ЦК України є імперативною нормою, і сторони не вправі її змінювати на власний розсуд, оскільки привілейоване право наймача на переважне придбання перед іншими особами орендованого майна пов’язане з належним виконанням наймачем своїх обов’язків за договором, а вказана стаття не передбачає безумовного права наймача на привілейоване придбання вказаного приміщення.

Частина друга статті 770 ЦК України надає право сторонам встановити у договорі найму умови коли він припиняється, а саме в момент відчуження речі. Пунктом 7.4 договору оренди б/н від 21.01.05р. зазначена умова, що на час відчуження майна вказаний договір припиняється.

Частина 6 статті 283 ГК України містить застереження, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Диспозитивна норма, визначена сторонами в пункті 8.6 договору оренди б/н від 24.01.05р. встановлено, що цей договір регулюється виключно положеннями Цивільного кодексу України , зокрема: ст.ст. 759-786, 793-797 ЦК України, і сторонам вказані положення роз’яснені нотаріусом.

Терміни в правочинах належить розуміти так, як вони визначаються в Цивільному законодавстві та інших актах цивільного законодавства. Із абзацу першого частини 3 статті 213 ЦК України випливає, що Цивільний кодекс не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук змісту волі учасників такого правочину, який (зміст) не найшов відображення у тексті договору Справжня воля при тлумаченні змісту правочину може встановлюватися з урахуванням мети правочину ( мета навряд чи відрізняється суттєво від наміру, про який йдеться у абзаці другому частини 3 статті 213 ЦК України), змісту попередніх переговорів, установлення практики відносин між сторонами, подальшої поведінки сторін, інших обставин, що мають значення.

Посилання відповідача на норми частини першої статті 289 ГК України помилкове, оскільки вказана норма регулює умови викупу (приватизації) державного та комунального майна, яке було передано в оренду. Як було зазначено раніше, частина перша статті 289 ГК України встановлює право орендаря на викуп об’єкта оренди, проте ставить йог у залежність від того, чи передбачено таке право умовами договору) оренда з викупом). Укладений між сторонами договір оренди б/н від 24.01.05р. не передбачає умови оренди з правом викупу, так як орендоване майно не належить до державної власності і не є комунальним, а тому посилання відповідача на приписи частини першої статті 289 ГК Україна є безпідставними.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Стаття 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються ним в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведена справжня воля, яким він керувався під час укладення з відповідачем спірного договору оренди нежитлового приміщення, доведена норма права яка дозволяє розуміти правочин так, як встановлено законом, а тому позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Вказаний правочин слід розуміти за наступним змістом, зокрема:

Всі відносини між сторонами за договором оренди, у тому числі за договором оренди б/н від 24.01.05р., укладеного між закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, ( правонаступником якого є товариство з обмеженою відповдіальінстю „Маркомпрод”), та товариством з обмеженою відповдіальінстю „Хозяюшка”, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, оскільки сторони встановили у пункті 8.6 вказаного договору оренди імперативні норми визначені у ст.ст. 759-786 ЦК України та ст.ст. 793-797 ЦК України, і це не є договором оренди з правом викупу, як це передбачено частиною першою статті 289 Господарському кодексі України. Таким чином, норми Господарського кодексу України не застосовуються у спірних відносинах сторін, оскільки терміни у правочинах належить тлумачити так, як вони визначені у Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства.

Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповдіальінстю „ Хозяюшка” згідно статей 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 30.09.10р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 213 599, 625, 637, 638, 759, 762 , 777 ЦК України, ст. ст. 202, 283, 286, 289 ГК України, ст. ст. 42, 43, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” до товариства з обмеженою відповдіальінстю „ Хозяюшка” задовольнити.

2.          Правочин укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” та товариством з обмеженою відповдіальінстю „ Хозяюшка” слід розуміти наступним чином:

·          Всі відносини між сторонами за договором оренди, у тому числі за договором оренди б/н від 24.01.05р., укладеного між закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповдіальінстю „Маркомпрод”), та товариством з обмеженою відповдіальінстю „Хозяюшка”, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, оскільки сторони встановили у пункті 8.6 вказаного договору оренди імперативні норми визначені у ст.ст. 759-786 ЦК України та ст.ст. 793-797 ЦК України, і це не є договором оренди з правом викупу, як це передбачено частиною першою статті 289 Господарському кодексі України. Таким чином, норми Господарського кодексу України не застосовуються у спірних відносинах сторін, оскільки терміни у правочинах належить тлумачити так, як вони визначені у Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ Хозяюшка”, 87500, м. Маріуполь, проспект Металургів , б. 58, кв. 2, ід. код 32939365, р/р 26002054000466 у МФ АБ „ Приватбанк” м. Маріуполь, МФО 335429, на користь:

-          товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, 87515, м. Маріуполь, проспект Леніна, 29-б, ід. код 01558767, р/р 2600700016550 у філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Маріуполь, МФО 335957 витрати по держмиту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ;

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                               

Повний текст рішення складено – 05.10.10р.