Рішення № 11515241, 28.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 вересня 2010 р. Справа 11/117-10

за позовом приватного підприємства науково-виробнича фірма «ГЕЛІО», м. Вінниця

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кінний завод «ВІННИЧЧИНА»,

с. Човниця Оратівського району

про стягнення 288750 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача В. Крот за довіреністю;

від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про відшкодування за рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Кінний завод «ВІННИЧЧИНА»матеріальні збитки завдані позивачу, шляхом стягнення грошових коштів у сумах: 105 000 грн. - основний борг, 183 750 грн. - неустойка.

В процесі розгляду справи позивач заявою від 09.09.2010р. збільшив розмір позовних вимог та просив відшкодувати за рахунок відповідача завдані підприємству позивача матеріальні збитки, шляхом стягнення грошових коштів в сумах 107100 грн. основний борг та 208845 грн. неустойка.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного між сторонами охоронного договору, позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання насіння соняшнику в кількості 3000 кг. На загальну суму 105000 грн.

Згідно п. 5.1 договору, відповідач зобовязався повернути насіння соняшнику не пізніше 01.08.2009р.. В порушення визначених договором строків, відповідач не повернув насіння, що заподіяло товариству матеріальних збитків.

Відповідно до п. 4.4 договору, в разі несвоєчасного повернення майна, чи розрахунків за майно, Охоронець сплачує неустойку у розмірі 0,5% від зміненої вартості майна за кожен день затримки. Тому відповідач зобовязаний сплатити позивачу 208845 грн. неустойки.

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалах від 22.07.2010р., 26.08.2010р., 16.09.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним, оскільки ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу під розписку, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20142680, № 20244342.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

03 травня 2009 року між приватним підприємством науково-виробничою фірмою «ГЕЛІО»(позивач, за договором Депонент»та товариством з обмеженою відповідальністю «Кінний завод «ВІННИЧЧИНА»(відповідач, за договором Охоронець»укладено договір про відповідальне зберігання за № 23.

За умовами даного договору Депонент передає, а Охоронець приймає на відповідальне зберігання товар (насіння соняшнику) строком не пізніше 01 серпня 2009 року.

Відповідно до акту здачі-приймання від 03.05.2009р. позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання насіння соняшнику в кількості 3000 кг на суму 105000 грн..

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що Охоронець повертає насіння соняшнику Депоненту не пізніше 01 серпня 2009 року.

Як стверджується матеріалами справи та поясненнями представника позивача, відповідач свої зобовязання за договором в частині повернення предмету договору не виконав та станом на день розгляду справи в суді не повернув передане на зберігання майно.

30 липня 2009 року позивач листом за № 36 звернувся до відповідача в якому просив на протязі пяти днів повернути насіння соняшнику в кількості 3-х тонн.

27 червня 2010 року позивачем направлено на адресу відповідача листа за № 27 щодо повернення майна чи сплати його вартості. Одночасно зауважив, що у разі неповернення майна, або затримки сплати коштів, відповідач зобовязаний буде сплатити неустойку в розмірі 0,5% від суми вартості насіння за кожен день затримки сплати коштів.

Вказані листи відповідачем залишено без відповіді та задоволення.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення збитків у вигляді суми вартості майна за договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. 951 збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вину заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 4.3. договору вартість майна на момент передачі на зберігання становить 105000 грн..

Згідно з п. 4.2 договору неповернення майна Депоненту за першою вимогою, Охоронець зобовязується виплатити Депоненту вартість майна, враховуючи зміну вартість майна на момент розрахунків. Така зміна визначена в п. 4.2.1 та 4.2.2. договору.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 107100 грн. збитків у вигляді зміненої вартості майна є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 208845 грн. неустойки.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.4. договору визначено, що у разі несвоєчасного повернення майна, чи розрахунків за майно Охоронець сплачує неустойку у розмірі 0,5% зміненої вартості майна за кожен день затримки.

Дослідивши та перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми неустойки, судом встановлено, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5 000,00 грн..

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.06.2010 року між приватним підприємством науково-виробничою фірмою «ГЕЛІО» та адвокатом Вінницької обласної колегії адвокатів Крот Віктором Олександровичем укладено договір про надання правової допомоги за № 93/г.

Підтвердженням того, що ОСОБА_1. має статус адвоката є свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 273.

За надання юридичних послуг з питань, передбачених договором позивач сплатив виконавцю гонорар в сумі 5 000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 93/г від 01.06.2010р..

Зважаючи, що матеріалами справи підтверджується понесення позивачем 5 000 грн. витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що вказана сума є правомірною та підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кінний завод «ВІННИЧЧИНА»(22613, Вінницька область, Оратівський район, с. Човниця, вул. Леніна, 8, код 32652553) на користь приватного підприємства науково-виробничої фірми «ГЕЛІО»(21034, м. Вінниця, вул. К. Маркса, 40, код 32754594) 107100 (сто сім тисяч сто) грн. зміненої вартості майна; 208845 (двісті вісім тисяч вісімсот сорок пять) грн. неустойки; 3160 (три тисячі сто шістдесят) грн. витрат зі сплати державного мита;а 236 (двісті тридцять шість ) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000 (пять тисяч) грн. - витрат на правову допомогу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Копію рішення направити сторонам.

Повний текст рішення оформлено та підписано 01.10.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу - (21034, м. Вінниця, вул.К. Маркса, 40)

3- відповідачу - (22613, Вінницька область, Оратівський район, с. Човниця, вул. Леніна, 8)