Рішення № 11515147, 16.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 вересня 2010 р. Справа 7/91-10

за позовом: Вінницького національного аграрного університету, м. Вінниця

до: Приватного сільськогосподарського підприємства "Савинецьке", с.Савинці Тростянецького району Вінницької області

про розірвання договору та зобов'язання вчинення дій

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

За участю представників:

позивача: Саюк Б.О. - представник за довіреністю № 01-1183 від 13.04.2010 року, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 01.12.2000 року;

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Вінницького національного аграрного університету до Приватного сільськогосподарського підприємства "Савинецьке" про розірвання договору № 75 від 21.12.2007 року на вирощування сільськогосподарської продукції та зобов'язання відповідача передати позивачу земельні угіддя загальною площею 315,94 га..

За вказаним позовом ухвалою суду від 20.05.2010 року порушено провадження у справі № 7/91-10 та призначено до розгляду на 23.06.2010 року.

23.06.2010 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву в якому останній просить в задоволенні останньої відмовити посилаючись на його безпідставність, оскільки умовами договору від 21.12.2007 року № 75 не передбачалось обов'язку ПСП "Савинецьке" проводити розрахунки з позивачем і саме непроведення яких відображено в якості підстави позовних вимог в позовній заяві.

З метою надання представниками сторін витребуваних раніше доказів та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи відкладався на 22.07.2010 року, на 11.08.2010 року та на 16.09.2010 року.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в звязку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обовязок суду.

В судове засідання 16.09.2010 року з'явився представник позивача.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався. Про дату, місце та час слухання справи відповідач повідомлений належним чином - ухвалою від 11.08.2010 року, яка надсилалась рекомендованим листом за адресою, що вказана в позовній заяві і за якою надсилались попередні процесуальні документи - вул.Леніна, 45-А, с.Савинці Тростянецького району Вінницької області.

Слід вказати, що вказана адреса відповідача ідентична адресі, яка вказана в довідці Головного управління статистики у Вінницькій області від 21.07.2010 року № 13/4/1705 (а.с.71, т.1).

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Слід вказати, що про поінформованість відповідача про наявність в провадженні суду справи № 7/91-10 свідчить участь його представників в судових засіданнях, подання з його сторони відзиву та клопотань тощо.

Окрім того, варто зауважити, що на момент проведення судового засідання 16.09.2010 року конверт з ухвалою суду від 11.08.2010 року не повернувся до суду, що свідчить про його отримання відповідачем.

Розглянувши подані документи і матеріали з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.12.2007 року між Вінницьким державним аграрним університетом та Приватним сільськогосподарським підприємством "Савинецьке" було укладено договір № 75 на вирощування сільськогосподарської продукції, згідно п. 1 якого сторони взяли на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення спільної господарської мети - виробництво сільськогосподарської продукції, а саме - озимої пшениці, ярого ячменю, озимого жита, сої, кукурудзи, соняшника тощо.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачеві посівні площі в розмірі 315,94 га для здійснення наукових цілей по вирощуванню сільськогосподарської продукції згідно карти землекористування; надавати передові розробки в галузі ведення сільського господарства; надавати для посіву новостворені елітні сорти насіння відповідно до окремо визначеного договору; надавати консультування з питань спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва провідними фахівцями (науковцями) університету.

В свою чергу згідно п.п. 4.1-4.3 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати технологічне використання земельних угідь з використанням власного персоналу, технологічного обладнання, а також сільськогосподарських машин та механізмів, насіння, гербіцидів та мінеральних добрив; проводити сплату податків та інших платежів у державний бюджет у відповідності з діючим законодавством; виступати базою практики для студентів університету.

В розділі 6 Договору сторони визначили свої внески наступним чином - внесок позивача - посівні площі в кількості 315,94 га, що використовуються спільно сторонами для вирощування сільськогосподарських культур. Частка позивача складає 5 % від валового збору урожаю (п.6.1 Договору).

Внесок відповідача - особиста трудова участь, технологічне обладнання, насіння, сільськогосподарські машини та механізми. Частка відповідача складає 95 % від валового збору урожаю (п.6.2 Договору).

В п. 7.1. договору визначено порядок розподілу результатів сумісної діяльності. Позивачу після збору урожаю не пізніше 15 числа першого за наступним місяцем передбачається до передачі 5% - валового збору урожаю, а відповідачу -95% урожаю.

Як вбачається із матеріалів справи позивач взяті на себе зобов'язання щодо передачі відповідачу посівних площ виконав та наданні консультаційних послуг виконав.

Вказане не заперечується відповідачем та з поміж іншого підтверджується наявними у справі доказами, зокрема актами здачі-прийняття робіт, довідками про надходження виручки від реалізації продукції за підписом керівника відповідача (а.с.15-18, т.1).

За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання стосовно проведення розрахунку за результатами збору урожаю виконував неналежним чином, за період з 2007-2008 рік здійснив розрахунок з позивачем лише 17.11.2009 року на суму 42180,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.14, т.1).

Як встановлено судом сума коштів перерахована відповідачем позивачу відповідає сумі коштів наданих послуг по науковим консультаціям (23750,00+18430,00).

Також в матеріалах справи є в наявності довідки про надходження виручки від реалізації продукції рослинництва за період з 2007-2009 років за підписом директора ПСП "Савинецьке" з яких вбачається, що в 2007-2008 році 5 % від виручки становило 23750,00 грн., а в 2008-2009 році - 18430,00 грн. (а.с.17-18, т.1). Окрім того у вказаних довідках відповідач відображав площу посіву, урожайність (ц/га), валовий збір, середню ціну реалізації, виручку від реалізації тощо.

Однак показники відображені у вказаних довідках оцінюються судом критично і не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного.

З метою проведення перевірки відповідності вказаним у довідці показникам на предмет їх об'єктивності судом було зроблено запит до Головного управління статистики у Вінницькій області.

15.07.2010 року до суду надійшла відповідь Головного управління статистики у Вінницькій області з долученням до неї статистичних звітів № 4-сг, № 29-сг, № 50-сг.

Із вказаних звітів випливає, що показники відображені у вказаних вище довідках та статистичних звітах щодо урожайності та ціни реалізації суттєво різняться.

В п.8.3 Договору встановлено, що сторони залишають за собою право на дострокове розірвання даного договору з мотивів зміни економічної ситуації у країні, безперспективності та недоцільності ведення спільного господарювання, а також у випадках неможливості здійснення своєї діяльності на принципах самоокупності та самофінансування. У цьому випадку кожна із сторін зобов'язана повідомити другу сторону за три місяці. Взаємо відносини припиняються шляхом укладання окремої додаткової угоди акта про розірвання договору.

Як вбачається із матеріалів справи позивач двічі звертався до відповідача з вимогою про дострокове розірвання договору від 21.12.2007 року № 75 - 30.09.2009 року та 12.03.2010 року (а.с.11-13, т.1).

Відсутність згоди відповідача на розірвання договору в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи із змісту договору, характеру взятих на себе сторонами зобов'язань суд дійшов висновку про те, що регулювання правовідносин за вказаним договором здійснюється нормами цивільного законодавства закріпленими в главі 77 ЦК України "Спільна діяльність".

Згідно ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.1131 ЦК України).

Відповідно до ст.1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1139 ЦК України передбачено, що прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Пунктом 4 ч.1 ст.1140 ЦК України визначено, що договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.

Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору (ч.2 ст.1142 ЦК України).

Згідно ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи і про що зазначалось вище, позивачем на адресу відповідача були направлені повідомлення про дострокове розірвання договору (листи від 30.03.2009 року № 04310, від 12.03.2010 року № 01-963 а.с. 11, 12).

Слід вказати, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, про припинення правовідношення. Вказана позиція знайшла своє відображення в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід вказати, що сторона, яка ставить питання про розірвання договору з наведеної вище підстави, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В даному випадку суд вважає наявною для позивача упущеної вигоди, яка полягає в тому, що відповідачем не було проведено оплату згідно укладеного договору по закінченню збору урожаю.

Як встановлено судом факт несвоєчасної передачі відповідачем частки валового збору за договором № 75 від 21.12.2007 року підтверджується матеріалами справи та не спростовано останнім і саме в зв'язку з чим їх отримувач (позивач) був позбавлений можливості отримати належні їй за договором № 75 від 21.12.2007 р. 5% валового збору врожаю.

Вказане свідчить про несумлінне виконання відповідачем обов'язків покладених на нього за договором і порушення його умов.

Вказані обставини в сукупності приводять суд до висновку про підставність та правомірність позовних вимог позивача в частині розірвання договору, оскільки свідчать про наявність факту порушення договору зі сторони ПСП "Савинецьке", який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що на думку суду є поважною причиною для розірвання договору.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача передати земельну угіддя за актом приймання-передачі суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного Кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.1 ч.1 ст.611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

2. У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів (ч.2 ст.1142 ЦК України).

За таких обставин, правомірною також є вимога позивача щодо зобов'язання відповідача повернути за актом прийому-передачі сільськогосподарські угіддя.

У ч.ч. 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення надані відповідачем відносно позовних вимог оцінюються судом критично з огляду на наступне.

У ч.ч. 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не довів відсутність своєї вини у порушенні обумовлених договором № 75 на вирощування сільськогосподарської продукції від 21.12.2007 року обов'язків, які покладались на нього.

Заперечення відповідача викладені в його письмових поясненнях, що надійшли на адресу суду 23.06.2010 року не є переконливими та спростовуються нормами законодавства наведеними вище та матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що у нього було відсутнє зобов'язання по проведенню розрахунків з позивачем є суто суб'єктивним, необґрунтованим та таким, що прямо суперечить умовам Договору викладеним в розділах 6, 7.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

16.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір №75 на вирощування сільськогосподарської продукції від 21 грудня 2007 року укладений між Вінницьким державним аграрним університетом (вул. Сонячна, буд 3, м.Вінниця, код.-00497236) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Савинецьке" (вул. Леніна, 45 А, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, код.-33559260).

3. Зобов'язати Приватне сільськогосподарське підприємство "Савинецьке" (вул. Леніна, 45 А, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, код-33559260) передати земельні угіддя загальною площею 315,94 га, що розташовані на території Ободівської та Верхівської сільских рад Тростянецького району Вінницької області за актом приймання-передачі Вінницькому національному аграрному університету (вул. Сонячна, буд.3, м. Вінниця, код.-00497236).

4. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Савинецьке" (вул. Леніна, 45 А, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, код.-33559260) на користь Вінницького державного аграрного університету (вул.Сонячна, буд.3, м.Вінниця, код.-00497236) - 85 грн. 00 коп. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 05 жовтня 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Леніна, 45 А, с. Савинці, Тростянецький район, Вінницька область