Рішення № 11514825, 15.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 вересня 2010 р.           Справа 7/155-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НАФТОГАЗОБЛАДНАННЯ" (юр.адреса: вул.Л.Українки,11, кв.38, м.Київ,01133, пошт.адреса: вул.Краківська, 15/17, офіс 162, м.Київ)

до: Приватного підприємства "Джерело" (юр.адреса: вул.Лебединського,4а, м.Вінниця; пошт.адреса: вул.Пирогова,3, м.Вінниця)

про стягнення 7599,30 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Мінченко В.М. - представник, довіреність від 06.09.2010 року № 09-06/09.

відповідача : Нечипорук В.М. - представник, довіреність від 13.09.2010 року б/н.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ПП "Джерело" на користь ТОВ "Компанія "НАФТОГАЗОБЛАДНАННЯ" 7599,30 грн., з яких 6629,18 грн. пені та 970,12 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки світлих нафтопродуктів від 26.11.2009 року № 2611/09-01.

Ухвалою від 26.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/155-10 та призначено до розгляду на 15.09.2010 року.

10.09.2010 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить припинити провадження у справі вказуючи на проведення повного погашення основної суми боргу за поставлені позивачем нафтопродукти. Також у вказаному відзиві відповідач підтверджує факт несвоєчасної оплати частини вартості поставленого позивачем товару та посилається на порушення порядку заявлення претензії позивачем та небажання останнього вирішити спір шляхом переговорів.

За відсутності поданих сторонами клопотань розгляд справи здійснюється без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

26.11.2009 року між ТОВ "Компанія "Нафтогазобладнання"" (Продавець) та ПП "Джерело" (Покупець) було укладено договір поставки світлих нафтопродуктів № 2611/09-01 згідно п.1.1 якого Продавець зобов'язувався на замовлення Покупця, за умови їх підтвердження, поставляти та передавати у власність відповідача світлі нафтопродукти, а Покупець зобов'язувався приймати Товар та оплачувати його на умовах цього Договору.

В п.4.7 Договору сторони дійшли згоди про те, що кінцевим терміном відстрочення оплати Товару буде 55 банківських днів, з моменту поставки та підтверджується накладними та/або підписанням акту приймання-передачі на кожну окрему партію Товару. У разі якщо, вказаний термін буде прострочено, Продавець залишає за собою право на зміну вартості простроченої кількості товару у бік збільшення, з урахуванням кон'юнктури ринку світлих нафтопродуктів.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що Покупець зобов'язаний своєчасно перерахувати Продавцю вартість Товару, з урахуванням умов п.4.7 цього Договору.

Згідно п.5.3 Договору датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

За неналежне виконання грошових зобов'язань за цим договором, Покупець відшкодовує Продавцю всі завдані збитки, при цьому також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати коштів (п.9.2 Договору).

26.11.2009 року між сторонами було підписано додаток № 1 до договору поставки світлих нафтопродуктів № 2611/09-01 від 26.11.2009 року в якому сторони погодили умови поставки, асортимент, кількість, ціну Товару, строк поставки та порядок оплати (відстрочка оплати Товару 55 банківських днів з моменту поставки-п.4 Додаткової угоди).

Як вбачається із матеріалів справи позивач, взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 650295,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-2611/01 від 26.11.2009 року на суму 218755,00 грн.; № РН-2711/01 від 27.11.2009 року на суму 221100,00 грн. та № РН-0112/01 від 01.12.2009 року на суму 220440,00 грн. та довіреністю від 26.11.2009 року № 000000553 (а.с.16-19, т.1).

За твердженням позивача відповідач взяті на себе зобов'язання щодо проведення повного розрахунку в обумовлений договором строк не виконав належним чином.

Так, в письмовому поясненні від 14.09.2010 року № 01-14-09/10 позивач, з поміж іншого, вказує на те, що із врахуванням наданої відповідачу відстрочки в 55 банківських днів останнім днем оплати отриманого товару слід вважати 19.02.2010 року, в той час як відповідач провів повний розрахунок за отриманий товар лише 08.06.2010 року.

На підтвердження наведеного позивачем надано суду акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2009 року, станом на 31.12.2009 року, станом на 31.01.2010 року, станом на 28.02.2010 року, станом на 31.03.2010 року, станом на 30.04.2010 року, станом на 31.05.2010 року, станом на 30.06.2010 року, а також довідку про рух коштів по взаєморозрахунках з відповідачем за період з 26.11.2009 року по 14.09.2010 року за підписом генерального директора та головного бухгалтера підприємства тощо.

В зв'язку з простроченням відповідача оплати вартості отриманих ним нафтопродуктів, позивачем, було нараховано та заявлено до господарського суду вимогу про стягнення з останнього 6629,18 грн.- пені та 970,12 грн.- 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань

Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялись претензії № 01-10-06/10 від 10.06.2010 року та № 01-02-08/10 від 02.08.2010 року щодо стягнення з відповідача нарахованих йому 7599,30 грн. штрафних санкцій за несвоєчасне виконання ним грошових зобов'язань факт надіслання яких та отримання відповідачем підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень.

В матеріалах справи відсутні докази щодо реагування відповідача на вказані вище претензії.

Виходячи з встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 9.3 Договору сторони погодили, що за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором, відповідач відшкодовує позивачу всі завдані збитки, при цьому також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати коштів.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи і що власне не заперечується відповідачем, останнім дійсно допущено прострочення по виконанню взятого на себе зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку пені та 3 % річних судом виявлено помилки допущені позивачем, які полягають у невірному визначенні останнім загальної суми пені та 3 % річних при тому, що по кожному окремому періоді такі суми визначено правильно.

Так, при додаванні значень пені та 3 % річних судом в підсумку отримано 6946,13 грн. пені та 1016,46 грн. 3 % річних.

Виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення менші суми ніж отримано в результаті перерахунку суд приходить до висновку про задоволення позову в межах заявлених позовних вимог.

При цьому судом враховано, що нарахування пені проведено позивачем в межах строку встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 26.07.2010 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені та 3 % річних, в тому рахунку доказів вчасного проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві, який надійшов до суду 10.09.2010 року, є непереконливими, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та наведеними вище приписами норм матеріального права, а тому не можуть слугувати підставою для припинення провадження у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

15.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Джерело" (юр.адреса: вул.Лебединського,4а, м.Вінниця; пошт.адреса: вул.Пирогова,3, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 23106764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НАФТОГАЗОБЛАДНАННЯ" (юр.адреса: вул.Л.Українки, 11, кв.38, м.Київ, 01133, пошт.адреса: вул.Краківська, 15/17, офіс 162, м.Київ, код ЄДРПОУ 32492791) - 6629 грн. 10 коп. - пені, 970 грн. 12 коп. - 3 % річних, 102 грн. 00 коп.- відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 вересня 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.