Рішення № 11514775, 15.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 вересня 2010 р. Справа 7/139-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул.600-річчя,13, м. Вінниця, 21100)

до:ВАТ "Державно акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Філія "Вінницька дорожня експлуатаційна дільниця" (пров.Єрмака, 2а, м. Вінниця, 21100)

про стягнення 151877,80 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Рибаченко І.В - начальник юридичного відділу, представник за довіреністю № 02/791 від 01.09.2009 року, посвідчення № 3 видане 12.05.2008 року.

відповідача: Шиманська Л.А. - головний бухгалтер, паспорт серія НОМЕР_1, виданий 26.10.2000 року (без повноважень).

ВСТАНОВИВ :

КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ВАТ "ДКА "Автомобільні дороги України" ДП "Вінницький облавтодор" філія "Вінницька дорожня експлуатаційна дільниця" 151877,80 грн., з яких 125815,49 грн. заборгованості за наданні послуги з теплопостачання, 15808,70 грн. інфляційних втрат, 4248,93 грн. 3% річних та 6004,68 грн. пені.

Ухвалою від 09.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/139-10 та призначено до розгляду на 05.08.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних ухвалою про порушення провадження у справі доказів не надав, не повідомив про причини своєї неявки при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 16.07.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 20123936.

З метою забезпечення явки в судове засіданні відповідача в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.08.2010 року. При цьому відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений телефонограмою.

В судовому засіданні 12.08.2010 р. сторони пояснили суду, що між ними проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, однак доказів в підтвердження наведеного не надали, в зв'язку з чим, судове засідання було відкладено на 15.09.2010 року.

Одночасно ухвалою суду від 12.08.2010 р. за клопотанням представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

У судовому засіданні сторонами було надано обопільно підписаний акт звірки взаємних розрахунків складений станом на 31.08.2010 року з якого вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 166047,56 грн..

Також сторонами в судовому засіданні надано протокол заліку взаємних зобов'язань, згідно якого взаємні зобов'язання позивача і відповідача в сумі 140604,27 грн. припиняються зарахуванням зустрічних вимог, в зв'язку з чим позивачем було заявлено усне клопотання про припинення провадження в частині стягнення 125815,49 грн. основної суми боргу.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що учасниками судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.01.2006 року між КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник) та ВАТ "ДКА "Автомобільні дороги України" ДП "Вінницький облавтодор" філія "Вінницька дорожня експлуатаційна дільниця" (Споживач) укладено договір № 157 на постачання та споживання теплової енергії.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію в потрібних обсягах, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим Договором.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим (п. 6. Договору).

В п. 9.1 Договору сторони передбачили, що Договір набуває чинності з 29.12.2006 року і діє до 30.09.2006 року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору, від жодної сторони не надійде заяви про його припинення.

20.05.2009 року договір № 157 переукладено, при цьому збережено усі істотні умови договору та змінено порядок проведення розрахунків з зазначенням того, що остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 10 числа, місяця наступного за розрахунковим.

На виконання договору № 157 позивач за період з жовтня 2007 року до травня 2010 року відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 514141,66 грн., в підтвердження чого суду надано виписку з журналу нарахувань і оплат, акти приймання виконаних робіт.

Однак відповідачем неналежним чином виконано свої зобов'язання за Договором та не у повному обсязі здійснено розрахунки за отриману теплову енергію, а саме здійснено розрахунків на загальну суму 388326,17 грн..

Як наслідок утворився борг у розмірі 125815,49 грн., який не погашався відповідачем у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При цьому судом встановлено, що вказаний борг виник починаючи з січня 2010 року коли відповідач взагалі припинив проводити розрахунки за отриману теплову енергію.

Враховуючи встановлені обставини борг відповідача складає 125815,49 грн..

Вказане підтверджується випискою з журналу нарахувань і оплати по договору № 157 і актом звірки взаємних розрахунків.

В результаті порушення умов розрахунків за укладеним договором станом на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" склала 125 815,49 грн..

Разом з тим, як встановлено судом, на момент вирішення спору по суті після порушення провадження у справі 31.08.2010 року між сторонами підписано протокол заліку взаємних зобов'язань про що вказувалось вище.

Таким чином у відповідача на момент прийняття рішення у справі відсутнє зобов'язання по погашеннню боргу перед позивачем.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 125815,49 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України з покладанням на відповідача судових витрат, так як сума боргу, була фактично ним погашена вже після звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6004,68 грн. пені, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.3.4 Договору сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення

Разом з тим суд звертає увагу на те, що позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, як вбачається із наданого позивачем розрахунку пеня останнім обрахована у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною.

Разом з тим стосовно вказаної вимоги суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги доводи відповідача , зокрема те, що відповідач є бюджетною організацією, яка здійснює розрахунки за отримані послуги в межах отриманих асигнувань.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 500,00 грн..

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення 15808,70 грн. інфляційних втрат, 4248,93 грн. 3 % річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних судом виявлено помилки допущені позивачем при обрахунку 3 % річних, які полягають у тому, що позивач не врахував, що в 2008 році кількість днів дорівнювала 366.

Однак загальний розмір 3 % річних отриманих судом перевищує розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 3 % задовольняються у заявленому розмірі.

При перевірці правильності нарахування інфляційних втрат судом не виявлено помилок.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо 3% річних, інфляційних та пені.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

15.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ВАТ "Державно акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" в особі Філії "Вінницька дорожня експлуатаційна дільниця" (пров.Єрмака, 2а, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 03448830) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул.600-річчя,13, м. Вінниця, 21100)15808 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 4248 грн. 93 коп. 3% річних; 500 грн. 00 коп. пені;1518 грн. 78 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

3. Провадження в частині стягнення 125815,49 грн.. основного боргу припинити відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 вересня 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи