Рішення № 115094052, 07.11.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/33332/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Бурнашовій К.О.

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство Страхова компанія «УНІКА»

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Страхова компанія «УНІКА» (далі - ПАТ СК «УНІКА»), звертаючись до суду з позовом, просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 81 797,47 грн. на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.02.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 018209/4605/0000031 (далі - договір добровільного страхування), згідно з умовами якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 .

18.12.2020 на автодорозі Н-25 Городище-Рівне-Старокостянтинів, 134 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибравши безпечної швидкості руху, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу, скоїв зіткнення з транспортним засобом Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду в попутному напрямку, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 23.02.2021 у справі № 570/5328/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Протоколом огляду транспортного засобу від 18.12.2020, Актом огляду транспортного засобу від 21.12.2020 визначено перелік та характер пошкоджень автомобіля Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , у ДТП.

20.01.2021 страхувальник позивача звернувся із заявою до позивача на виплату страхового відшкодування по ДТП за договором добровільного страхування № 018209/4605/0000031 на рахунок СТО.

Відповідно до Звіту ТОВ «СЗУ Україна Консалтинг» № 8101 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного 06.01.2021, вартість матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП, станом на дату оцінки склала 70 527,53 грн без ПДВ, 80 499,03 грн з урахуванням ПДВ.

Згідно з рахунком на оплату ФОП ОСОБА_4 № 498 від 24.12.2020, вартість ремонтних робіт та запчастин, необхідних для відновлення пошкодженого в ДТП 18.12.2020 автомобіля Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , визначено у розмірі 150 825,00 грн.

27.01.2021 позивач на підставі страхового акту № 00392813 від 27.01.2021 виплатив на користь ФОП ОСОБА_4 суму страхового відшкодування в розмірі 150 825,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 197240 від 27.01.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2021 року у справі №910/10983/21 стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "УНІКА» суму страхового відшкодування в розмірі 69 027,53 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн..

Оскільки сума страхового відшкодування не покриває матеріальні збитки позивача, останній просить стягнути різницю між страховим відшкодуванням та матеріальними збитками в сумі 81 797,47 грн.

Ухвалою судді від 12 червня 2023 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити заочне рішення відповідно до статті 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав. При цьому, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що 18.12.2020 на автодорозі Н-25 Городище-Рівне-Старокостянтинів, 134 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибравши безпечної швидкості руху, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу, скоїв зіткнення з транспортним засобом Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду в попутному напрямку, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Згідно постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 23.02.2021 у справі № 570/5328/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Відповідно до частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини шостої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Volkswagen Passat (державний номер НОМЕР_2 ), була застрахована у ПАТ «Українська транспортна страхова компанія».

Протоколом огляду транспортного засобу від 18.12.2020, Актом огляду транспортного засобу від 21.12.2020 визначено перелік та характер пошкоджень автомобіля Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 у ДТП.

20.01.2021 страхувальник позивача звернувся з заявою до позивача на виплату страхового відшкодування по ДТП за договором добровільного страхування № 018209/4605/0000031 на рахунок СТО.

Відповідно до Звіту ТОВ «СЗУ Україна Консалтинг» № 8101 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного 06.01.2021, вартість матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження в ДТП, станом на дату оцінки склала 70 527,53 грн без ПДВ, 80 499,03 грн з урахуванням ПДВ.

Згідно з рахунком на оплату ФОП ОСОБА_4 № 498 від 24.12.2020, вартість ремонтних робіт та запчастин, необхідних для відновлення пошкодженого в ДТП 18.12.2020 автомобіля Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_1 визначено у розмірі 150 825,00 грн.

27.01.2021 позивач на підставі страхового акту № 00392813 від 27.01.2021 виплатив на користь ФОП ОСОБА_4 суму страхового відшкодування в розмірі 150 825,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 197240 від 27.01.2021. Ухвалою судді від 12 червня 2023 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Як зазначає Верховний Суд України в листі від 19.07.2011 р., перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

У спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних виплат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-112ц13 від 25.12.2013 р.

Отже, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах загального строку позовної давності та у межах фактичних витрат незалежно від коефіцієнту зносу, ПДВ, оцінки транспортного засобу тощо, право вимоги переходить до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» набуло права зворотної вимоги до відповідача у справі (та його страховика ОСЦПВВНТЗ у межах страхової суми із вирахуванням франшизи).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2021 року у справі №910/10983/21 стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "УНІКА» суму страхового відшкодування в розмірі 69 027,53 грн (шістдесят дев`ять тисяч двадцять сім гривень 53 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп).

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

При цьому пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17)

Крім того, Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові № 686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, де було зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а за решту - безпосередній винуватець.

Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17 дійшов до висновку, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням».

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо правомірності звернення позивача з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі різниці між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та отриманим страховим відшкодуванням на загальну суму 81 797, 47 грн., яка була розрахована наступним чином: 150 825 грн. - 69 027,53 грн. = 81 797, 47 грн., де, 150 825 грн. - фактична вартість ремонту, 69 027,53 грн - відшкодування здійснене ПАТ «Українська транспортна страхова компанія», 81 797, 47 грн. різниця між страховим відшкодуванням та фактичною вартістю ремонту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено всі складові деліктного зобов`язання, як щодо розміру матеріальної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, так і щодо суб`єкта правопорушення, відповідача по справі ОСОБА_1 , та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та завданими позивачу матеріальними збитками.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини другої ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. представником позивача надано договір-доручення про на правові (юридичні-консультативні) послуги від 02 вересня 2019 року, укладений між ПАТ СК «УНІКА» та ТОВ «Юридична компанія «СТАРК УКРАЇНА», додаткова угода до договору від 02 вересня 2019 року, договір про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року, акт прийому передачі наданих послуг №1/27272, з якого вбачається, що вартість послуг складає 5000 грн.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки подані сторонами докази, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, а також задоволення позову, з відповідача підлягає стягненню сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-284, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства Страхова компанія «УНІКА» (вул. Олени Теліги, 6-В, корп. 4, м. Київ, ЄДРПОУ 20033533) 81 797 (вісімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто сім) гривень 47 копійок на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, витрати з оплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Публічного акціонерного товариства Страхова компанія «УНІКА» (вул. Олени Теліги, 6-В, корп. 4, м. Київ, 20033533 ЄДРПОУ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 17 листопада 2023 року.

Суддя О.Л. Бусик