Рішення № 115061000, 16.11.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 Справа № 917/1061/23

м.Полтава

за позовною заявою Управління Полтавської єпархії Української Православної Церкви, юридична адреса: вул. Раїси Кириченко,62-А, м.Полтава, 36000, фактична адреса: вул.Героїв Сталінграду, 1-Б, м.Полтава, 36040, адреса для листування: вул.Великотирнівська,31, кв.120, м.Полтава, 36034, ел.адреса: pravpoltava@ukr.net

до Миргородської міської ради, вул. Незалежності,17, м.Миргород, Полтавська область, 37600, ел.адреса: mmrada@ukr.net

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Кльопов І.Г.

Секретар Назаренко Я.А.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи: Управління Полтавської єпархії Української Православної Церкви звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської міської ради, в якому просить суд:

1. Визнати незаконними (протиправними) та скасувати пункти 1-7 (з підпунктами) рішення тридцять другої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області №95 від 24 травня 2023 року "Про заборону діяльності релігійних організацій Української православної церкви "Московського патріархату" та припинення їх права користування земельними ділянками Миргородської міської територіальної громади".

2. Визнати за Управлінням Полтавської єпархії Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1577 га, кадастровий номер 5310900000:50:046:0143) за адресою: вул.Єрківська,33, м.Миргород.

3. Визнати за Управлінням Полтавської єпархії Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0304га, кадастровий номер 5310900000:50:046:0078) за адресою: вул.Єрківська,31, м.Миргород.

4. Визнати за Управлінням Полтавської єпархії Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5600га, кадастровий номер 5310900000:50:010:0024) за адресою: вул.Українська,74 м.Миргород.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.07.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 25.07.2023.

24.07.2023 за вхід. №9051 від відповідача надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову.

17.08.2023 за вхід. №10117 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

07.09.2023 за вхід. №11004 від Миргородської міської ради надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.09.2023 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 19.10.2023

У судовому засіданні 19.10.2023 оголошено перерву у розгляді справи до 16.11.2023.

У судовому засіданні 16.11.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив.

Рішенням № 95 від 24 травня 2023 року тридцять другій сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області «Про заборону діяльності релігійних організацій Української православної церкви (Московського патріархату) та припинення їх права користування земельними ділянками Миргородської міської територіальної громади» було ухвалено:

4. Припинити Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2806 га (кадастровий номер 5310900000:50:002:0267), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Гоголя, 112-Е, м. Миргород. 4.1. Рішення сорок четвертої сесії п`ятого скликання Миргородської міської ради №60 від 24 вересня 2010 року „Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в постійне користування Релігійній громаді Успенської Української Православної церкви земельної ділянки площею 2806 м2 за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 112-Е землі громадських та релігійних організацій" вважати таким, що втратило чинність.

4.2. Зарахувати земельну ділянку площею 0,2806 га (кадастровий номер 5310900000:50:002:0267), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Гоголя, 112- Е, м. Миргород до земель запасу Миргородської міської ради.

5. Припинити Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1577 га (кадастровий номер 5310900000:50:046:0143), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Єрківська, 33, м. Миргород. 5.1. Рішення двадцять п`ятої сесії шостого скликання Миргородської міської ради №36 від 09 листопада 2012 року „Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в постійне користування Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви земельної ділянки площею 1577 м2 за адресою: м. Миргород, вул. Єрківська, 33 землі для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій" вважати таким, що втратило чинність.

5.2. Зарахувати земельну ділянку площею 0,1577 га (кадастровий номер 5310900000:50:046:0143), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Єрківська, 33, м. Миргород до земель запасу Миргородської міської ради

6. Припинити Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0304 га (кадастровий номер 5310900000:50:046:0078), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Єрківська, 31, м. Миргород. 6.1. Рішення двадцять п`ятої сесії шостого скликання Миргородської міської ради №35 від 09 листопада 2012 року „Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в постійне користування Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви земельної ділянки площею 304 м2 за адресою: м. Миргород, вул. Єрківська, 31 землі для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій" вважати таким, що втратило чинність.

6.2. Зарахувати земельну ділянку площею 0,0304 га (кадастровий номер 5310900000:50:046:0078), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Єрківська, 31, м. Миргород до земель запасу Миргородської міської ради.

7. Припинити Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22531703) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5600 га (кадастровий номер 5310900000:50:010:0024), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Українська, 74, м. Миргород.

7.1. Рішення сорок четвертої сесії п`ятого скликання Миргородської міської ради №61 від 24 вересня 2010 року „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання в постійне користування Управлінню Полтавської єпархії Української Православної Церкви земельної ділянки площею 5600 м2 за адресою: м. Миргород, вул. Українська, 74 землі громадських та релігійних організацій" вважати таким, що втратило чинність.

Зарахувати земельну ділянку площею 0,5600 га (кадастровий номер 5310900000:50:010:0024), вид цільового призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за адресою вул. Українська, 74, м. Миргород до земель запасу Миргородської міської ради

Оспорюване рішення № 95 від 24.05.2023 року Миргородською міською радою Полтавської області із посиланням на ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні"; Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»; Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України»; Земельного кодексу України; Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач вважає, що рішення тридцять другої сесії восьмого скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 95 від 24 травня 2023 року є незаконним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України та має бути визнано судом незаконним та скасовано, оскільки жодна з перелічених у статтях 141-143 Земельного кодексу України підстав для припинення права користування земельною ділянкою відсутня, а тому відповідач самовільно, без згоди позивача, без наявності законних на те підстав прийняв вказане рішення. Крім того, оспорюване рішення прийнято на підставі звернення командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 , отамана Районового товариства «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2, голови Миргородської районної ради Гирки Н.О., колективне звернення жителів Миргородської міської територіальної громади, протоколу №5 від 19.05.2023 Громадської ради при виконавчому комітеті Миргородської міської ради враховуючи антиукраїнську та антидержавну позицію організацій (об`єднань) Української православної церкви Московського патріархату.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовний вимог, зазначає, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, у зв`язку з чим відповідачем в межах своїх повноважень у спосіб передбачений законом було прийняте оскаржуване рішення, так як земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею.

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України наведено вичерпний перелік осіб, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

Так, п. «в» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавством передбачено відповідні підстави припинення права користування землями, зокрема й права постійного користування земельними ділянками, які належать до земель державної та комунальної власності.

Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

З наведеного вище вбачається, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульований нормами Земельного кодексу України.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, необхідно враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статями 140-149 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

При цьому, приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємств, установ та організацій допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво або за умови, що правонаступник не може набувати відповідне право згідно з чинним на час правонаступництва законодавством, тобто у даному випадку, згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, яка чітко визначає суб`єктів права постійного користування. У випадку ж, коли суб`єкт перестає відповідати встановленим ст. 92 Земельного кодексу України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

Як вже зазначалося вище, п. «в» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнено частинами сьомою та восьмою такого змісту:

«Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу».

У розділі ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 встановлено таке:

« 1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур`єр» та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом».

Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним):

- Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018;

- статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-ХІІ від 23.04.1991 зі змінами, унесеними Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону У країни «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018.

Ухвалюючи вказане Рішення, Конституційний Суд України (далі - Суд) виходив із того, що свобода є фундаментальною цінністю для демократичної держави. Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Водночас у цій справі Суд з`ясував мету запроваджених обмежень права на свободу віросповідання в поєднанні із правом на свободу об`єднання та відповідності таких обмежень міжнародним стандартам права на свободу релігії.

Під час ухвалення цього Рішення Конституційний Суд України враховував не лише ймовірні (гіпотетичні) ризики, що могли існувати у процесі ухвалення Закону № 2662-VIII, але й реальні наслідки та загрози від діяльності релігійних організацій (об`єднань), керівний центр (управління) яких знаходиться поза межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала її територію, в умовах тривалої повномасштабної загарбницької війни стосовно Української держави, посягання на її суверенітет, територіальну цілісність та життя людей.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава має право застосувати заходи, що обмежують свободу релігії, зокрема, із міркувань громадського порядку (ч. 2 ст. 35 Конституції України) або національної безпеки (ч. 1 ст. 36 Конституції України).

Релігійні групи (об`єднання) можуть за своїм вибором обрати собі назву, керуючись власними догмами, канонами, принципами тощо. Утім, це не означає, що право на власну назву є абсолютним. У Рішенні зазначено, що на право релігійної організації мати власну назву поширюються обмеження, установлені національними та міжнародними нормами відповідно до правомірної (легітимної) мети.

Метою Закону № 2662-VIII є забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також забезпечення суспільства повною та достовірною інформацію.

Отже, законодавець, унормовуючи порядок здійснення реєстраційно-облікової діяльності стосовно релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) у державі-агресорі, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити це в своїх установчих документах. У цьому контексті суд урахував рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ільїн та інші проти України», де, зокрема, зазначено: «Сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву».

Тож Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження свободи віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій є правомірними, а отже допустимими.

У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини десятої статті 5 Закону № 987-ХІІ зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства. Такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим.

Конституційний Суд України стверджує, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку, а тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон № 2662-VIII у цілому має легітимне юридичне підrрунтя, оскільки його ухвалено в конституційний спосіб, він визначає правомірну мету, є потрібним для демократичного суспільства та відповідає нагальній суспільній потребі в Україні.

26.01.2019, за результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до розділу II «Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, у газеті «Урядовий кур`єр» № 17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

У вказаному переліку у розділі «Релігійні управління» за номером 34 перебуває позивач - Управління Полтавської Єпархії Української Православної Церкви (м.Полтава, вул.Героїв Сталінграду,1-Б, ЄДРПОУ 22531703).

Отже, позивач зобов`язаний був у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені частиною сьомою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку, про що також зазначено у вищевказані публікації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано статут Управління Полтавської Єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції), який зареєстровано Постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України протоколом №8 від 30.09.1991, зміни та доповнення в новій редакції статуту затверджено Митрополитом Київським і всієї України в січні 2008, зареєстровано Державним комітетом України у справах національностей та релігій наказом № 9 від 05.02.2008.

Будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до свого статут, зокрема передбачених ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», позивачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначене вбачається, що позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому його статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до ч. 22 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Отже, з вищезазначеного судом встановлено, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства і правопорядку, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а його статут, що наданий до матеріалів справи, втратив чинність у частині, якою визначається його повна офіційна назва та статус як релігійної організації.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не є релігійною організацією України, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України він не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що на виконання Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, п. 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України № 820/2022 від 01.12.2022, постанови Верховної ради України № 337-VIII від 21.04.2015, наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-39/11 від 23.12.2022 «Про забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви» проведено релігієзнавчу експертизу Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, про що складено висновок, який затверджено наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023.

Узагальнений висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви (далі - УПЦ) на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою, далі - РПЦ) такий:

1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв`язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.

2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності.

3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач не є релігійною організацією України, статут (положення) якого зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто він не є суб`єктом який відповідає, встановленим ст. 92 Земельного кодексу України, вимогам для можливості здійснення ним права постійного користування земельною ділянкою.

Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановленні судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Управління Полтавської Єпархії Української Православної Церкви є недоведені та спростовані, а тому повністю відмовляє у їх задоволені.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано: 21.11.2023

Суддя Кльопов І.Г.