Ухвала суду № 115012536, 05.10.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 490/661/23-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2023 р.

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва (далі - ЦВ ДВС м. Миколаєва) від 29.09.2017 року ВП № НОМЕР_1 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та на бездіяльність ЦВ ДВС м. Миколаєва під час виконання виконавчого листа № 1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 186 697,20 грн., в тому числі: компенсацію матеріального збитку в розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду - 68 626,20 грн.; компенсацію моральної шкоди в розмірі 118 071,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 року у справі № 1423/19804/12-ц стягнуто з Кредитної спілки «Флагман» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 68 626,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 02.04.2013 року; позивачу видано виконавчий лист № 1423/19804/12 від 12.06.2013 року.

12.06.2013 року позивач звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - ЦВ ДВС Миколаївського МУЮ) із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа.

Постановою старшого державного виконавця ЦВ ДВС Миколаївського МУЮ Гаврилюк В.І. від 19.06.2013 року відкрито виконавче провадження № 38510955.

Проте, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.03.2013 року у справі № 1423/19804/12-ц не виконувалось належним чином протягом тривалого часу, а саме протягом чотирьох років (з 19.06.2013 року по 29.07.2017 року).

Постановою головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 року ВП № НОМЕР_1 вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання.

На вказану постанову 29.11.2017 року позивачем подано скаргу до Центрального районного суду м. Миколаєва, яка отримана судом 01.12.2017 року, однак скарга тривалий час не розглядалась (з 04.12.2017 року по 08.07.2020 року), у зв`язку з чим суддю цього суду ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скаргою позивача (рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 року № 3242/ЗДП/15-20).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 року у справі № 1423/19804/2012 скаргу позивача задоволено: визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12.06.2018 року Центральним районним судом м. Миколаєва, за період з 19.06.2013 року по 29.09.2017 року; постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва Юдіної І.М. від 29.09.2017 року скасовано та зобов`язано державного виконавця відновити вказане виконавче провадження.

Однак, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.07.2020 року була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 14.08.2020 року та оприлюднена 17.08.2020 року, що є грубим порушенням Закону України «Про доступ до судових рішень».

Внаслідок зазначеного, за цей час виконавче провадження відновлено не було та стягнення по ньому не проводилось з вини судді ОСОБА_2

Також, в порушення ст. 272 ЦПК України вищевказана ухвала суду не була направлена сторонам, та лише після подання позивачем до суду заяви про направлення ухвали сторонам, 27.09.2020 року вказана ухвала отримана позивачем.

З причини неотримання відділом державної виконавчої служби вказаної ухвали суду виконавче провадження № НОМЕР_1 відновлено не було.

Таким чином, з вини судді ОСОБА_2 на час подання позивачем цього позову до суду виконавче провадження № НОМЕР_1 не відновлено, стягнення за ним не проводиться.

Оригінал виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12.06.2018 року Центральним районним судом м. Миколаєва, знаходиться у позивача, стягнення за ним не проводиться на протязі дев`яти з половиною років, оскільки позивач не може виконати вимоги ч. 2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», не отримавши постанову відділу державної виконавчої служби.

Отже, суд самоусунувся від здійснення контролю за виконанням судового рішення. В даному випадку має місце порушення з боку Держави Україна п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, у зв`язку з тривалим розглядом Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 та протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва, та як наслідок, невиконання ухвали цього суду від 08.07.2020 року на протязі 2,5 років та судового рішення від 21.03.2013 року на протязі 9,5 років, чим позивачу завдано матеріального збитку в розмірі нестягнутої на його користь суми - 68 626,00 грн. за рішенням суду від 21.03.2013 року, а також моральної шкоди, яку позивач оцінює в 118 071,00 грн., що полягає у хвилюванні у зв`язку з безрезультатним приїздом в м. Миколаїв з м. Южноукраїнська, порушенні сну, підвищенні тиску, дратівливості.

Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст. 56 Конституції України, ст.ст. 22, 23, 170, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Розпорядженням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.01.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди передано до Миколаївського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02.02.2023 року у визначенні підсудності даної цивільної справи відмовлено.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Згідно зі ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.03.2023 року прийнято до свого провадження та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.07.2023 року.

08.06.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що фактично позивачем оскаржується протиправна бездіяльність державного виконавця, що полягає у неналежному виконанні рішення суду від 21.03.2013 року. Відтак, спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства тим судом, який видав виконавчий документ, отже, вирішення даного спору відноситься до юрисдикції Центрального районного суду м. Миколаєва. Відповідачами у справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця, є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці. Крім того, розмір збитків, заявлений позивачем, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень. Отже, позивач вважає, що орган державної виконавчої служби повинен сплатити заборгованість за боржника за рішенням суду від 21.03.2013 року - Кредитну спілку «Флагман». Щодо відшкодування моральної шкоди, то фактично предметом позову в цій частині є бездіяльність судді, проте Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності судді, тому Міністерство юстиції України є неналежним суб`єктом владних повноважень, що має діяти від імені держави як відповідача у даній справі.

29.06.2023 року до суду надійшов відзив Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ЦВ ДВС у м. Миколаєві), у якому він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

01.07.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій зазначено, що позивачем оскаржується протиправна бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на бездіяльність ЦВ ДВС м. Миколаєва, тобто фактично оскаржується бездіяльність судді Центрального районного суду м. Миколаєва під час розгляду вказаної скарги, а не протиправна бездіяльність державного виконавця.

01.07.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив ЦВ ДВС у м. Миколаєві.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2023 року відкладено розгляд справи до 05.10.2023 року.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився; подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц міститься висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовує обставини завдання йому шкоди тривалим розглядом Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову головного державного виконавця ЦВ ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 та протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва.

З доданої позивачем до позову копії витягу з рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 року № 3242/3дп/15-20 вбачається, що стосовно дій судді ОСОБА_2 під час розгляду справи № 1423/19804/2012 (дисциплінарна скарга ОСОБА_1 ) встановлено, що суддею ОСОБА_2 допущено значне порушення встановленого ст. 450 ЦПК України строку розгляду справи та вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю ОСОБА_2 та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.

При цьому, позивач просить, крім стягнення на його користь збитків та моральної шкоди, визнати протиправною бездіяльність Держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги позивача на постанову ЦВ ДВС м. Миколаєва від 29.09.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № НОМЕР_1 та на бездіяльність ЦВ ДВС м. Миколаєва під час виконання виконавчого листа № 1423/19804/12, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 12.06.2013 року.

Тобто, фактично позивачем оскаржується бездіяльність судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_2 під час розгляду вказаної скарги позивача, про що позивач також наголошує у відповіді на відзив відповідача, яка надійшла до суду 01.07.2023 року.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Разом з тим, закони України не передбачають розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 454/143/17-ц, від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 року у справі № 489/5045/18, від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, з огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки Верховного Суду, оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій (бездіяльності) суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається, при цьому, позовні вимоги про відшкодування завданих незаконними діями та бездіяльністю судді збитків та моральної шкоди заявлено з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд вважає за необхідне закрити провадження у даній цивільній справі.

При цьому, суд роз`яснює, що згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Крім зазначеного, суд звертає увагу, що відзив ЦВ ДВС у м. Миколаєві, який надійшов до суду 29.06.2023 року, не може бути прийнятий судом, оскільки ЦВ ДВС у м. Миколаєві не є учасником даної цивільної справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 255, 256, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у цивільній справі № 490/661/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди - закрити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 05.10.2023 року.

Суддя Є.С. Хайнацький