Постанова № 11498042, 25.05.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

18 травня 2010 року Справа № 2-24/308-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Гоголя Ю.М.,

                                                                                          Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Кузнецова Євгенія Миколаївна, довіреність № б/н від 26.04.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Ювента - Крим";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Крим Плюс";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента - Крим" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 15 березня 2010 року у справі №2-24/308-2010

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента - Крим" (вул. Караїмська,буд. 25 а,Сімферополь,95000)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Крим Плюс" (вул. Леніна, 128,Бахчисарай, с. Віліне,98400)

про стягнення 12 258,58 грн.                                                  

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Плюс”, про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №23 від 10 вересня 2009 року у сумі 12 258,58 грн., з яких: заборгованості за оплату товару у розмірі 11 400, 00 грн. з урахуванням НДС - 20 %, штрафних санкцій у розмірі 550,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 228,00 грн. та 3% річних у розмірі 80,58 грн. (а.с. 2-4).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу №23 від 10 вересня 2009 року машини високого тиску для миття НБ8 695 М Есо вартістю 31 400,00 грн., в частині сплати заборгованість у розмірі 11 400, 00 грн. з урахуванням НДС -20% та вмотивовані посиланням на положення статей 509, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року у справі №2-24/308-2010 (суддя Колосова Г.Г.) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, місцевим господарським судом не правомірно встановлено той факт, що не може бути прийняте до уваги судом посилання позивача на довіреність №1 від 24 вересня 2009 року, якою було уповноважено особу на отримання товарно-матеріальних цінностей як на підставу отримання товару.

Крім того, скаржник звертає увагу, що відповідачем у порядку статті 33 Господарсько процесуального кодексу України, не було письмово та документально підтвердженні факти на які він посилався у суді першої інстанції.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі (а.с. 103-105).

У судове засідання, призначене на 18 травня 2010 року, представник відповідача не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від сторін будь-яких клопотань не надавалось.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалась обов’язковою, а також те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившегося представника відповідача.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

10 вересня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Крим Плюс” (покупець, замовник) був укладений договір купівлі - продажу №23 (а.с. 13-14).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити обладнання виробництва фірми „КАКСНЕК”.

Відповідно до пункту 2.1 сторони погодили номенклатуру товару - маячна машина у кількості 1 шт. вартістю 31 400,00 грн.

Згідно пункту 4.3 вказаного договору оплата відповідно даного договору виконується у гривнях України. Замовник зобов'язується здійснити 50 % передоплату у розмірі 15 700,00 грн. до 20 вересня 2009 року. Другу оплату у розмірі 15 700,00 грн. після поставки товару протягом 3-х днів. Підставою для сплати вартості товару є дійсний договір та виставлений рахунок.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що датою поставки є дата підписання сторонами накладної та акту приймання –передачі.

Відповідно до пункту 5.2 договору товар повинен бути забезпечений наступними документами: акт приймання - передачі, податкова накладна, технічний паспорт на товар, інструкція по експлуатації, сервісна книжка на гарантійне обслуговування.

Згідно пункту 8.3 договору, договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань з дійсного договору.

Відповідно до умов договору позивачем на адресу відповідача був виставлений рахунок №СФ-000001106 від 10 вересня 2009 року на суму 31 400,00 грн., який був сплачений відповідачем частково на суму 20 000,00 грн. (а.с.10,34).

Так, позивач посилається на те, що після сплати авансу, представником відповідача за довіреністю №1 від 24 вересня 2009 року на складі позивача був отриманий товар, визначений договором, про що свідчить підписана представником відповідача накладна №СФ -000001481 від 24 вересня 2009 року (а.с.11-12).

Оскільки відповідачем не було сплачено залишкову вартість отриманого товару у відповідності до умов договору у розмірі 11 400,00 грн. в добровільному порядку та в повному обсязі, за ним склалася заборгованість у розмірі 11 400,00 грн. за поставлений товар, що і стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв’язку з чим дійшла висновку про її задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення між сторонами відповідного договору купівлі-продажу №23 від 10 вересня 2009 року.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно частині 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується тим, що після сплати авансу, представником відповідача за довіреністю №1 від 24 вересня 2009 року на складі позивача був отриманий товар, визначений договором, про що свідчить підписана представником відповідача накладна №СФ -000001481 від 24 вересня 2009 року (а.с.11-12).

Але суд першої інстанції дійшов висновку стосовно того, що судом не може бути розцінений як належний доказ у справі і як доказ виконання умов договору купівлі - продажу №23 від 10 вересня 2009 року щодо поставки товару, а отже і як підстава для відповідальності відповідача за невиконання зобов'язань за договором видаткову накладну №СФ-000001481 від 24 вересня 2009 року та довіреність на отримання товару - матеріальний цінностей №1 від 24 вересня 2009 року.

Втім, судова колегія вважає такі висновки місцевого суду передчасними, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що отримувачем товару від імені покупця є довірена особа, яка надає довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. Саме така довіреність була надана від імені відповідача, підписана посадовою особою підприємства та скріплена його печаткою, а також має в собі підпис довіреної особи.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що довіреність відповідала вимогам, які встановленні Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на одержання цінностей. Підстав для відмови у наданні товарно-матеріальних цінностей у позивача не було.

Судом першої інстанції помилково застосовано пункт 12 Інструкції, відповідно до якого суд зазначив, що забороняється відпускати цінності зокрема у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами, тому що всі необхідні реквізити довіреності були заповнені у повному обсязі.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції не надав правової оцінки відповідальності підприємства, що видало довіреність. Так, в Україні діє презумпція дійсності документів. Відповідальність за виконання вимог законодавства при видачі довіреності несе підприємство, що видало довіреність.

Відповідно до зазначеної Інструкції підприємство повинно вести реєстр виданих довіреностей. Однак, суду першої інстанції копія книги реєстрації довіреностей або виписка з неї відповідачем не надавалася.

Також колегія суддів зазначає, що помилковим є висновок місцевого суду щодо недотримання постачальником порядку видачі товару, тому що це не підкріплюється жодним доказом, а є лише припущенням, та не відповідає дійсності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що факт поставки вказаного товару саме відповідачу, підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною №707 від 16 вересня 2009 року , згідно з якою була здійсненна передоплата поставленого товару в розмірі 20000,00 грн. за виставленим рахунком №СФ-000001106 від 10 вересня 2009 року.

Також, податковою накладною №729 від 24 вересня 2009 року за рахунком №СФ -000001481 від 24 вересня 2009 року, підтверджується факт отримання, на складі позивача, товару, визначений договором.

Вказане підтверджується також тим, що після винесення оскаржуваного рішення відповідачем було сплачено частину боргу за рахунком №298 від 19 березня 2010 року, що підтверджується банківською випискою від 26 березня 2010 року.

Отже, на підставі викладеного та з дослідженням всіх обставин по справі, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати отриманого товару належним чином не виконав, на підставі чого позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтуванні.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання у вигляді відшкодування збитків від інфляції та сплати 3 % річних.

Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вказаних правових норм колегія суддів вважає що штрафних санкцій у розмірі 550,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 228,00 грн. та 3% річних у розмірі 80,58 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Викладене свідчить, що місцевий суд необгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на підставі вказаних правових норм колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не були ті обставини, на які він посилався в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення –скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачене відповідачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 101, 103 ( пункт 2), 104 ( частина 1, пункти 1, 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року у справі №2-24/308-2010 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма – Крим Плюс” (98400, Бахчисарайський район, с. Віліне, вул. Леніна, б. 128, ідентифікаційний код 36551347) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Ювента-Крим” (95000, Сімферополь, вул. Караїмська, буд.25а, ідентифікаційний код 35515313) заборгованість у розмірі 12 258,58 грн., з яких: заборгованості за оплату товару у розмірі 11 400, 00 грн. з урахуванням НДС - 20 %, штрафних санкцій у розмірі 550,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 228,00 грн. та 3% річних у розмірі 80,58 грн.; суму судових витрат за сплату державного мита у розмірі 122, 59 грн. та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн., а всього стягнути 12617,17 грн.

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  К.В. Волков

Судді                                                                                Ю.М. Гоголь

                                                                                І.В. Черткова