Постанова № 11497970, 30.04.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

20 травня 2010 року Справа № 2-10/611-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Борисової Ю.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу № 91 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Тітков С.Я.) від 11.03.2010 у справі №2-10/611-2010

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" (вул. Гурзуфська, 5, м. Сімферополь,95053)

до житлово-будівельного кооперативу № 91 (вул. Балаклавська, 109-56, м. Сімферополь, 95048)

про стягнення 87899,85 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.03.2010 у справі № 2-10/611-2010 позов задоволено.

Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу № 91 на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" 81115,29 грн. основного боргу, 1037,16 грн. - 3 % річних, 2483,53 грн. інфляції, 3263,87 грн. пені, 879,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Суд прийняв до уваги наявність між сторонами договірних відносин, а також акти виконаних робіт, які підтверджують наявність з боку відповідача договірної заборгованості, яку житлово-будівельний кооператив № 91 погасив не в повному обсязі. Крім того, суд стягнув пеню, інфляційні втрати та проценти річних за прострочку виконання зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та умов договору.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що акти виконаних робіт ним не підписувались та не узгоджувались.

Крім того, заявник апеляційної скарги звертає увагу на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2009 у справі № 2-4/4054-2009, яким заборгованість житлово-будівельного кооперативу № 91 зменшена на 5692,50 грн.

Також, відповідач вважає порушеними свої процесуальні права, так як він не отримував судові повістки і сам позов. При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що голова кооперативу не міг забезпечити явку у судове засідання, так як знаходився на лікарняному, в підтвердження чого додає копії лікарняних листів.

Розрахунок боргу відповідач вважає неправильним, так як судом не врахований його лист від 10.11.2009, яким було повідомлено позивача про кількість мешканців з водолічильниками та без них, та про показники цих лічильників. Крім того, відповідач додає декілька платіжних доручень, які не в повному обсязі були враховані позивачем і судом при визначенні розміру суми боргу.

19 травня 2010 року у судовому засіданні оголошено перерву до 20 травня 2010 року. Після перерви сторони не з’явились.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга житлово-будівельного кооперативу № 91 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2001 між Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" та житлово-будівельним кооперативом № 91 укладено договір № 919 на відпуск води із комунального водопроводу та прийом стоків до комунальної каналізації строком на 1 рік.

Відповідно до п. 6 договору він набирає чинності з дня підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляду.

Доказів припинення вказаного договору в межах позовних вимог сторонами не надано.

Взаєморозрахунки за послуги проводяться по пред'явленню вимог-доручень по розрахунках.

Усі платіжні документи сплачуються платником у триденний строк. Незгода "Абонента" із пред'явленою сумою не зупиняє сплату. Прийом стоків проводиться у кількості, рівному кількості відпущеної води відповідно до актів, які можуть бути складеними із порушенням Правил користування системами комунального водопостачання (п. п. 1.3, 1.4 договору).

Згідно з пунктом 1.6 договору при несвоєчасної сплаті стягується пеня у розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до погашення заборгованості.

Відповідно до актів виконаних робіт від 24.03.2009, від 24.04.2009, від 28.05.2009, від 26.06.2009, від 27.07.2009, від 28.08.2009, від 28.09.2009, від 21.10.2009, від 20.11.2009, від 21.12.2009 за період з 28.02.2009 по 21.12.2009 заборгованість "Абонента" по розрахунках склала 100460,18 грн.

Доводи відповідача про те, що ним не узгоджувались та не підписувались вказані акти виконаних робіт, відхиляються з огляду на наступне.

Так, акти від 21.12.2009, 20.11.2009, 21.10.2009 та 24.03.2009 підписані зі сторони відповідача, про що маються відповідні відмітки на цих документах.

Акти від 24.04.2009, 28.05.2009, 26.06.2009, 27.07.2009, 28.08.2009, 28.09.2009 не підписані зі сторони відповідача. Проте, причини відмови від підпису вказаних документів відповідачем не обґрунтовані, оскільки по суті договірні послуги з водопостачання та водовідведення надавались житлово-будівельному кооперативу № 91, про що не заперечується цією стороною.

Згідно з п. п. "б" п. 1.1. договору на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації № 919 від 01.05.2001 фактична кількість поданої води Абоненту (відповідачу) визначається за нормами водоспоживання відповідно до п. 1 договору.

Судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю водолічильників, відповідний об'єм спожитих відповідачем послуг визначався за нормами витрат води, що затверджені рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 538 від 11.04.1997 в редакції рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 1795 від 25.10.2002, та за відомостями, відносно кількості мешкаючих у будинках відповідача.

Вбачається, що відомості щодо кількості мешканців у будинках відповідача (будинки 109 та 111 по вул. Балаклавській в м. Сімферополі) на час утворення заборгованості були надані відповідачем супровідним листом від 21.08.2007 за № 142, листом від 26.11.2008 за № 164, а також листом від 16.07.2009 за № 64. Позивач у поясненнях (том 1, а. с. 63 –66) з посиланням на вказані документи навів розрахунок заборгованості, з правильністю якого погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому, квартири, які були обладнані засобами обліку, правомірно виключені позивачем із загального списку кількості мешканців, у зв’язку з чим об'єми спожитих послуг цими квартирами визначались окремо за показниками відповідних квартирних засобів обліку.

Однак, колегія суддів не може погодитися з правильністю розрахунку розміру суми заборгованості. Так, відповідач надав суду копії платіжних доручень, зокрема платіжне доручення № 246 від 24.12.2009 на суму 7260,00 грн. Цій доказ суд апеляційної інстанції приймає до уваги, оскільки відповідач не приймав участь в суді першої інстанції у зв’язку із знаходженням на лікарняному та не мав можливості представити такий документ місцевому господарському суду. У матеріалах справи є поштові повернення судових актів (том 1, а. с. 129 - 133), які вказують на необізнаність житлово-будівельного кооперативу № 91 про існування судового провадження.

Таким чином, заявлена позивачем сума 81115,29 грн. підлягає зменшенню на 7260,00 грн., у зв’язку з чим за відповідачем залишається борг в розмірі 73855,29 грн., доказів погашення якого у повному обсязі відповідач не надав. При цьому, суд відхиляє в якості доказу оплати заявленої позивачем до стягнення суми - платіжне доручення № 046 від 15.04.2010 на суму 24556,04 грн., тому що такий платіж був здійснений відповідачем після оголошення судом першої інстанції рішення по суті (11.03.2010), тоді як суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції на момент його прийняття.

Посилання заявника апеляційної скарги на необхідність перерахунку боргу у зв'язку з наданням ним 07.12.2009 листом № 94 від 10.11.2009 відомостей про кількість мешканців з водолічильниками та без них, а також про показники цих лічильників відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Вбачається, що листом № 94 від 10.11.2009, який отриманий позивачем 07.12.2009, відповідач повідомив такі відомості станом на 01.10.2009 та просив провести перерахунок всієї заборгованості відповідача.

Відповідно до п. 2.2.3 договору на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації № 919 від 01.05.2001 "Абонент", що не має водолічильника, зобов'язаний один раз на квартал представляти "Водоканалу" довідку про кількість мешкаючих орендарів та інших користувачів, що споживають воду з мережі "Абонента" (Відповідача).

При цьому, з 01.10.2009 облік води проводиться за показниками водолічильників відповідача (згідно з актом прийому водолічильників до експлуатації).

Отже, у зв'язку з тим, що відповідний перерахунок може бути проведений у межах кварталу, підстав для його проведення за 1, 2 або 3-й квартали не має.

Таким чином, позивачем правомірно виставлено абоненту рахунки № 919 від 24.03.2009 на суму 7984, 34 грн., рахунок № 919 від 24.04.2009 на суму 7719, 52 грн., рахунок № 919 від 28.05.2009 на суму 13242,67 грн., рахунок № 919 від 26.06.2009 на суму 13242,67 грн., рахунок № 919 від 27.07.2009 на суму 13126,39 грн., рахунок № 919 від 28.08.2009 на суму 13126,39 грн., рахунок № 919 від 28.09.2009 на суму 13126,39 грн., рахунок № 919 від 21.10.2009 на суму 4725, 37 грн., рахунок № 919 від 20.11.2009 на суму 6905,58 грн., рахунок № 919 від 21.12.2009 на суму 7260,86 грн.

Як вже було наведено, вказані рахунки були оплачені відповідачем лише частково на суму 26604,89 грн. Залишок у сумі 73855,29 грн. підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку і позов в цій частині задоволенню.

Посилання відповідача на зменшення заборгованості за рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2009 у справі № 2-4/4054-2009 за позовом житлово-будівельного кооперативу № 91 до КРП "ВП ВКГ м. Сімферополя" про стягнення 7161,95 грн. - є неспроможними, так як вказаним рішенням стягнута заборгованість в сумі 5692,50 грн. у вигляді комісійної винагороди та витрат на банківське обслуговування, що не має відношення до предмету спору у даній справі і між сторонами не проводився взаємозалік вказаної суми та заборгованості по цій справі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок процентів річних позивача (том 1, а. с. 23), вважає його правильним. При цьому, такий рахунок є правильним незважаючи на сплату відповідачем у грудні 2009 року 7260,00 грн., тому що позивач і не включав до розрахунку борг, що виник у грудні 2009 року, або наступні місяці.

Аналогічним чином правильно розраховані позивачем інфляційні втрати, у зв’язку з чим позов в цій частині також підлягає задоволено саме на суму 2483,53 грн.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне по суті положення міститься у Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Виходячи з назви та змісту вищенаведених статей, предметом їх регулювання є відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тотожні положення містяться також у приписах статті 614 Цивільного кодексу України, згідно з якими особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду на зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання, міститься також у пункті 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена також у п. 3.9.2 роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити:

-          чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу?

-          яким є ступінь виконання зобов'язання?

-          якими є причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання?

-          чи має місце незначність прострочення виконання?

-          якими є наслідки порушення зобов'язання?

-          чи відповідає розмір стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На підставі викладеного судова колегія доходить наступних висновків:

- причини невиконання відповідачем зазначеного обов’язку у строк, встановлений в договорі, носять об’єктивний характер та не залежать від відповідача, оскільки житлово-будівельний кооператив № 91 є неприбутковою організацією і, крім того, із бюджету перед відповідачем існують заборгованості, що підтверджується представленими відповідачем актами звірки;

-          з боку відповідача, як винної сторони, вжито всіх можливих заходів, спрямованих на належне виконання вказаних обов’язків в умовах, характер яких не залежав від нього.

Положення статті 233 Господарського кодексу України безпосередньо пов’язують можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій та обсяг понесених іншою стороною збитків, а одним з факторів, що безпосередньо впливають на обсяг зменшення штрафних санкцій в даному випадку є майновий стан сторін.

Проте, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про понесення ним збитків внаслідок порушення вказаних обов’язків відповідачем.

Вбачається, що позивачем арифметично правильно розрахована сума пені (том 1, а. с. 24).

Однак, враховуючі наведені приписи статей 83 Господарського процесуального кодексу України та 233 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір неустойки у вигляді пені до 200,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, державне мито за вимоги про стягнення пені покладається на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято при невідповідності висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим підлягає зміні.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу № 91 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.03.2010 у справі №2-10/611-2010 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"1) Позов задовольнити частково.

2) Стягнути з житлово-будівельного кооперативу № 91 (вул. Балаклавська, 109, кв. 56, м. Сімферополь, АР Крим, 95048, п/р 2600931621001 в КД Укрсоцбанк м. Сімферополь, МФО 324010, код ЄДРПОУ 23896000) на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (вул. Гурзуфська, 5, м. Сімферополь, АР Крим, 95053, п/р 2600113192 в КРД ВАТ "Райффайзен банк "Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021, код ЄДРПОУ 20671506) 73855,29 грн. основного боргу, 1037,16 грн. - 3 % річних, 2483,53 грн. інфляції, 200,00 грн. пені, 806,40 грн. державного мита та 216,51 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

3) В інший частині позову відмовити.".

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                К.В. Волков

                                                                                Ю.В. Борисова