Ухвала суду № 11497587, 28.09.2010, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА 28 вересня 2010 року                                                                      Справа №18/1646

          Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді –Васяновича А.В.,

секретар судового засідання –Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача –Алієв А.Х. –представник за довіреністю,

                     Кучумов А.С. –генеральний директор,

від відповідача –Синельников Є.В. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг”,

м. Москва, Росія

до           товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа - Етекс”,

м. Черкаси, Україна

про розірвання контракту від 15 листопада 2006 року №15/11-01 та стягнення 4500685,77 російських рублів,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” до товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа - Етекс” про розірвання контракту від 15 листопада 2006 року №15/11-01 та стягнення заборгованості, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов контракту від 15 листопада 2006 року №15/11-01, в розмірі 4500685 руб. 77 коп., в тому числі: 2526720 руб. 00 коп. основний борг, 252672 руб. 00 коп. неустойка, 552832 руб. 47 коп. –відсотки за користування грошовими коштами та 1168460 руб. 90 коп. збитки.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 19 серпня 2010 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09 вересня 2010 року.

Справа розглядається після відкладення.

В судовому засіданні, яке відбулося 28 вересня 2010 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12 год. 30 хв.

Відповідач в судовому засіданні надав заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підвідомчий господарським судам України.

Представник позивача в судовому засіданні проти припинення провадження у справі заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, суд вважає, що провадження у справі слід припинити, виходячи з наступного:

15 листопада 2006 року було укладено контракт між товариством з обмеженою відповідальністю “Альфа - Етекс” (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” (покупець) про поставку товару.

Згідно умов даного договору продавець зобов’язався здійснити поставку, а покупець –оплатити та прийняти рибні консерви в асортименті, в кількості та ціні обумовленій в специфікації, доданої до кожної партії товару, що поставляється та яка є невід’ємною частиною даного контракту.

Пунктом 7.2. контракту від 15 листопада 2006 року за №15/11-01 встановлено, що якщо сторони не можуть дійти згоди, то розбіжності, претензії, позови, повинні бути врегульовані в Міжнародному арбітражному суді за місцем знаходження позивача. Правом, яке регулює розгляд спорів по контракту є матеріальне та процесуальне право потерпілої сторони, і міждержавні угоди України з Росією.

03 жовтня 2008 року позивач звернувся з позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово - промисловій палаті Російської Федерації про стягнення з відповідача вартості непоставленого позивачу товару в сумі 2526720,00 рублів, неустойки в розмірі 10% від суми основного боргу –252672,00 рублів і процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 101173, 00 рублі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, постановою від 15 травня 2009 року Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово - промисловій палаті Російської Федерації встановив відсутність своєї компетенції щодо розгляду спору зі справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” до товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа - Етекс” про стягнення заборгованості по контракту від 15 листопада 2006 року №15/11-01, оскільки назва арбітражу, яка міститься в застереженні контракту, не відповідає точній назві Міжнародного комерційного арбітражного суду, так як в найменуванні “Міжнародний арбітражний суд” відсутнє слово “комерційний“, та в арбітражному застереженні відсутня прив’язка Міжнародного арбітражного суду до “Торгово–промислової палати Російської Федерації“.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, пункту 3 ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью –Йорк, 1958), суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Зазначене підтверджується і пунктом 5 роз'яснення Вищого господарського суд України від 31 травня 2002 року, № 04-5/608 “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”, в якому вказано, що господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст. 124 ГПК України, згідно якої підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, позивач зазначав, що компетентним судом щодо розгляду спору по даній позовній заяві є господарський суд Черкаської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У п. 5 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/608 “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій” зазначено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

Відповідно до ст. 1 Положення “Про міжнародний арбітражний суд”, затвердженого Рішенням керівника товариства з обмеженою відповідальністю “Союзконсульт” №МАС від 10 жовтня 2008 року (далі – Положення), наданого відповідачем в судовому засіданні, на виконання вимог ухвали суду від 09 вересня 2010 року, Міжнародний арбітражний суд є самостійним постійно діючим третейським судом, який здійснює свою діяльність у відповідності з Федеральним законом “Про третейські суди в Російській Федерації”.

Згідно ч. 3 ст. 2 Положення право на звернення в суд належить юридичним особам і громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і мають статус індивідуального підприємця, набутого в установленому законом порядку, а також фізичні особи. В тому випадку, якщо хоча б одна із сторін третейського розгляду знаходиться за кордоном, суд вирішує спір у відповідності з Законом Російської Федерації “Про міжнародний комерційний арбітраж”.

Питання про компетенцію суду по конкретній справі вирішується Головою суду та оформляється у формі ухвали - (про прийняття справи до провадження) або –(про відмову у прийнятті справи до провадження суду) (ст. 5 Положення).

Статтею 51 Положення визначено, у відповідності даного Положення (Директиви), а також іншими правовстановлюючими документами Міжнародного арбітражного суду, а також і нормам Цивільного Кодексу Російської Федерації повною ідентифікаційною ознакою суду являється його найменування “Міжнародний арбітражний суд” при цьому такаж вважається допустимим вказувати разом з повним найменуванням суду адресу: 19000, Санкт –Петербург, вул. Захарьєвська, буд. 15 знаходження суду, а також найменування організації при якій він створений. У всіх вищевказаних випадках відповідність найменування суду вказаного в третейському застереженні, а відповідно і підсудність визначається Головою Міжнардного арбітражного суду, приймаючи по даному факту ухвалу.

Отже, найменування постійно діючого третейського суду в Російській Федерації –“Міжнародний арбітражний суд” співпадає з найменуванням третейського суду вказаним в п. 7.2. контракту №15/11-01 від 15 листопада 2006 року.

Термін “місце знаходження позивача”, що зазначене в п.7.2. контракту, не є тотожним з поняттям адреса юридичної особи (місцезнаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом) із зазначенням області, назви населеного пункту, назви вулиці, номеру будинку, тощо. Тобто, даний термін слід тлумачити в більш широкому розумінні, а тому суд дійшов висновку, що в п.7.2. контракту сторони міжнародного договору визначили для себе саме країну місця знаходження постійно діючого третейського суду (Російську Федерацію чи Україну, в залежності, яка із стрін є постраждалою), у разі виникнення спору між сторонами, та визначили назву постійно діючого третейського суду.

Доказів того, що позивач звертався до “Міжнародного арбітражного суду” за адресою: 19000, Санкт –Петербург, вул. Захарьєвська, буд. 15, та йому було відмовлено у прийнятті справи до провадження, господарському суду Черкаської області надано не було.

Таким чином належних доказів того, що арбітражну угоду (п.7.2 контракту) не може бути виконано сторонами контракту, з тих підстав, що сторони неправильно виклали назву третейського суду, господарському суду також надано не було.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п.7.2 контракту) сторони уклали між собою до звернення позивача до господарського суду Черкаської області, а тому з урахуванням вказівок, що містяться в Роз'ясненні Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/608 “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій” провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

          Статтею 80 ГПК України передбачено, що про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.

Судові витрати розподіляються між сторонами на підставі ст. 49 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року, № 7-93 “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.

Враховуючи вищезазначене, державне мито в розмірі 85 грн. 00 коп., 45006 рос. руб. 86 коп. та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст. 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.          Провадження у справі припинити.

2.          Стягнути з Державного бюджету України, реєстраційний рахунок УДК у м. Черкаси №31117095700002 в Головному управлінні Державного казначейства України в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” вул. Боровая, 7, м. Москва, Росія, ІНН 7722550430/772201001, р/р 40702810100000006879 в ВАТ “ТрансКредитБанк” м. Москва, к/с 30101810600000000562 БІК 044525562, ОКПО 78014799, ОВЕД 51.70 –85 грн. 00 коп. державного мита.

3.          Стягнути з Державного бюджету України, валютний рахунок №2513101284489/810 в АТ “Укрексімбанк” м. Києва, МФО 322313 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” вул. Боровая, 7, м. Москва, Росія, ІНН 7722550430/772201001, р/р 40702810100000006879 в ВАТ “ТрансКредитБанк” м. Москва, к/с 30101810600000000562 БІК 044525562, ОКПО 78014799, ОВЕД 51.70 –45006 рос. руб. 86 коп. державного мита.

4.          Стягнути з Державного бюджету України, реєстраційний рахунок УДК у м. Черкаси №31216264700002 в Головному управлінні Державного казначейства України у Черкаській області, МФО 854018 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ОптПродТорг” вул. Боровая, 7, м. Москва, Росія, ІНН 7722550430/772201001, р/р 40702810100000006879 в ВАТ “ТрансКредитБанк” м. Москва, к/с 30101810600000000562 БІК 044525562, ОКПО 78014799, ОВЕД 51.70 –236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідні накази після набрання ухвали законної сили.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 93, 106 ГПК України.

Суддя                                                   А.В.Васянович