Рішення № 11496973, 27.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.10 р.                     Справа № 37/172пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ, ідентифікаційний код 30575865

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 34685905

про: розірвання договору фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р. та зобов’язання повернути предмет лізингу

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Шагін О.В.(за довіреністю №394 від 19.03.2010р.);

від Відповідача – не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 18.08.2010р. на 13.09.2010р., з 13.09.2010р. на 27.09.2010р.

У судовому засіданні 27.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (далі – Відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р. та зобов’язання повернути предмет лізингу.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу №01-65/08авт від 22.04.2008р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок суми простроченої заборгованості, договір фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р. з додатками № 1-4; додаткову угоду № 1 до договору №01-65/08-авт фінансового лізингу від 22.04.2008р.; лист №844 від 03.07.2009р., документи на підтвердження статусу юридичної особи відносно себе та Відповідача.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” та надав додаткові документи на виконання вимог суду для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 36-42).

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та доказів на спростування підстав позову не надав, хоча повідомлявся про судові засідання належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.36, 37), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов’язку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи, оскільки до повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб.

Представник Позивача у судовому засіданні 27.09.2010р. підтримав позовні вимоги та наполягав на вирішенні спору за відсутністю представника Відповідача.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним витребуваних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору у розумінні ст. 77 цього Кодексу з огляду на повноту зібраних документів.

Наразі, забезпечення гарантованого ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. розгляду справи впродовж розумного строку та встановлення правової визначеності відносно заявлених вимог не може перебувати у залежності від реалізації Відповідачем своїх процесуальних прав.

Вислухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лiзингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №01-65/08-авт (а.с.а.с.12, 13), відповідно до п.п.1.1., 1.2. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу Лiзингоодержувачу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в специфікації (а.с.16), а Лiзингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору, на строк, що складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.14, 15), який (строк) розпочинається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу та не може бути меншим одного року.

Згідно з п. 3.1. договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов ст. 3 Загальних умов (додаток №4 до договору – а.с. а.с.18-20), які (платежі) включають: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, та винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1., 3.5., 3.7. та 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, які за змістом п. 7.2. договору є його невід’ємною частиною, Лізингоодержувач зобов’язаний здійснювати всі платежі за договором в національній валюті відповідно до графіку з урахуванням валютного коригування суми винагороди за визначеною формулою (окрім авансового платежу та останнього платежу) за порядковими номерами лізингових періодів що відповідають календарним місяцям лізингового користування з місяця, в якому підписано акт приймання-передачі предмету лізингу. При цьому, якщо така передача відбулася до 15 числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного 5 числа місяця, інакше - кожного 20 числа місяця.

У відповідності до положень п.п. 1.1.-1.3. Загальних умов фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу (автомобіль МАЗ-544008-060-031, коробка передач ZF 16S-1650, задня підвіска пневматична, модель 544008-060-031 № кузова УЗМ 54400880006056, 2008 року випуску у кількості одної одиниці), було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі від 05.05.2008р. ( а.с.21).

Пунктом 8.2. договору фінансового лізингу сторони визначили підстави для його достроково розірвання, серед яких – несплата Лiзингоодержувачем лізингового платежу (частково або в повному обсягу), якщо прострочення становить більше 30 днів з дня настання терміну платежу, встановленого Загальними умовами.

27.02.2009р. сторонами укладена додаткова угода № 1 (а.с.а.с.22, 23) до договору фінансового лізингу, якою графік сплати лізингових платежів викладений у новій редакції, яка запроваджує певну реструктуризацію платежів із збільшенням суми їх загального розміру з 512254,04грн. до 527039,37грн.

03.07.2009р. Позивачем був складений лист №844 (а.с.24) на адресу Відповідача, в якому пропонувалось сплати прострочену заборгованість до 15.07.2009р. та розірвати договір фінансового лізингу з добровільним поверненням техніки.

Як вбачається із наданого Позивачем розрахунку суми заборгованості (а.с.11) та складеного на вимогу суду акту звірення розрахунків (а.с.а.с.38, 39), який був надісланий Відповідачеві (а.с.40) та проігнорований останнім, починаючи з 05.11.2008р. Лiзингоодержувач припинив здійснення щомісячних лізингових платежів, і згідно довідки за підписом керівника та головного бухгалтера Лізингодавця (а.с.41) розмір заборгованості станом на 30.06.2010р. становив 214005,09грн.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених вимог.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався та своєї позиції по суті спору до відома суду не довів.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому, зважаючи на передбачену ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд також враховує позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. №01-8/482, відносно можливості висування в межах однією позовної заяви вимог про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у застосуванні наслідків порушення грошових зобов’язань за договором фінансового лізингу у вигляді розірвання договору примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та розірвання договору фінансового лізингу.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку – щомісячно кожного 5 числа відповідного лізингового періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання за загальним правилом припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із матеріалів справи - і будь-яких доказів протилежного Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України суду не надано - починаючи з 05.11.2008р. Відповідач припинив сплату лізингових платежів, хоча з змістом застосовуваної з огляду на приписи ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України вимоги щодо орендних платежів ч. 1 ст.286 Господарського кодексу України, такі платежі мали здійснюватися незалежно від наслідків господарської діяльності Лiзингоодержувача.

Таке невиконання грошових зобов’язань Відповідачем кваліфікується судом їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач – є таким, що прострочив у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу грошове зобов’язання перед Лізингодавцем. За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, а згідно ст. 611 цього Кодексу одним з наслідків порушення зобов’язання є розірвання договору.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У світлі наведених вище приписів, які запроваджують необхідність сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу у якості кваліфікуючої ознаки такого виду договорів, умова про сплату лізингових платежів відноситься до істотних умов договору спірного договору у розумінні ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України.

Дотримання умов щодо внесення таких платежів є обов’язковим для Відповідача, а їх порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору, як випливає і із змісту п.8.2.2. спірного договору. Отже, враховуючи встановлені на підставі наявних у справі документів обставини, суд достатність підстави для дострокового розірвання спірного договору фінансового лізингу, оскільки саме із можливості своєчасного отримання лізингових платежів виходив Лізингодавець, укладаючи такий договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Виходячи з положень, наведених в ст.173 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов’язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов’язків його учасників, припинення зобов’язання зумовлює і припинення існування підстави для відповідного права, зокрема – для подальшого користування Відповідачем предметом лізингу, отриманим за спірним договором.

Відтак, позовні вимоги про зобов’язання Відповідача повернути предмет лізингу – автомобіль МАЗ-544008-060-031, коробка передач ZF 16S-1650, задня підвиска пневматична, модель 544008-060-031 № кузова УЗМ 54400880006056, 2008 року випуску також підлягають задоволенню судом

З огляду на приписи абз. 1 ч. 2 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності встановлення строку для виконання певних дій згідно рішення суду та встановлення умовами п. 8.2. Загальних умов фінансового лізингу 10–ти денного строку для повернення Лiзингоодержувачем предмету лізингу у разі його вилучення, суд вважає за можливе встановити такий строк і в цьому рішенні.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати підлягають компенсації за рахунок Відповідача. При цьому, оскільки вимоги про зобов’язання повернути предмет лізингу за висновком суду є спонуканням до виконання відповідної дії, а отже – не мають майнового характеру, зайво сплачене державне мито за цією вимогою у сумі 3484грн. підлягає поверненню Позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) про розірвання договору фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р. та зобов’язання повернути предмет лізингу задовольнити в повному обсязі.

2. Розірвати договір фінансового лізингу №01-65/08-авт від 22.04.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258).

3. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) предмет лізингу - автомобіль МАЗ-544008-060-031 (коробка передач ZF 16S-1650, задня підвіска пневматична) модель 544008-060-031 № кузова УЗМ 54400880006056, 2008 року випуску у кількості одної одиниці.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Модус Драйв”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 13526258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 85 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) зайво сплачене державне мито у сумі 3484грн., про що видати довідку.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 27.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2010р.

Суддя