Рішення № 11496074, 30.09.2010, Голосіївський районний суд міста Києва

№ 2- 6095/10

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2010 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Мазурик О.Ф.,

секретаря Коруни О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк» або Банк) про визнання недійсним договору та зобовязання відповідача прийняти від позивача залишок коштів у розмірі 105196 грн. 55 коп.

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначила, що 09.01.2008 року між нею та ТОВ «Паритет-Моторс» було укладено договір купівлі- продажу автотранспортного засобу № 9/1/2008-ОЗК. Відповідно до п. 4.1 договору купівлі-продажу, ціна автомобіля з урахуванням додаткового обладнання автомобіля, зазначеного у п. 1.1 Договору 130980 грн. у тому числі ПДВ 21830 грн., а згідно ч. 5 Договору, сплата повної вартості автомобіля за цим договором проводиться покупцем з використанням банківського кредиту.

25.01.2008 року між нею та Банком було укладено договір кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів (ануїтетні платежі), відповідно до якого Банк надав їй у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 20831 доларів 00 центів зі сплатою 10,95% річних з кінцевим терміном повернення 24 січня 2015 року.

Також зазначила, що в забезпечення виконання нею зобовязань за договором кредиту було 25.01.2008 року укладено з Банком договір застави майна № 380/78/07-ЗА.

Вважає, що умови, які визначені договорами укладеними з Банком порушують її конституційне право, а тому просила: визнати недійсним пункт 6.2. Договору кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів від 25.01.2008 року в частині розгляду спорів одноособово суддею Ярошевцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеному у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, з моменту укладення Договору кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів від 25 січня 2008 року; визнати недійсним Договір кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів від 25 січня 2008 року укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який зареєстрований Національним банком України 27 вересня 1991 року, р№ З, МФО 321024, ідентифікаційний код № 00039019, місцезнаходження: Україна, м. Київ, вул. Ковпака, 29 та ОСОБА_1 як такий, що суперечить Конституції України та Цивільному кодексу України; визнати недійсним Договір застави майна № 380/78/07-ЗА від 25 січня 2008 року укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який зареєстрований Національним банком України 27 вересня 1991 року, р№ З, МФО 321024, ідентифікаційний код № 00039019, місцезнаходження: Україна, м. Київ, вул. Ковпака, 29 та ОСОБА_1; зобовязати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» прийняти від неї ОСОБА_1 залишок коштів між початковою сумою наданих коштів з розрахунку іноземного курсу валюти по курсу НБУ 1 долар США = 5,05 грн., а саме 105196 грн. 55 коп. та коштами, які були сплачені позивачем за весь період дії Договору кредиту з розстрочкою платежів на період дії Договору кредиту, розрахований за таких умов, що місячний платіж буде складати 1252,34 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засіданні позивачка позов, з підстав, викладених у позовній заяві підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

У судовому засіданні 07.09.2010 року представник відповідача Моцний О.Б. надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позовні вимоги позивачки є необгрунтованими з наступних підстав.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про третейські суди», юридичні та фізичні особи мають право передати на розгляд до третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних та господарських правовідносин. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про третейські суди» - третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі. При укладанні договору кредиту № 380/164/08-А позичальнику було розяснено пункт 6.2 Договору і позичальник був згодний з цією умовою, про що свідчить її підпис.

Також зазначив, що ОСОБА_1 було надано інформацію в письмовій формі про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо, з якою ОСОБА_1 була особисто ознайомлена.

Щодо позовних вимог про неправомірне застосування іноземної валюти при укладенні договору кредиту, то вони також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В судове засідання 30.09.2010 року, відповідач, відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, належним чином повідомлений про місце, день і час розгляду справи, в судове засідання не зявився.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобовязані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідач про причину неявки суду не повідомив. Заява від нього про розгляд справи за його відсутності до суду не надходила.

Згідно ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ст. 224 ЦПК України, за згодою позивача, суд ухвалив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши позивача та представника позивача, повно та всебічно зясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними письмовими доказами, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, який передбачений п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, шляхом визнання правочину недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «УКРСОЦБАНК» укладено договір кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів (а.с.35-37).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 20 831 доларів США 00 центів, зі сплатою 10,95% річних з кінцевим терміном повернення 24 січня 2015 року.

Договір містить третейське застереження, яке передбачене пунктом 6.2 Договору, відповідно до якого, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеним у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до п. 3.3.5 Договору кредиту, ОСОБА_1 зобовязується суворо дотримуватися положень цього Договору.

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» (далі Закон), юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди

( ч. 1 ст. 12 Закону).

Третейська угода у вигляді третейського застереження є невідємною частиною Договору кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже у відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, п. 6.2 Договору кредиту, може бути визнано недійсним, якщо:

1. його зміст суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства;

2. при укладанні договору у сторін не було необхідного обсягу дієздатності;

3. волевиявлення учасників договору не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі;

4. він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

5. правочин вчинений у формі не встановленій законом;

6. вчиняється батьками та суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Третейське застереження, зазначене в п. 6.2 Договору, не суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 3 Закону визначено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Таким чином, з умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору та зі змісту наведених правових норм вбачається, що конституційне право ОСОБА_1 на захист законних прав та інтересів не порушено, а тому позовні вимоги про визнання недійсним пункту 6.2 Договору кредиту № 380/164/08-А на купівлю автотранспортних засобів від 25.01.2008 року з моменту укладання Договору не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а позивач отримав кредитні кошти у розмірі 20831 доларів США для купівлі автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірні договори, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до умов кредитування Договору кредиту, кредит позивачу надавався у іноземній валюті.

Але в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобовязання мають бути виражені у грошовій одиниці України гривні.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача з наступних підстав.

Так, дійсно положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобовязань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобовязань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у відповідача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке.

У ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ( далі Закон) зазначено, що кредитними операціями є операції, що зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії не (генеральної чи індивідуальної).

Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону, операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в» ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути субєктом кредитних зобовязань.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання правочину недійсним з підстав невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; обмеження можливості фізичної особи мати цивільні права та обовязки істотні зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору суд виходив з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткова ставка, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (істотні умови).

В той же час, згідно ст. 1056 Цивільного кодексу України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим зобовязання має виконуватися належним чином (ст. 526 ЦКУ). Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти зобовязання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 527 ЦКУ).

Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

За таких обставин, відсутні підстави щодо визнання правочинів недійсними.

В той же час, за згодою кредитора (банку) та позичальника можуть бути змінені умови договору, виходячи із пропозицій сторін за їх домовленістю, зокрема, і у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні відповідного договору (ст. 652 ЦКУ).

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до законодавства, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні та відносно недійсні які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорюванні).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При цьому, виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦКУ).

З позовної заяви вбачається, що позивач просила суд зобовязати Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» прийняти від неї ОСОБА_1 залишок коштів між початковою сумою наданих коштів з розрахунку іноземного курсу валюти по курсу НБУ 1 долар США = 5,05 грн., а саме 105196 грн. 55 коп. та коштами, які були сплачені позивачем за весь період дії Договору кредиту з розстрочкою платежів на період дії Договору кредиту, розрахований за таких умов, що місячний платіж буде складати 1252,34 грн.

Тобто позов в цій частині є намаганням позивача (позичальника) покласти на відповідача (кредитора) несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обовязку після фактичного отримання коштів за договором та сплати ним процентів і тіла кредиту.

Оскільки, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, слід зазначити, що оскільки суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, то відсутні правові підстави для визнання недійсним договору застави майна, оскільки вказаний договір є похідним від кредитного договору.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою, що носить одночасно майновий і немайновий характер, а саме з позовними вимогами про захист прав споживача та про зобовязання відповідача прийняти у позивача залишок коштів у розмірі 105196 грн. 55 коп.

Згідно п. 33 Інструкції «Про порядок обчислення та справляння державного мита», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 р. за № 50 (далі Інструкція), з позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

Пунктом 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» передбачено, що від сплати державного мита звільняються споживачі за позовами, що повязані з порушенням їх прав.

Щодо сплати державного мита з позовних вимог майнового характеру, то згідно п. 26 державне мито сплачується до суду в розмірі залежно від ціни позову, вказаної заявником.

Позивачем в позовній заяві зазначено, що ціна позову 105196 грн. 55 коп.

На підставі викладеного, оскільки позивач при звернені до суду з вимогами майнового характеру не сплатив державне мито, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1051 грн. 97 коп. у дохід держави.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, ст. ст. 6, 192, 509, 524, 533, 627, 638, 1055 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про третейські суди» та керуючись ст.ст. 3, 10, 31, 36, 57, 60, 77, 88, 212-215, 218, 223, 224, 225, 228 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1051 (одна тисяча пятдесят одна) грн. 97 коп. в дохід держави.

Заочне рішення може бути переглянуте Голосіївським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ст. 223 ЦПК України.

Суддя