Рішення № 114959821, 15.11.2023, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/3567/23

Номер провадження 2/541/1015/2023

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 листопада 2023 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Вірченко О.М., за участю секретаря судового засідання Циганової Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. перебуває виконавчий напис № 15262, вчинений 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., на підставі якого стягуються кошти із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ».

Вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з грубими порушеннями норм законодавства, оскільки безспірність заборгованості перед відповідачем при вчиненні виконавчого напису нотаріусом повинна була бути встановлена виключно при наданні первинних документів щодо видачі позивачу фінансовою установою кредиту та здійснення його погашення. Відсутні первинні фінансові документи, які пітверджують правильність розрахунку. Просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позивач в судове засідання не з`явилась надала заяву, в якій просила провести судове засідання у її відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не направив.

Треті особи, будучи належним чином повідомленими про день та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, заяв та клопотань про розгляд справи у їх відсутність на адресу суду не направили.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Приписами ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положенням ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3 право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат»).

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. був вчинений виконавчий напис № 15262 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 14 026,12 грн. Вказаний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору № 26255019292142 від 09 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал», право вимоги за яким було відступлене кредитору АТ «ПУМБ» (а.с. 23).

Згідно зпостановою приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. від 27 липня 2019 року виконавцем було відкрито виконавче провадження № 59600088 про примусове виконання вказаного виконавчого напису (а.с. 27).

12 серпня 2019 року виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 36).

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ст. 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів вказаної статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п/п 2.2 п. 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку).

Крім того, п/п 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, але сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до п. 1 постанови КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, п/п. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однією з ознак безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора, тобто, нотаріус повинен впевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх.

Відповідачем не було надано доказів про надання нотаріусу для вчинення нотаріальної дії оригіналу кредитного договору, виписки по рахунку боржника чи розрахунку заборгованості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» наданий банком розрахунок суми заборгованості не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність». Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що нотаріус вчиняє виконавчі написи лише у випадку, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Всупереч наведеному, нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис без належного підтвердження безспірності вимоги кредитора.

Крім зазначеного, суд звертає увагу на той факт, що постановою Київського адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, визнано незаконною постанову КМУ від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою було визначено стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин.

Враховуючи зазначене, суд приходить висновку, що у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису, а тому вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тому необхідно визнати виконавчий напис № 15262, вчинений 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати виконавчий напис № 15262, вчинений 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 14 026 (чотирнадцять тисяч двадцять шість) грн 12 коп. на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», (ЄДРПОУ 14282829, вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Відповідач може подати письмову заяву про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: О. М. Вірченко