Ухвала суду № 114932160, 15.11.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 1-кп/759/1620/23

ун. № 759/18111/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100080002086 від 30.05.2023 р. стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, українця, громадянина України, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді суду перебуває зазначене кримінальне провадження.

15.11.2023 до суду надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 строком на 60 діб, з визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати та наразі не зменшились. Застосування більш м`якого запобіжного заходу, з огляду на відомості про особу обвинуваченого, не зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

В судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Захисник, думку якого підтримав обвинувачений ОСОБА_3 , проти клопотання прокурора заперечив з тих підстав, що прокурором не доведено необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, з огляду на те, що обвинувачений повністю визнав свою провину у скоєному та відшкодував завдані злочином збитки. Захисник просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту. Крім того, захисник, просив у разі продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 зменшити розмір застави до мінімального розміру, оскільки обрана сума застави є надмірною для обвинуваченого.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Ухвалою суду від 22.09.2023р. обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 20 листопада 2023 року включно з визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 805200 грн. У разі внесення застави на ОСОБА_3 покладено строком на 2 (два) місяці обов`язки, передбачені п.п.1-4,8 ч.5 ст.194 КПК України, а саме: 1) прибувати за викликом до суду; 2) не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання; 4) утримуватися від спілкування з свідками та іншими особами з приводу даного кримінального провадження; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну - невиконання яких, тягне можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Завершити судовий розгляд до закінчення строку дії запобіжного заходу неможливо, кримінальне провадження перебуває на стадії дослідження доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При обранні обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді триманні під вартою та при продовженні строку вказаного запобіжного заходу були встановлені наступні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України: ризик того,що обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може, з метою уникнення покарання, переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вирішуючи клопотання прокурора, суд бере до уваги, що ОСОБА_3 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, відомості щодо особи обвинуваченого, який не працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимий.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (справи «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Крім того ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа «Бекчиєв проти Молдови»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд вважає, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій. При цьому суд враховує, що обвинувачений проживає у м. Одеса та має зареєстроване місце проживання у м. Донецьк, яке наразі є тимчасово окупованою територією. Відтак, до обставини, яка збільшує ризику втечі, безумовно належить військова агресія рф проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях.

Також суд вважає, що наразі існує ризик того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_3 не має місця роботи та постійного джерела доходів, обвинувачується у вчиненні п`яти епізодів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, з корисливих мотивів, є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, яке перебуває на розгляді Суворівського районного суду м. Одеси.

Водночас, ризик впливу зі сторони обвинуваченого на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, з огляду на стадію судового провадження, не знайшов свого підтвердження під час розгляду клопотання прокурора.

З огляду на викладене, враховуючи, що прокурором доведено, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, вони не зменшились, застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання вказаним ризикам, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 є обґрунтованим.

Стан здоров`я обвинуваченого не виключає можливість перебування його під вартою в умовах слідчого ізолятора на час судового розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

Так, згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року в справі "Алєксандр Макаров проти Росії" (Aleksandr Makarov v Russia) № 15217/07 " зазначено, що "… сума застави повинна оцінюватися головним чином по відношенню заінтересованої особи, його активів … іншими словами, ступенем впевненості, яка можлива в тому, що перспектива втрати забезпечення у випадку його неявки в суд послужить достатнім фактором, виключаючи з його сторони будь-яке бажання зникнути".

Таку ж позицію Європейський суд з прав людини займав і по багатьох інших справах, зокрема, "Мангрус проти Іспанії" (Mangouras v. Spain), «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), «Гафа проти Мальти» та вказав, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні. Розмір застави повинен визначатися виходячи з особи підозрюваного, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховувати той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваного в суд достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб не здійснити втечу.

Разом з цим, при визначенні розміру застави слід не допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Визначаючи розмір застави для обвинуваченого ОСОБА_3 суд враховує конкретні обставини кримінального провадження, процесуальну поведінку, ймовірну суму спричинених збитків, внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, майновий, сімейний стан та інші дані, які характеризують особу обвинуваченого та його спосіб життя, а також те, щоб розмір застави міг у повній мірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, у зв`язку з чим прийшов до висновку, що застава в межах 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб здатна забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, а тому клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.

Водночас, враховуючи доведені прокурором обставини, у випадку внесення застави, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 177, 182,183, 194, 331, 369-372, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 13 січня 2024 року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов`язків, у межах 200 (двісті) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 536 800 (п`ятсот тридцять шість тисяч вісімсот) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м.Києва, (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059, банк отримувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA128201720355259002001012089), після внесення якої ОСОБА_3 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 у разі внесення застави наступні обов`язки:

- прибувати на першу вимогу до суду;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити двомісячний строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в цій ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього, для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1