Ухвала суду № 11483678, 02.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-4197/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Нечитайла О.М., Островича С.Е., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва

на постанову господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 23 січня 2007 року

у справі № 6/339/06

за позовом Казенного дослідно-проектного центру кораблебудування (надалі – КДПЦК)

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва (надалі –ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва)

за участю Прокуратури Миколаївської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У серпні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 09.06.2006р. №0005322370/0 та №0005332370/0.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2006р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23 січня 2007р., позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 09.06.2006р. №0005322370/0 та №0005332370/0.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні податкового зобов’язання з ПДВ позивачем було правомірно застосовано нульову ставку ПДВ при здійсненні експорту товарів відповідності до ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій, як таких, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідача, посилаючись на повне, всебічне та об’єктивне з’ясування судом всіх обставин справи, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за лютий 2006р., про що складено акт №90/23-700/14307618 від 02.06.2006р.

Висновками зазначеного акта перевірки встановлено, що в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»КДПЦК завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2006р. на 26144,00грн.; в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»КДПЦК занижено податок на додану вартість за січень 2006р. на 1428355,00грн.; в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.6.1, п.6.2, п.6.5 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 54740,00грн..

На підставі зазначених висновків було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.06.2006р.:

- №0005322370/0 яким зменшено заявлену до відшкодування суму ПДВ за лютий 2006р. на 26144,00грн.;

- №0005332370/0 яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 2856710,00грн. у т.ч. 1428355,00грн. – основного платежу та 1428355,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки, КДПЦК, відповідно до договору комісії №3/110-Д від 04.08.2004 року набув статус «комітенту»і за умовами договору надав послугу «комісіонеру»ДГЗІФ «Укрінмаш»по розробці, виготовленню документації енергетичної установки.

Договір комісії укладено на виконання умов контрактів, укладених між «комісіонером»та «нерезидентом», згідно яких «комісіонер»набув статус продавець», а «нерезидент»статус «покупець».

Контракти, передують договору комісії і укладені 25.07.2004 року. Згідно контрактів на «продавця» покладено обов’язки по розробці, виготовленню та постачанню документації енергетичної установки. Першу частину цього контракту за договором комісії виконав позивач, а саме, здійснив розробку, виготовлення документації енергетичної установки, тобто надав послугу «комісіонеру», за що і отримав винагороду.

Однак, слід зазначити, що у матеріалах справи контракти відсутні, отже перевірити умови щодо виготовлення документації неможливо.

Згідно з актом перевірки, податковий орган вважає, що, відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», розробка, виготовлення та постачання технічної документації, яку здійснює позивач є поставкою саме послуг, а не товару. Тобто, надані послуги згідно актів прийому-передачі технічної документації по вищенаведеним договорам комісії оподатковуються за ставкою 20%.

Також, як вбачається з акту перевірки, між позивачем «комітент» та ДГЗІФ «Укрінмаш»«комісіонер»був укладений договір-комісії №3/69-Д від 06.05.2005 року, відповідно до якого, «комітент»доручає «комісіонеру»укласти окремий контракт на поставку консалтингових, маркетингових та інших послуг.

Крім того, між ДП ДК «Укрспецекспорт»ДГЗІФ «Укрінмаш»(продавець) та Дочірньою компанією Китайської корпорації СУДОТЯЖПРОМ (покупець) був укладений контракт №М05СSOC/JK002UR від 18.04.2005 року, відповідно до якого, продавець зобов’язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити документацію для ремонту корпусу та електромеханічної частини кораблів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні податкового зобов’язання з податку на додану вартість платник податку застосовує «0»ставку, відповідно до ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»виходячи з того, що позивачем була здійснена поставка «товару», а не «послуг». Суд зазначив, що відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Отже, «поставка товару»відрізняється від «поставки послуг»за ознакою, як перехід права власності на результати діяльності поставщика.

Однак, відповідно до умов контракту, «покупець»зобов’язується не продавати та не передавати документації або її елементи третім особам (в інші страни), за винятком кінцевого використувача, без письмового дозволу «продавця»та Держекспортконтроля. Тобто, всі права на інтелектуальну власність, яка знаходиться в поставленій документації зберігається за «продавцем».

Також, відповідно до акту перевірки, була укладена додаткова угода до контракту №1 від 15.10.2004 року, щодо більш поглибленого викладення ст.14 «Конфіденційність та захист інтелектуальної власності», яка відсутня у матеріалах справи та не була досліджена судами попередніх інстанцій.

Згідно з умовами контракту, він набирає чинності після отримання «продавцем»експортної ліцензії відповідно із законодавством України та отриманням «покупцем»імпортної ліцензії відповідно із законодавством КНР.

06.05.2005 року ДП ДК «Укрспецекспорт»ДГЗІФ «Укрінмаш»отримав дозвіл Державної служби експортного контролю України на експорт технічної документації згідно договору-комісії. Однак, судами не встановлено дату виготовлення технічної документації.

Відповідно до актів прийому-передачі від 29.06.2005 року та від 16.01.2006 року, «комітент»передав, а «комісіонер»прийняв дві партії документації енергетичної установки та загальнокорабельної документації великого надводного корабля.

У акті перевірки міститься посилання на рішення Господарського суду м.Києва від 23.12.2005 року, яке залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Відповідно до вищезазначеного рішення, Київська регіональна митниця відмовила ДП ДК «Укрспецекспорт»ДГЗІФ «Укрінмаш»в митному оформленню технічної документації, пославшись на те, що її розробка є роботами (послугами), а відтак не підлягає обов’язковому декларуванню митному органу по ВМД першої партії документації, відповідно до талону відмови від 11.07.2005 року №04/05. Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено, чи були оформлені талони відмови щодо інших партій.

Як вбачається з листа ДПА України №482/3/10-3010/1666 від 07.05.2007 року про оподаткування послуг, наданими нерезидентами, зроблено висновок, що експорт технічної та конструкторської документації, розміщеної на паперових або магнітних чи оптичних носіях, є експортом послуг.

При цьому на обґрунтування своєї позиції ДПА України посилається на методичні рекомендації ООН «Статистика міжнародної торгівлі товарами: концепції та визначення», згідно з якими оптичні та магнітні носії із записаними на них програмами є виконання робіт або наданням послуг. На підставі цього робиться висновок, що технічна документація на магнітних та оптичних носіях є експортом послуг, а отже, має оподатковуватися ПДВ за ставкою 20%. Разом з тим, під час вирішення питань оподаткування необхідно дотримуватися вимог чинного податкового законодавства.

Питання оподаткування ПДВ регулюються Законом України «Про податок на додану вартість», п.1.17 ст.1 якого визначає, що корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що товари це - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Пунктом 1.2 цієї ж статті встановлено, що нематеріальний актив це - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Стаття 418 ЦК України визначає «право інтелектуальної власності»як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

При цьому ст.420 ЦК України визначається частковий перелік об’єктів інтелектуальної власності, а саме, до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: література та художні твори, комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Технічна документація, що є об’єктом цивільної угоди купівлі-продажу, може становити або комерційну таємницю (до комерційної таємниці згідно з частиною другою ст.505 ЦК України належать «відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці»), або належати до категорії винаходів чи промислових зразків, які згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»визначаються таким чином: винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Разом з тим, в листі №31-211020-3-8/3373 від 20.06.2007 року Міністерство фінансів України вважає, що для остаточного висновку щодо належності конкретного комплекту технічної документації до категорії об’єкта інтелектуальної власності і, відповідно, для визначення її товаром необхідно звертатись до Держдепартаменту інтелектуальної власності Міносвіти та науки України, фахівці якого зможуть надати остаточний висновок з цього питання.

Для з’ясування обставин справи, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки тощо, суд може призначити експертизу. Отже, судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що належать до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його .виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

          ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва –задовольнити частково.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 23 січня 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.