Рішення № 114814925, 07.09.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1115/23

Провадження № 2/204/1289/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 вересня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Юнаш В.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні узалі судуу м.Дніпрі впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовомАкціонерного товаристваКомерційний банк«Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2012 року, у сумі 31266 гривень 02 копійки, станом на 15 січня 2023 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25610 гривень 77 копійок, заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у сумі 5655 гривень 25 копійок (а. с. 1-5, 93-104 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 28 лютого 2012 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг 28 лютого 2012 року відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 42000 гривень. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 15 січня 2023 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 55283 гривні 91 копійка, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 31266 гривень 02 копійки, станом на 15 січня 2023 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25610 гривень 77 копійок, заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у сумі 5655 гривень 25 копійок, яку позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2684 гривня (а. с. 1-5, 93-104 та на звороті).

Ухвалою суду від 08 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 90).

27 лютого 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08 лютого 2023, позивачем усунуто (а. с. 92-181).

Ухвалою суду від 11 квітня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10 годину 40 хвилин 11 травня 2023 року (а. с. 184), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 10189/23-вих/2/204/1289/23 від 11 квітня 2023 року (а. с. 185). 31 травня 2023 року на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» повернуто конверт, яким відповідачу направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 191).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 86), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 194), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 28 лютого 2012 року відповідач підписав заяву позивача № б/н від 28 лютого 2012 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом 15 січня 2023 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 31266 гривень 02 копійки, станом на 15 січня 2023 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25610 гривень 77 копійок, заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у сумі 5655 гривень 25 копійок (а. с. 6-23, 105-121).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст.11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч.2ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, становлять договір про надання банківських послуг) від 28 лютого 2012 року та, яка підписана від імені ОСОБА_1 28 лютого 2012 року (а. с. 47 та на звороті, 143 на звороті та 144).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 47 та на звороті, 143 на звороті та 144), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи, розміру доходу та бажання останнього оформити на своє ім`я карту кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом «1000». У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ними. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» та Тарифами, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана відповідачем 28 лютого 2012 року (а. с. 47 та на звороті, 143 на звороті та 144).

Однак, не зрозуміло, яким чином вказана Анкета-заява від 28 лютого 2012 року стосується кредитного договору б/н від 28 лютого 2012 року, заборгованість за яким позивач прохає суд стягнути з останнього, оскільки вона не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду саме цим позовом (за кредитним договором б/н від 28 лютого 2012 року та наданим розрахунком заборгованості).

Про вид картки не вказано і в самій заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 28 лютого 2012 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.

Також, на підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 28 лютого 2012 року, позивачем надано в якості письмового доказу паспорт споживчого кредиту від 16 червня 2021 року (а. с. 48-51 та на звороті, 144 на звороті -148), однак не зрозуміло, яким чином він стосується саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 28 лютого 2012 року.

Позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua (а. с. 53-78 та на звороті, 149 на звороті-174), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» з різними пільговими періодами, відсотковими ставками, обов`язковими щомісячними платежами та пенею, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» та «Універсальна GOLD» (а. с. 52 та на звороті, 148 на звороті та 149), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього.

А з наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н кредитних карток (а. с. 46, 143) №№ НОМЕР_1 від 28 лютого 2012 року, 4149437722720503 від 08 жовтня 2012 року, 5168742214451084 від 14 березня 2018 року, не вбачається, взагалі за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 28 лютого 2012 року.

Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 28 лютого 2012 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № 4149437804522967 від 28 лютого 2012 року, оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 45, 142 на звороті). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором б/н від 28 лютого 2012 року, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст.509ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону Українивід 22листопада 1996року «Провідповідальність занесвоєчасне виконаннягрошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Натомість жодних документів на підтвердження їх погодження з відповідачем, останнім суду не надано.

Також відсутня процентна ставка і в Анкеті-заяві позичальника від 28 лютого 2012 року, в якій також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 47 та на звороті, 143 на звороті та 144).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 лютого 2012 року шляхом підписання заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів,що створюютьсяпід часдіяльності державнихорганів таорганів місцевогосамоврядування,інших установ,підприємств таорганізацій,із зазначеннямстроків зберіганнядокументів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за три різні періоди: з 28 лютого 2012 року по 31 серпня 2015 року, з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2019 року та з 01 липня 2019 року по 15 січня 2023 року, в яких зазначені різні відсоткові ставки, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу з травня 28 лютого 2012 року по 31 серпня 2015 року процентна ставка 30-43,2 %, процентна ставка на прострочений кредит 72-30 %, коефіцієнт 2; з 01 вересня 2015 року по 30 червня 2019 року процентна ставка 2,5-3,6 %, коефіцієнт 0-2; з 01 липня 2019 року по 15 січня 2023 року процентна ставка (поточна) 0-3,5 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 0-3,5 %, процентна ставка на прострочений кредит 0-84%, коефіцієнт 0-2).

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з 04 квітня 2021 року по 31 грудня 2022 року, здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16 червня 2020 року, встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 5 ЦК України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 зазначено, що надання зворотної дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Тобто, вказаний вище Закон має зворотну дію в часі.

Враховуючи наведені положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, у сумі 10059 гривень 60 копійок, в розумінні ст. ст. 77,79,80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 28 лютого 2012 року та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідача (а. с. 24-44 та на звороті, 121 на звороті - 142 ). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі.

Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідача не береться судом до уваги, оскільки надана вона за період часу з 28 лютого 2012 року по 01 січня 2023 року, при тому, що заборгованість він прохає суд стягнути станом на 15 січня 2023 року. Тобто вказана виписка не охоплює оскаржений період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачем за казаним кредитним договором та суми внесених нею коштів в рахунок погашення заборгованості.

Крім того, вказана виписка містить інформацію про рух/списання/надходження грошових коштів з/на рахунку відповідача, зокрема: у 2012 році 30 квітня, 31 травня, 30 червня, 31 липня, 31 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 30 листопада, 31 грудня; у 2013 році 31 січня, 05 лютого, 28 лютого, 30 березня, 30 квітня; 27 та 31 травня; 03 та 30 червня; 29 та 31 липня; 31 серпня, 30 вересня, 31 жовтня; 26, 29 та 30 листопада, 30 грудня; у 2014 році 27 та 31 січня; 26-28 лютого, 26 та 31 березня; 01, 28-30 квітня; 26, 28 та 31 травня; 26, 27 та 30 червня; 31 липня, 31 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 30 листопада, 29 та 31 грудня; у 2015 році 29 та 31 січня; 28 лютого; 26, 27 та 31 березня; 30 квітня; 26-28 та 31 травня; 30 червня; 31 липня; 31 серпня; 26 та 27 жовтня; 01 листопада; 01 та 28-29 грудня; у 2016 році 01 та 26 січня, 01 та 26 лютого, 01 та 28, 30-31 березня; 01 та 26 квітня; 01, 26 та 27 травня; 01 та 29 червня, 01 та 26 липня, 01 та 26 серпня, 01, 26 та 28 вересня, 01, 2, 27 та 31 жовтня, 01 та 29 листопада, 01 та 26 грудня; у 2017 році 01 січня, 01 та 27 лютого, 01 та 27 березня, 01 та 26 квітня, 01, 29 та 31 травня, 01, 26-27 та 30 червня, 01 та 27, 28 та 31 липня, 01 та 28 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2018 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня; у 2019 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2020 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2021 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2022 році 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2023 році 01 січня без зазначення з якого карткового рахунку здійснюється списання.

Водночас, із вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися щомісячні платежі за послугами «Миттєва розстрочка» на загальну суму 33488 гривень 25 копійок та страхування кредитного ліміту на загальну суму 5556 гривень 18 копійок, однак, що це за договори не зрозуміло, оскільки останні позивачем суду не надані.

Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом, відсотки за простроченим кредитом, «служебная операция», пеня (250 гривень) та штраф за простроченим кредитом (150 гривень), однак не зрозуміло, по якому саме кредитному договору.

Також, із вказаної виписки вбачається, що позивачем списувалися грошові кошти з розрахункового рахунку відповідача в рахунок «Комісії за обслуговування» на загальну суму 480 гривень, що є незаконним в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий висновоктакож узгоджуєтьсяз правовимипозиціями ВерховногоСуду,що викладеніу постановах від20лютого 2020у справі№ 666/4957/15-ц, від12грудня 2018року усправі № 444/484/15-ц та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Отже, списання позивачем грошових коштів з розрахункового рахунку відповідачки в рахунок «комісії за обслуговування» на загальну суму 480 гривень, що є платою за послуги, що супроводжують кредит, тобто платою за управлінням кредитом, є незаконним в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Приписами ч. 5 ст. 216 ЦК України визначено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до виписки з рахунків відповідача, вказана вище сума, є платою за управління кредитом.

Разом з цим, в умовах кредитного договору відсутнє будь-яке погодження між сторонами плати за управління кредитом.

Відтак, відповідно до приписів ст.215ЦК та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», списання «комісії за обслуговування» є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.

Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 63767 гривень 61 копійка, які не погоджені з відповідачем, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано, навіть у даній Анкеті-заяві від 28 лютого 2012 року, відсутні будь-які умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами за договором від 28 лютого 2012 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом. Натомість дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом є неправомірним та безпідставним.

Разом з тим, з наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування (а. с. 45, 142 на звороті) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_2 відбувся 28 лютого 2012 року та 28 лютого 2012 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 гривень за вказаною карткою, який у подальшому було збільшено/зменшено, зокрема: 28 лютого 2012 року збільшено до 2500 гривень; 09 січня 2013 року збільшення до 4000 гривень; 05 серпня 2013 року збільшення до 6800 гривень, 14 березня 2018 року зменшення до 6800 гривень, 14 квітня 2018 року збільшення до 10000 гривень, 22 квітня 2018 року збільшення до 15000 гривень, 25 квітня 2018 року збільшення до 18000 гривень, 10 травня 2018 року збільшення до 23000 гривень, 25 серпня 2018 року збільшення до 25000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 30000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 30000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 36000 гривень, 30 вересня 2018 року зменшення до 27500 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 34000 гривень, 16 листопада 2018 року збільшення до 42000 гривень, 24 грудня 2018 року зменшення до 25000 гривень, 08 лютого 2022 року зменшення до 25000 гривень, 22 лютого 2022 року зменшення до 24283 гривень 46 копійок, 26 грудня 2022 року до зменшення до 0 гривень.

При цьому, вказані відомості не відповідають виписці по картковому рахунку відповідача.

Так, відомості щодо встановлення й зменшення кредитного ліміту зокрема: 14 квітня 2018 року збільшення до 10000 гривень, 22 квітня 2018 року збільшення до 15000 гривень, 25 квітня 2018 року збільшення до 18000 гривень, 10 травня 2018 року збільшення до 23000 гривень, 25 серпня 2018 року збільшення до 25000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 30000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 30000 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 36000 гривень, 30 вересня 2018 року зменшення до 27500 гривень, 30 вересня 2018 року збільшення до 34000 гривень, 16 листопада 2018 року збільшення до 42000 гривень, 24 грудня 2018 року зменшення до 25000 гривень, 08 лютого 2022 року зменшення до 25000 гривень, 22 лютого 2022 року зменшення до 24283 гривень 46 копійок, 26 грудня 2022 року до зменшення до 0 гривень стосуються картки за № НОМЕР_3 , а не картки № НОМЕР_1 , як про те стверджує позивач.

Таким чином, інформація з довідки про зміну умов кредитування картки № НОМЕР_1 не узгоджується із даними з виписки по картковому рахунку відповідача.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи»,платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 28 лютого 2012 року та кредитного договору б/н від 28 лютого 2012 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.

З виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та останню транзакцією ним було здійснено 28 листопада 2021 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 28 лютого 2012 року по 01 січня 2023 року витрачено грошові кошти у сумі 293986 гривень 37 копійок, а внесено 376721 гривню 68 копійок, що майже в 9 разів перевищує встановлений розмір кредитного ліміту.

Разом з цим, суд зазначає, що оскільки доказів погодження між сторонами сплати відсотків за користування кредитом, їх розміру, відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, або підстав нарахування відсотків позивачем не надано ні в письмовому, ні в електронному вигляді, крім того, не надано доказів укладення між сторонами додаткових кредитних договорів на купівлю товарів у розстрочку, то стягненню підлягають лише фактично отримані позичальником кошти, які останнім повернуті.

При цьому, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідача, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, відсутня заборгованість за тілом кредиту, а заявлена позивачем сума заборгованості за тілом кредиту є заборгованістю за простроченими тілом кредиту.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту, у сумі 25610 гривень 77 копійка, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, та обґрунтувань (підстав) для їх нарахування.

Більш того, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» та «заборгованість за простроченими відсотками», їх правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «відсотки» та «прострочені відсотки», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписка по картковому рахунку відповідачки визнані судом неналежними доказами, а інших належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2012 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна