Ухвала суду № 114791275, 16.10.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/12618/23

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, проща Івана Франка, будинок 5)

до Фізичної особи-підприємця Талайчука Івана Володимировича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 378 022,23 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

Від позивача: Лівочка М.О.;

Від відповідача : Казьмірик Я.І.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Талайчука Івана Володимировича стягнення 378 022,23 грн, з яких про стягнення 378 022,33 грн., з яких 279 781,76 грн. основного боргу, 84 483,91 грн. інфляційних втрат та 13 756,66 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з серпня 2021 року по квітень 2023 року позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на суму 279 781,76 грн. Оскільки відповідач своєчасно і у повному обсязі теплову енергію не оплатив, за останнім утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі, а також виникли підстави для стягнення з останнього компенсаційних виплат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, зобов`язано позивача надати суду докази, які свідчать про використання відповідачем нежитлового приміщення (м.Київ, вул. Нижній Вал, буд. 33 -А, площею 315,5 кв.м.) для здійснення господарської діяльності. Підготовче засідання призначено на 20.09.2023.

11.09.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

15.09.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив.

20.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача 20.09.2023 у підготовчому засіданні підтримував клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача 20.09.2023 у підготовчому засіданні заперечував проти клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Судом 20.09.2023 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, у зв`язку із необгрунтованістю та безпідставністю. Крім того, судом відкладено розгляд клопотання про закриття провадження у справі до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 відкладено підготовче засідання на 02.10.2023.

Представник позивача 02.10.2023 у підготовчому засіданні подав заперечення на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Представник відповідача 02.10.2023 у підготовчому засіданні підтримував клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 відкладено підготовче засідання на 16.10.2023.

13.10.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому просив поновити строк для подання даних документів.

Суд 16.10.2023 у підготовчому засіданні розглянувши клопотання представника Фізичної особи-підприємця Талайчука Івана Володимировича про закриття провадження у справі, зазначає наступне.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

При цьому частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Так, за приписами частин першої і другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі №1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, №4, №7 і №11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» визначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України гарантується право на звернення до господарського суду саме в установленому цим Кодексом порядку.

Згідно з статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких господарську діяльність розуміють як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Як вбачається зі змісту поданої до Господарського суду міста Києва позовної заяви, відповідачем у даному спорі є фізична особа-підприємець Тайлайчук Іван Володимирович.

Судом з відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що Тайлайчук Іван Володимирович зареєстрований, як фізична особа-підприємець.

Згідно зі статтею 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачем вказується на те, що приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 33-А, площею 315,5 кв.м. належить на праві приватної власності фізичній особі-підприємцю Талайчуку Івану Володимировичу.

30.06.2021 позивачем на адресу відповідача направлений лист за вих.№30/5/3/9491 з проектом Договору №250396-03 від 23.06.2021 на постачання теплової енергії (що підтверджується цінним листом з описом вкладення від 30.06.2021). Предметом договору є домовленість сторін щодо постачання, користування та своєчасної сплати в повному обсязі спожитої теплової енергії.

Станом на дату подання позову договір з боку відповідача не підписаний. Водночас, відсутність підписаного сторонами договору не звільняє останнього від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Оскільки відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м.Київ, вул. Нижній Вал, 33-А, площею -315,5 кв.м., окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалювальній площі здійснюється за особовим рахунком 250396-03.

Як зазначає позивач в період з серпня 2021 року по квітень 2023 року останнім поставлено відповідачу теплову енергію на суму 279 781,76 грн. Оскільки відповідач своєчасно і у повному обсязі теплову енергію не оплатив, за останнім утворилась заборгованість у розмірі 279 781,76 грн, у зв`язку з чим Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до суду.

Не погоджуючись з обставинами справи, представником відповідача подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Обґрунтовуючи подану заяву представник відповідача зазначає, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем Талайчуком Іваном Володимировичем не укладався Договор № 250396-03 від 23.06.2021 на постачання теплової енергії.

Представником відповідача долучено до матеріалів витяг про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 15.03.2012 № 33475613, з якого вбачається, що частина приміщення площею 315,50 м2 набута Талайчуком Іваном Володимировичем у приватну власність в порядку спадкування.

Надалі, представником позивача долучено акт № 08992 від 28.09.2023 та фотокопії нежитлового приміщення на підтвердження введення відповідачем підприємницької діяльності у нежитлових приміщеннях.

Заперечуючи доводи позивача, представником фізичної особи-підприємця Талайчука Івана Володимировича надано до суду висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об?єкта нерухомого майна від 28.03.2019 року та довідку про показники об?єкта нерухомого майна від 28.03.2019 року групи приміщенням, які були успадковані в спільну часткову власність Талайчуком І.В. та іншими співвласником.

06.06.2019 між Талайчуком Іваном Володимировчием , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування частки нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за №522.

Зі змсіту вищевказаного договору вбачається, що Талайчук Іван Володимирович подарував свою частку на приміщення ОСОБА_3 , а саме частку у праві власності на групу нежитлових приміщень № 32 (в літ. А) загальною площею 388,4 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_2 .

Дані відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 09.10.2023.

Відповідно до зазначених документів Талайчук Іван Володимирович відчужив свою частку в приміщеннях ще в 2019 році, які на думку позивача перебувають у власності відповідача, та не є власником зазначених приміщень на даний момент, що також підтверджується додатною інформаційною довідкою за вих.№61 від 28.03.2019 р.

Дослідивши надані суду докази, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд дійшов висновку, що обставини на які посилається позивач не відповідають дійсності, як встановлено судом, відповідач відчужив свою частку в приміщеннях ще 2019 році, а тому не є власноком зазначених приміщень.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, оскільки позивачем не укладено правочину з відповідачем як з фізичною особою - підприємцем, при цьому, з матеріалів позову також вбачається відсутність між сторонами господарських відносин, суд дійшов висновку, що даний спір не належить до господарської юрисдикції.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду (стаття 12 цього ж Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

При цьому, судом враховано, що обмеження позивача у його праві на доступ до суду є недопустимим.

Частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

За таких обставин, на виконання вимоги частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд роз`яснює позивачу право останнього звернутись з відповідними позовними вимогами до суду загальної юрисдикції, визначеного у відповідності до територіальної юрисдикції (підсудності), встановленої Цивільним процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. В такому випадку судовий збір повертається повністю (пункт 6 частини першої статті 7 Закону).

Разом з тим, клопотання про повернення судового збору позивачем не подано, а відтак у суду відсутні підстави для повернення суми сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись статтями 231, 233, 235 ГПК України, частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №910/12618/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Фізичної особи-підприємця Талайчука Івана Володимировича про стягнення 378 022,23 грн - закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.11.2023.

Суддя М.Є. Літвінова