Рішення № 114729987, 06.11.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2023 року № 640/25043/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 від 29.10.2019 №170;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14 листопада 2019 року №1487ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18 листопада 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18 листопада 2019 року;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру Україну видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України внести до трудової книжки записи про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18 листопада 2019 року та визнання недійсним запису №15 «Звільнена з посади, яку обіймала на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»;

- стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку з 18.11.2019 до прийняття рішення судом.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування своєї заяви позивачка посилається на Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)2023 просить суд скасувати рішення Окружного адміністративного суду від 08.02.2021 у справі №640/25043/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідач надіслав відзив на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в яких просив у її задоволенні відмовити. Зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 по справі №640/25043/19, яке залишене в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, відмовлено у задоволенні позову, у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися "не виконаним" у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, а тому не може переглядатися за виключними обставинами з такої підстави.

Стверджує, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню. Також вказує, що встановлена Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)2023 неконституційність пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки в цьому випадку підставою для звільнення позивачки стало неуспішне проходження атестації.

III. Процесуальні дії у справі

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №640/25043/19 залишено без змін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі №640/25043/19 у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 29.08.2023 виправлено описку в ухвалі суду від 24.07.2023 у справі №640/25043/19, зазначивши про розгляд заяви позивачки суддею одноособово.

03.10.2023 у судове засідання прибули сторони.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 з 1999 року працювала в органах прокуратури, а з 31 січня 2018 року - на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України згідно наказу Генерального прокурора України від 31 січня 2018 року №72ц.

11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала Генеральному прокурору заяву про переведення на рівнозначну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

29 жовтня 2019 року кадровою комісією №1 прийнято рішення №170 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», згідно якого ОСОБА_1 не допущено до проходження наступних етапів атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, остання набрала 54 бали.

На підставі указаного рішення наказом Генерального прокурора від 14 листопада 2019 року №1487ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 листопада 2019 року.

Не погоджуючись зі звільненням з публічної служби, позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №640/25043/19 залишено без змін.

Позивачка звернулась до суду із заявою про перегляд рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 у справі №640/25043/19 за виключними обставинами, заявниця послалась на прийняття Конституційним Судом України рішення №1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд згідно з ч. 6 ст. 361 КАС України не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

VI. Оцінка суду

Відповідно до ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд згідно з ч. 6 ст. 361 КАС України не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Як зазначалось судом вище, в якості підстави для перегляду рішення Окружного адміністративного суду від 08.02.2021 у справі №640/25043/19 за виключними обставинами позивачка посилається на прийняття Конституційним Судом України Рішення від 01.03.2023 №1-р (ІІ)/2023, яким визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 "Прикінцеві І перехідні положення" Закону №113-IX, відповідно до якого "з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Конституційний Суд України рішенням від 01.03.2023 №1-р (II)/2023 (Справа №3-5/2022(9/22), на яке посилалась позивачка у заяві, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX. Зазначена норма Закону передбачала: "6. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.03.2023 №1-р (ІІ)2023 зазначив, що суб`єкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію оспорюваного припису Закону №113, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії.

Згідно пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.

Суд звертає увагу на те, що у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цьому зв`язку висловила позицію, згідно із якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися "не виконаним" у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. У вказаній постанові зазначено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.

Аналогічна позиція щодо застосування приписів п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 21.12.2022 у справі №140/2217/19 та від 22.12.2022 у справі №805/1312/16-а.

Такий же підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справі №600/1450/20-а (ухвала від 13.04.2023), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10.05.2023), у справі №620/4397/20 (ухвала від 11.05.2023).

Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, суд у цій справі виходить із того, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 у справі №640/25043/19 є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

За твердженням позивачки, правова позиція Конституційного Суду у рішенні від 01.03.2023 у справі № 1-р(ІІ)/2023 свідчить, що застосування відповідачем пункту 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ у частині попередження позивача про можливе майбутнє звільнення з посади суперечить Конституції України, а тому наказ Генерального прокурора №1487шц від 14.11.2019, яким її звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України є незаконним і підлягає скасуванню.

Однак, такі доводи заявниці суд вважає помилковими, зважаючи на таке.

Суд зазначає, що встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передусім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Аналізуючи викладене вище, суд також зауважує, що п. 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р (II)/2023, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що, у свою чергу, має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційним п. 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ не впливає на правовідносини, що склалися до дати його ухвалення.

Частиною 1 статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з цього правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права.

Зокрема, ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. При цьому закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Вказане положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Також суд зазначає, що аналіз змісту Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р (ІІ) 2023 свідчить, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX призвів до невизначеності у прокурорів щодо наслідків подання чи неподання заяви про проходження атестації, відповідно неподання такої заяви не могло слугувати належною підставою для звільнення прокурора.

У цьому випадку, позивачка подала заяву про проходження атестації, однак була звільнена у зв`язку із неуспішним проходженням атестації.

При цьому, п. 3 та пп. 2 п. 19 р. ІІ Закону №113-IX, який фактично слугував підставою для звільнення позивачки неконституційним не визнавався.

Наведене свідчить про те, що встановлена Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)2023 неконституційність пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX не може слугувати підставою для перегляду за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 №640/25043/19

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення поданої позивачкою заяви про перегляд рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 у справі №640/25043/19 за виключними обставинами.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Доказів понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 246, 250, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 06.11.2023