Рішення № 114722374, 07.11.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2023Справа № 910/8993/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

до Моторно (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4768,10 грн,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4768,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не в повному обсязі виконано зобов`язання ПрАТ «СК «Україна» за договором страхування №АЕ/0625228 , а саме в частині сплати пеня у розмірі 4768,10 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача. Також, позивач заперечив проти задоволення вимоги відповідача про стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач заперечив проти задоволення позову вказавши, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних це відповідальність страховика-банкрота за порушення його грошового зобов`язання, які ухвалою суду визнано погашеними, така відповідальність не входить до зобов`язань МСТБУ. Також відповідачем заявлено про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, а також клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 зупинено провадження у справі №910/8993/22 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного суду справи №910/16820/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 поновлено провадження у справі №910/8993/22.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до долучених до матеріалів справи доказів, судом встановлено, що 25.10.2013 о 12:20 год у м. Києві на 19 км Житомирського шосе відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та «Самсунг» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/17000/13-п від 07.11.2023, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/0625228 у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Україна».

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди від 05.08.2015 №091/1/15 вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Самсунг, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження складає 22718,20 грн.

19.08.2015 між ОСОБА_3 (первісний кредитор (цедент) за договором) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (новий кредитор (цесіонарій) за договором) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, відповідно до умов якого на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Audi А6, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.11.2012, номер полісу №АЕ/0625228, в страховій компанії ПрАТ «СК "Україна», зокрема, право вимоги щодо сплати 19072,40 грн.

Внаслідок укладення даного договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору факторингу зобов`язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_1 ; страхова компанія - ПрАТ «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

31.08.2015 між фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (далі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - Фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-08/2015, відповідно до умов якого клієнт передав фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплатити страхового відшкодування від 19.08.2015, у розмірі 19072,40 грн (особа визнана винною у скоєнні ДТП: ОСОБА_1 ; страхова компанія: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Україна»).

Згідно з пунктом 1.2. договору факторингу в силу даного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за передані права вимоги до боржника за договором факторингу фактор сплачує клієнтові 228677 грн.

Згідно з частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нормами частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/842/18 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»; визнано розмір безспірних вимог ініціюючих кредиторів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на суму 1232899 грн 85 коп.

ТОВ «Маркс.Капітал» було подано заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 14268524,30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов`язаннях, що виникли на підставі договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в тому числі, полісу АЕ/0625228.

24.04.2018 ТОВ «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору №АЕ/0625228. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору АЕ/0625228. Розмір заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ «Маркс.Капітал», у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору №АЕ/0625228, включав в себе, в тому числі: суму страхового відшкодування у розмірі 19072,40 грн; 3% річних у розмірі 2166,42 грн; інфляційні втрати у розмірі 16275,29 грн та пеню у розмірі 4768,10 грн.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 №910/842/18 визнано конкурсним кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» першої черги на суму 9547674,57 грн, четвертої черги на суму 3916198,78 грн, шостої черги на суму 1835120,95 грн, загальна сума 15298994,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважати погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» першої черги на суму 9555040,57 грн, четвертої черги на суму 3916198,78 грн, шостої черги на суму 6868953,48 грн, загальна сума 20340192,80 грн. Ліквідовано банкрута - ПрАТ «СК «Україна»

28.08.2019 у зв`язку з ліквідацією ПрАТ «СК «Україна» позивач звернувся до відповідача із заявою №3304 про виплату відшкодування, зокрема за полісом №АЕ/0625228 в сумі 42282,21 грн, з яких: 19072,40 грн - сума страхового відшкодування, 3% річних у розмірі 2166,42 грн; інфляційні втрати у розмірі 16275,29 грн та пеню у розмірі 4768,10 грн.

Відповідачем було частково виконано зобов`язання за полісом №АЕ/0625228, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 19072,40 грн, інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку МТСБУ без задоволення.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання за договором страхування №АЕ/0625228 у повному обсязі позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 3% річних у розмірі 2166,42 грн; інфляційні втрати у розмірі 16275,29 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі №910/13150/21 позов задоволено. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» 2166 грн 42 коп. 3 % річних, 16275 грн 29 коп. інфляційних втрат, 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн.

На виконання рішення суду від 09.11.2021 у справі №910/13150/21 відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 25711,71 грн.

Так, позивач зазначає, що зобов`язання зі сплати пені у розмір 4768,10 грн залишилось невиконаним відповідачем.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).

За положенням статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України «Про страхування» встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПрАТ «СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов`язаннями.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування пені, нарахованої у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.

Отже, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», одним з яких є встановлення недостатності коштів та/або майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконання зобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування.

Виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов`язання ПрАТ «СК «Україна» за договором №АЕ/0625228, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023, викладеної у справі №910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України пені у розмірі 4768,10 грн.

Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відсутності підстав для задоволення позову, позовна давність не може бути застосована при розгляді даної справи.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Стосовно вимоги відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.

Судом встановлено, що відповідачем у відзиві на позовну заяву ставилося питання про покладення на позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем додано до матеріалів справи копію довіреностей №6-01/126 від 21.12.2021, №6-01/52 від 06.12.2022, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9406/10 від 18.09.2020, копію Договору №4.1/12-10/2021 від 12.10.2021, копію Додаткової угоди від 21.12.2021, копію Додаткової угоди №802 від 08.09.2022.

Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач як Замовник доручив, а адвокат Проц А.В. як Виконавець за винагороду прийняв на себе зобов`язання надавати послуги у сфері права (далі - послуги). Послуги, що надаються на підставі Договору, складаються з комплексу дій та/чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, визначеної Замовником, за конкретними дорученнями Замовника.

Підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 Договору передбачено, що вартість послуг, що надаються Виконавцем у справах, у яких Замовник є відповідачем та в яких ціна позову визначена до 4999 грн становить 1000 грн.

Згідно з п. 5.3 Договору оплата здійснюється Замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок Виконавця на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг, який складається Виконавцем раз на місяць та передається Замовнику у місяці, наступному за звітним.

Відповідно до Додаткової угоди №802 від 08.09.2022до Договору Замовником передано, а Виконавцем прийнято завдання на ведення від імені Замовника, зокрема, даної судової справи, а також визначено вартість цієї послуги у розмірі 1000 грн.

Пунктом 2 цієї Додаткової угоди передбачено, що оплата послуг Виконавця в сумі, яка визначена цією угодою, здійснюється Замовником шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Отже, за умовами Договору та Додаткової угоди сума гонорару адвокату є фіксованою та не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, а умови щодо його оплати містять відкладальну обставину, і у разі завершення розгляду справи (зокрема і шляхом залишення позову без розгляду) є неминучими, і підлягають розподілу за результатами розгляду справи, враховуючи положення частини 8 статті 129 ГПК України, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними та допустимими доказами, є обґрунтованим та відповідає критеріям розумності, співмірності із ціною позову.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, позивачем не доведено суду, що заявлений відповідачем розмір таких витрат є завищеним та перевищує вказну у відзиву попердню (орієнтовну) суми адвокатських витрат.

Таким чином, вимога відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1000 грн підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код 21647131) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 07.11.2023

Суддя Я.В. Маринченко