Рішення № 114695731, 06.11.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 520/156/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Кузьменко В.П.

За участю сторін:

Представника позивача: Яковлева Є.В.

Представника відповідача: Яровенка Д.О.

Представника відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» до Одеської митниці Держмитслужби, Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

До Харьківського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» до Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення А500020/2020/00418 Одеської митниці Держмитслужби;

- зобов`язати Одеську митницю Держмитслужби здійснити дії щодо митного оформлення товарів на підставі додаткової до тимчасової митної декларації (тип ІМ 40 ДТ) №UА 500020/2020/225293 від 04.09.2020 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року (залишеною в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 року) адміністративну справу №520/156/21 було передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду (т. 1 а.с. 53-54, 78-81).

25.05.2021 року адміністративна справа №520/156/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» до Одеської митниці Держмитслужби надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 28.07.2021 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» до Одеської митниці Держмитслужби (т. 1 а.с. 94-104) про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови було прийнято до розгляду, у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 25.12.2019 року між компанією SUZHOU ALLBEST TEXTILE CO, LTD (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фаремі» (покупець) було укладено контракт №АВТ2019-2512, згідно із яким постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари в асортименті, а покупець зобов`язується оплатити товар.

На виконання умов зазначеного контракту, компанія SUZHOU ALLBEST TEXTILE CO, LTD поставила позивачу партію товару.

З метою митного оформлення імпортованого товару представником позивача 17.07.2020 року було подано до Одеської митниці Держмитслужби декларацію №UА500020/2020/220161, а також повний та змістовний пакет документів, передбачених Митним кодексом України.

Після розгляду наданих документів відповідачем було відібрано проби зазначеного товару для проведення його дослідження задля встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД. В подальшому відповідачем було винесено рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року, яким було змінено вказаний позивачем код товару у митній декларації з 3921906000 на 5603141000.

З огляду на вказане позивачем було подано тимчасову декларацію №UА500020/2020/220272 від 03.09.2021 року з метою прискореного здійснення митного оформлення товару та в подальшому додаткову до тимчасової декларації №UА500020/2020/225293 від 04.09.2020 року, із зазначенням нового коду відповідно до рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року.

Проте, відповідачем було винесено картку відмови UА500020/2020/00418 в прийнятті митної декларації №UА500020/2020/225293 від 04.09.2020 року, з огляду на що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

У відзиві Одеська митниця Держмитслужби (т. 1 а.с. 185-190) зазначила, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» не визнає. Також відповідачем зазначено, що при винесенні рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500020/2020/00418 митниця діяла у відповідності до вимог законодавства, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. Додатково відповідач посилався на факт того, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної декларації, якщо існує обґрунтований сумнів у правильності визначення такої вартості, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує право митного органу вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Крім того відповідач зазначив, що при прийнятті оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500020/2020/00418 ним було роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечувало б можливість прийняття вищезазначеної митної декларації позивача, а саме усунення невідповідностей при заповненні графи 47 ЕМД та обрання методу визначення митної вартості товару. З огляду на вказане відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі».

27.09.2021 року ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання.

23.09.2023 року було постановлено ухвалу в порядку, визначеному ст. 243 ч. 7 КАС України, про залучення другого відповідача по справі, а саме Одеську митницю, як відокремлений підрозділ Держмитслужби.

29.03.2023 року, 14.06.2023 були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасники справи надали додаткові письмові пояснення, додаткові письмові докази (т. 2 а.с. 45-55, 72-83, 95-104) та висловили власні правові позиції щодо суті спірних правовідносин.

26.10.2021 року та 14.06.2023 року ухвалами суду провадження у справі було зупинено та в подальшому поновлено відповідно ухвалами від 29.03.2023 року та 25.09.2023 року.

25.09.2023 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 25.10.2023 року представник позивача адвокат Яковлев Є.В. (який не має обмежень у здійсненні представницьких повноважень) позовні вимоги підтримав частково, та зазначив, що не підтримує заявлені підприємством позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року. Представник позивача зазначив, що вирішення судом по суті зазначеної вимоги не впливає на права та законні інтереси позивача. В іншій частині адміністративного позову представник позивача вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, зазначених в адміністративному позові.

Представник Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, проти задоволення позовних вимог товариства заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Представник Одеської митниці Держмитслужби до судового засідання не з`явився, про дату час та місце судового розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Суд під час розгляду справи по суті встановив наступне.

Між компанією SUZHOU ALLBEST TEXTILE CO, LTD (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фаремі» (покупець) було укладено контракт №АВТ2019-2512 від 25.12.2019 року (т. 1 а.с. 13-17), згідно із ст. 1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари в асортименті, а покупець зобов`язується оплатити товар.

Згідно ст. 4 Контракту ціна за одиницю товару узгоджується та встановлюється в рахунку-фактурі на кожну окрему партію товару до вказаного контракту.

На виконання зазначеного контракту на адресу позивача компанією SUZHOU ALLBEST TEXTILE CO, LTD було поставлено товар.

Відповідно комерційного рахунку-фактури, позивачу поставлялась скатертина ПВХ (без основи) вагою 21 692 кг, ціною 0,51 доларів США за одиницю, загальною вартістю 11 062,92 доларів США, та скатертина ПВХ (з основою) вагою 20 347 кг; 0,54 доларів США за одиницю, загальною вартістю 10 987,38 доларів США. Зальна вартість поставки склала 22 050,30 доларів США.

17.07.2020 року до Одеської митниці Держмитслужби позивачем було подано митну декларацію (т. 1 а.с. 24-26, т. 2 а.с. 4-6) №UА500020/2020/220161 (далі МД) з метою митного оформлення наступних товарів (графа 31 МД):

- товар №1: клейонка столова з ПВХ (без основи) завтовшки 0,015 -1 мм (кількість пластифікатору 7%), в рулонах; PVC TABLE CLOTH (without base);

- товар №2: клейонка столова з ПВХ (на основі) з продуктів поліприєднання, непориста, двухслойна, в рулонах; PVC TABLE CLOTH (on base).

Кодом товару №1 заявлено 3920431000, а кодом товару №2 3921906000.

Так, у митній декларації від 17.07.2023 року відносно товару №1 у графі 42 МД зазначено ціну 11 062,92 доларів США, у графі 38 МД зазначено 21 692 кг, а у графі 45 МД зазначена скоригована сума товару декларантом у розмірі 1 059 005,65 грн.

Декларантом були розраховані митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №1, а саме:

- мито у розмірі 52 950,28 грн. (основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару - 5%);

- ПДВ у розмірі 222 391,18 грн. (основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Відносно товару №2 декларантом у графі 42 МД зазначено ціну 10 987,38 доларів США, у графі 38 МД зазначено 20 347 кг, а у графі 45 МД зазначена скоригована сума товару декларантом у розмірі 993 342,62 грн.

Декларантом були розраховані митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №2, а саме:

- мито у розмірі 49 667, 13 грн. (основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару - 5%);

- ПДВ у розмірі 208 601, 95 грн. (основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Вказані митні платежі не були сплачені, оскільки товар за даною митною декларацією не був випущений у вільний обіг.

За митною декларацією №UА500020/2020/220161 від 17.07.2020 року Одеською митницею Держмитслужби було взято на пробу товар для проведення досліджень з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД (т. 2 а.с. 10).

Під час проведення вищезазначених досліджень, 03.09.2020 року декларантом до митного органу була подана тимчасова митна декларація ІМ-40-ТН №UА500020/2020/220272 (т. 1 а.с. 27-28, т. 2 а.с. 7-9), що містила дані, достатні для поміщення товарів у заявлений митний режим під зобов`язанням про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

У тимчасовій митній декларації відносно товару №1 вказано код товару 3921120000, у графі 42 МД зазначено ціну 11 062,92 доларів США, у графі 38 МД зазначено 21 692 кг, а у графі 45 МД зазначена скоригована сума товару декларантом у розмірі 1 062 375,65 грн.

Декларантом були розраховані митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №1, а саме:

- мито у розмірі 69 054,44 грн. (основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару 6,5%);

- ПДВ у розмірі 226 286, 08 грн. (основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Відносно товару №2 декларантом вказано код товару 3921120000, у графі 42 МД зазначено ціну 10 987,38 доларів США, у графі 38 МД зазначено 20 347 кг, а у графі 45 МД декларантом зазначена скоригована сума товару у розмірі 996 503,97 грн.

Декларантом були розраховані митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №2, а саме:

- мито у розмірі 64 772,76 грн. (основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару 6,5%);

- ПДВ у розмірі 212 255,35 грн. (основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Загальною сумою митних платежів, визначеною декларантом за тимчасовою декларацією було зазначено 572 368,63 грн.

Саме за тимчасовою митною декларацією №UА500020/2020/220272 товар декларанта був випущений у вільний обіг, а митні платежі були сплачені у вказаному розмірі.

21.08.2021 року від Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби надійшов висновок від 21.08.2021 року, в якому зазначено, що визначені показники наданих для дослідження проби та зразка не суперечать опису товару у графі 31 МД №UА500020/2020/220161 від 17.07.2021 року (т. 2 а.с. 11-16).

Втім, Одеською митницею Держмитслужби було прийнято рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2021 року про визначення інакшого коду товару №2 (за яким вже був задекларований цей товар у митній декларації від 17.07.2020 року), а саме 5603141000. Внаслідок цього представником позивача 04.09.2020 року було подано додаткову декларацію №UА500020/2020/225293 (ІМ 40 ДТ) до тимчасової декларації (т.1 а.с. 29-31, т. 2 а.с. 89-90), де опис товару №2 був викладений наступним чином: «Непрозорий, не самоклейний, гнучкий матеріал з зображенням та текстом, товщиною 0, 215 +/- 0, 005 мм. Складається з двох шарів: 1) непористий (не комірчастий) матеріал з пластифікованого полівінілхлориду; 2) шар нетканого матеріалу білого кольору. Нетканий матеріал з волокон з поліефіру (поліетилентерефталату), повністю покритий полімерним матеріалом з одного боку, покриття видно неозброєним оком структура текстильного матеріалу не видна. Поверхнева щільність 307 г/м2 (збіжність 17.8)».

Кодом товару №1 знову було зазначено 3920431000, як у митній декларації №UА500020/2020/220161 від 17.07.2020 року, а кодом товару №2 відповідно до рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року було зазначено 5603141000.

За декларацією від 04.09.2020 року судом встановлено, що основою нарахування товару №1 було зазначено суму у розмірі 1 062 375,98 грн., а основою нарахування товару №2 суму у розмірі 300 621,31 грн. З огляду на визначення нової основи нарахування (відмінної від основи нарахування у тимчасовій декларації №UА500020/2020/220272 від 20.07.2021 року), у декларації від 04.09.2020 року митні платежі за товаром №1 були скореговані наступним чином:

- мито у розмірі 53 118, 80 грн. (нова основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару 5%);

- ПДВ у розмірі 223 098, 96 грн. (нова основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Згідно нового розміру митних платежів за товаром №1, у зв`язку з їх переплатою позивачу підлягає поверненню мито у розмірі 15 935, 64 грн., а ПДВ у розмірі 3 187,12 грн.

Відносно товару №2 митні платежі були скореговані наступним чином:

- мито у розмірі 12 926,72 грн. (основа нарахування * ставка мита відповідно до коду товару 4.3%);

- ПДВ у розмірі 62 709,61 грн. (основа нарахування + нараховане мито * 20%).

Судом встановлено, що у додатковій митній декларації №UA500020/2020/225293 від 04.09.2020 року декларантом було задекларовано інший метод (1-й) визначення митної вартості товару та скореговано вартість товару, що не відповідало відомостям, які були заявлені у декларації №UA500020/2020/220161 від 17.07.2020 року, та тимчасовій декларації №UА500020/2020/220272 від 20.07.2021 року.

Судом також встановлено, що при визначенні коду товару №2 згідно рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року, а саме 5603141000 а також визначення методу визначення вартості товару №1 та внаслідок цього іншої вартості товару, позивачу підлягає поверненню мито у розмірі 51 846,04 грн., а ПДВ у розмірі 149 545,74 грн.

Разом з тим Одеської митницею Держмитслужби було винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500020/2020/00418. В оскаржуваній картці відмови з посиланням на вимоги частини 6 пункту 2 статті 54 Митного кодексу України, наказу Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012 року «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа» відповідачем зазначено про невідповідність заповнення позивачем графи 47 ЕМД та обраного декларантом або уповноваженою особою методу визначення митної вартості товару.

Додатково відповідачем у картці відмови №UА500020/2020/00418 було зазначено позивачу про необхідність подання нової митної декларації з урахуванням вимог картки відмови.

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями митного органу, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом в адміністративній справі №520/156/21.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши надані учасниками справи заяви по суті справи, пояснення та письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.

Відповідно до п.п. 23, 24 ч.1 ст. 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МК України).

Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умов повної ринкової конкуренції).

Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.

Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.

Частиною 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст.54 МК України).

Як встановлено ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно із ч. 2 ст. 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 54 МКУ, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст. 54 МКУ).

Відповідно до ч. 4 ст. 54 МКУ, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний:

1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;

3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;

4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

- у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

- у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

- у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно ч. 6 ст. 54 МКУ митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Як було встановлено судом, позивачем при поданні первісної митної декларації №UА500020/2020/220161 від 17.07.2021 року були надані всі необхідні документи, на підставі яких митний орган міг здійснити контроль правильності обчислення декларантом митної вартості товарів (т.1 а.с. 13-20, 33-40, 107-135). Представниками відповідачів під час розгляду справи не заперечувалось, що Одеською митницею Держмитслужби при митному оформленні не витребовувалось додаткових документів у товариства на підтвердження задекларованої ним митної вартості вищезазначених товарів.

Крім того представником Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби у судовому засіданні 25.10.2023 року було зазначено, що митним органом була винесена лише картка відмови у митному оформленні товару по причині, що у митного органу після випуску товарів у вільний обіг за тимчасовою або додатковою митними деклараціями немає обов`язку щодо винесення рішення про коригування митної вартості такого товару.

За ч.1 ст. 258 МК України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Оформлення митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку, є випуском товарів у заявлений митний режим.

Згідно ч.1 ст. 260 МК України якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

Оформлення митним органом тимчасової митної декларації є випуском товарів у заявлений митний режим. Якщо під час митного оформлення товарів митним органом бралися проби (зразки) цих товарів для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи), випуск таких товарів до одержання результатів відповідних досліджень (аналізу, експертиз), якщо вони не підпадають під дію встановлених законодавством України заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, може бути здійснений митним органом за тимчасовою митною декларацією у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 260 МКУ).

Відповідно до ч. 3 ст. 260 МКУ для випуску товарів відповідно до заявленого митного режиму за тимчасовою митною декларацією застосовуються курси валют, визначені відповідно до статті 3-1 цього Кодексу, заходи тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, чинні на дату прийняття митним органом тимчасової митної декларації для оформлення. Якщо декларант не володіє точними відомостями, необхідними для визначення ставок митних платежів, для нарахування сум митних платежів за тимчасовою митною декларацією застосовується найбільша ставка митних платежів з тих, під яку може підпадати товар.

За ч. 8 ст. 260 МКУ митний орган не має права відмовити в прийнятті тимчасової або періодичної митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу (ч. 10 ст. 260 МКУ).

На виконання вимог ст. 260 МК України під час проведення вищезазначених досліджень товару задля встановлення його коду, 20.07.2021 року декларантом до митного органу була подана тимчасова митна декларація №UА500020/2020/220272, яка містила дані, достатні для поміщення товару у заявлений митний режим під зобов`язанням про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

У тимчасовій митній декларації відносно товару №1 було вказано код товару 3921120000, у графі 42 МД зазначено ціну 11 062,92 доларів США, у графі 45 МД зазначена скоригована сума товару декларантом у розмірі 1 062 375,65 грн. Митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №1 були зазначені в наступному розмірі: мито - 69054,44 грн. (ставка мита відповідно до коду товару 6,5%); ПДВ - 226 286,08 грн.

Відносно товару №2 було вказано код товару 3921120000, у графі 42 МД зазначено ціну 10 987,38 доларів США, у графі 45 МД зазначена скоригована сума товару декларантом у розмірі 996 503,97 грн. Митні платежі, що підлягали сплаті відносно товару №1 були зазначені в наступному розмірі: мито - 64 772,76 грн. (ставка мита відповідно до коду товару 6,5%); ПДВ - 212 255,35 грн.

Сторонами під час розгляду справи по суті не заперечувалось, що саме за тимчасовою митною декларацією №UА500020/2020/220272 від 20.07.2021 року були сплачені митні платежі, а товар був випущений у вільний обіг.

Згідно ч.1 ст. 261 МК України у разі подання відповідно до статей 259-260-1 цього Кодексу попередньої, тимчасової, спрощеної або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати митному органу додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою, спрощеною або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Додаткова декларація подається до відповідного митного органу, яким була оформлена відповідна попередня, тимчасова, спрощена або періодична митна декларація.

За ч.5 ст. 264 МКУ з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації.

Відповідно до ч.9 ст. 264 МКУ митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

За ч. 11 ст. 264 МКУ Митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав:

1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу;

2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів;

3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (ч.12 ст. 264 МКУ).

Згідно ч.1 ст. 266 МК України декларант зобов`язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу митного органу пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;

5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Згідно ст. 271 МКУ мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита відповідно до МКУ є ввізне мито мито, що встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України (ч.1 ст. 272 МКУ).

Згідно ст. 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

База оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, визначається відповідно до цього Кодексу (ст. 279 МКУ).

За ч.4 ст. 280 МКУ ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Згідно ч.1 ст. 286 МК України товари, поміщені у митний режим імпорту, оподатковуються ввізним митом, якщо інше не передбачено законом, при дотриманні умов та обмежень, встановлених главою 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 295 МКУ митні платежі нараховуються декларантом або іншими особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, самостійно, крім випадків, якщо обов`язок щодо нарахування митних платежів відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладається на митні органи.

Для цілей нарахування митних платежів застосовуються ставки, що діють на день подання митному органу митної декларації на товари, а в разі якщо митне оформлення здійснюється без подання митної декларації, - на день його здійснення (ч.3 ст. 295 МКУ).

Крім того, наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012 року було затверджено Порядок заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, який визначає правила заповнення граф митних декларацій (далі - МД) за формою єдиного адміністративного документа (далі - ЄАД), додаткових аркушів до нього (далі - додаткові аркуші), порядок унесення відомостей до доповнення, а також порядок оформлення, розподілу та використання аркушів МД.

У розділі 2 Порядку зазначено особливості поміщення товарів у митні режими імпорту, реімпорту, переробки на митній території України, тимчасового ввезення, знищення або руйнування, відмови на користь держави та поміщення іноземних товарів у митні режими митного складу, вільної митної зони, безмитної торгівлі.

Так, у графі 47 розділу 2 Порядку зазначено, що вказана графа заповнюється у разі нарахування митних платежів, плати, необхідності надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу X Митного кодексу України, а також у разі ненадання гарантії, якщо сума митних платежів, що підлягають сплаті, не перевищує суми, еквівалентної 1 000 євро. У графі наводяться відомості про нарахування митних платежів. Якщо за МД нараховується та справляється плата, відомості про її нарахування наводяться у цій графі ЄАД.

У полі «Вид» зазначається код виду платежу відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами.

У полі «База оподаткування» зазначаються при нарахуванні мита за адвалорною ставкою - митна вартість товару, зазначена в графі 45 МД; при нарахуванні податку на додану вартість: митна вартість товару, зазначена в графі 45 МД, збільшена на суму мита (для товарів, що підлягають обкладенню митом) та акцизного податку (для товарів, що підлягають обкладенню акцизним податком).

У полі «Ставка» зазначаються: при нарахуванні мита - установлений законодавством розмір ставки мита.

Додатково у графі 47 розділу 2 Порядку зазначено, що у тимчасовій МД на товари, якщо Декларант не володіє точними відомостями про код товарів згідно з УКТЗЕД та/або митним органом здійснено взяття проб (зразків) товарів чи прийнято рішення про застосування інших заходів контролю, які потребують додаткової інформації, спеціальних знань тощо, результати яких можуть вплинути на класифікацію товарів згідно з УКТЗЕД, у графі зазначаються відомості про нарахування митних платежів за ставками, визначеними для коду товарів, зазначеного в графі 33 МД.

При оформленні додаткової декларації, поданню якої передувало оформлення тимчасової МД зі сплатою митних платежів, попередньої МД для випуску або МД, заповненої у звичайному порядку, у визначених Митним кодексом України випадках, у разі якщо додатково надані відомості стали підставою для перерахунку митних платежів, відображення сум митних платежів здійснюється окремими рядками, а саме:

митні платежі, нараховані за тимчасовою, попередньою МД для випуску або МД, заповненою у звичайному порядку;

митні платежі, нараховані за додатковою декларацією;

різниця між сумами платежів, нарахованих за тимчасовою, попередньою МД для випуску або МД, заповненою у звичайному порядку, та додатковою декларацією, що підлягає сплаті або поверненню.

На виконання вимог вищезазначених норм МКУ, декларантом 04.09.2020 року було надано додаткову декларацією №UА500020/2020/225293 до тимчасової декларації, відповідно до якої основою нарахування товару №1 було зазначено суму у розмірі 1062375,98 грн., а основою нарахування товару №2 суму у розмірі 300 621,31 грн. Через визначення декларантом нової основи для нарахування, відмінної від основи нарахування у тимчасовій декларації №UА500020/2020/220272 від 20.07.2020 року, у декларації від 04.09.2020 року митні платежі за товаром №1 були скореговані наступним чином: мито у розмірі 53 118,80 грн. (ставка мита відповідно до коду товару 5%); ПДВ у розмірі 223 098, 96 грн.

Згідно нового розміру митних платежів за товаром №1, у зв`язку з їх переплатою позивачу підлягає поверненню мито у розмірі 15 935,64 грн., а ПДВ у розмірі 3 187,12 грн.

Відносно товару №2 митні платежі були скореговані наступним чином: мито у розмірі 12 926,72 грн. (ставка мита відповідно до коду товару 4,3%); ПДВ у розмірі 62 709,61 грн.

Згідно нового розміру митних платежів за товаром №2, у зв`язку з їх переплатою позивачу підлягає поверненню мито у розмірі 51 846,04 грн., а ПДВ у розмірі 149 545,74 грн.

Крім того, кодом товару №1 було зазначено 3920431000, як у первинній митній декларації №UА500020/2020/220161 від 17.07.2021 року, а кодом товару №2 5603141000, згідно рішення №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2021 року.

Водночас, митним органом в митному оформленні було відмовлено та винесено картку відмови в прийнятті митної декларації №UА500020/2020/00418 с посиланням на вимоги частини 6 пункту 2 статті 54 Митного кодексу України, наказу Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012 року «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа» в частині заповнення графи 47 ЕМД та невідповідності обраного декларантом або уповноваженою особою методу визначення митної вартості товару.

Відповідно до ст. 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Суд зазначає, що у судовому засіданні 25.10.2023 року представник позивача зазначив, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року він не підтримує, з огляду на те, що визначення нового коду товару №2 навпаки змінило ставку мита відповідно до коду товару з 5% до 4,8%, що слугувало в цілому зменшенню розміру митних платежів. Зазначені обставини відповідачами у справі не заперечувались.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Тобто, підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року не вплинуло на права та інтереси товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі», та не потягло за собою визначення підприємству більшої суми митних платежів, що підлягали сплаті, суд доходить висновку, що визнання протиправним та скасування цього рішення не призведе до відновленням прав та інтересів підприємства, оскільки не породжує для позивача жодних негативних правових та фактичних наслідків.

За таких умов суд доходить висновку про необхідність відмови ТОВ «Фаремі» у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару №КТ-UА500020-0053-2020 від 26.08.2020 року.

При цьому з урахуванням позиції позивача в судовому засіданні та викладених вище обставин, суд не надає оцінку обґрунтованості визначення коду товару у зазначеному рішенні.

Що стосується позовних вимог позивача в іншій частині, які підтримав позивач в судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Суд погоджується із позицією представника позивача, що винесена Одеською митницею Держмитслужби картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UА500020/2020/00418 не містить чіткого посилання на товар, відносно якого митниця посилається на заповнення графи 47 у додатковій декларації та невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості цього товару, враховуючи факт того, що у додатковій митній декларації від 04.09.2020 року відбулась і зміна методу визначення митної вартості товару №2, і коригування митної вартості товарів №1 та №2 одночасно.

Більш того, митним органом чітко не роз`яснюється, як саме декларант має усунути невідповідності у наданій ним додатковій митній декларації від 04.09.2020 року, оскільки в картці відмови містяться лише загальні посилання на норми законодавства, втім чітко не зазначається в чому конкретно полягають зазначені невідповідності, та яким чином декларант має їх усунути.

Крім того, у картці відмови в прийнятті митної декларації митний орган лише посилається на графу 47 додаткової митної декларації №UА 500020/2020/225293 від 04.09.2020 року, водночас чітко не зазначає в чому полягає порушення у заповненні вказаної графи митної декларації.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що фактично підставою для винесення спірної картки відмови було зміна методу визначення митної вартості товару №2 (з 6-го на 1-й) та зміна митної вартості цього товару у бік зменшення (з 993 342,62 грн. до 300 621,31 грн.). При цьому представник Одеської митниці зазначив, що оскільки товар був випущений у вільний обіг за тимчасовою декларацією №UА500020/2020/220272, у митного органу був відсутній обов`язок приймати рішення про коригування митної вартості товару у разі незгоди контролюючого органу із вартістю, задекларованою підприємством.

Суд не приймає до уваги таку позицію представника Одеської митниці, висловлену під час розгляду справи по суті, щодо неможливості винесення рішення про коригування митної вартості товарів після їх випуску у вільний обіг та погоджується з думкою з цього приводу представника позивача, що положення МКУ не містять припису щодо неможливості прийняття обґрунтованого рішення про коригування митної вартості товарів при поданні тимчасової або додаткової до тимчасової митних декларацій.

В оскаржуваній картці відмови жодним чином не зазначено в чому виражається порушення позивача у вигляді зміни методу визначення митної вартості товару та відповідно розміру такої вартості.

Митний орган також не конкретизував, які саме заходи має вжити позивач для подальшого митного оформлення товару, а зазначення у картці необхідності позивачу подати нову митну декларацію не свідчить про чіткість та визначеність такого способу усунення виявлених митним органом невідповідностей.

Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення Одеської митниці Держмитслужби є актом індивідуальної дії.

На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.

Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжують його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов`язків платником податків при виконанні юридичного волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.

Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.

У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

За таких умов суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фаремі» щодо протиправності картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00418 Одеської митниці Держмитслужби.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання митного органу здійснити дії щодо митного оформлення товарів на підставі додаткової до тимчасової митної декларації №UА 500020/2020/225293 від 04.09.2020 року, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 року по справі №855/150/19.

Водночас, суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладені вище обставини щодо невизначення відповідачем в оскаржуваній картці конкретних підстав для відмови у прийнятті додаткової митної декларації, а також обставин, зазначених відповідачем у судовому засіданні (зміна методу визначення митної вартості товару №2 (з 6-го на 1-й) та зміна митної вартості цього товару у бік зменшення (з 993 342,62 грн. до 300 621,31 грн.), суд доходить до висновку, що позовні вимоги підприємства в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби (яка на час вирішення справи виконує функції Одеської митниці Держмитслужби) повторно розглянути додаткову митну декларацію №UА500020/2020/225293 від 04.09.2020 року до тимчасової митної декларації та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем до суду надано платіжне доручення про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 6 810,00 грн. (т. 1 а.с. 105).

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі», суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби, суму сплаченого підприємством судового збору у розмірі 4 540,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 126/1) до Одеської митниці Держмитслужби (65078, м.Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21А), Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21А) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00418 Одеської митниці Держмитслужби.

Зобов`язати Одеську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби, повторно розглянути додаткову митну декларацію №UА500020/2020/225293 від 04.09.2020 року до тимчасової митної декларації та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби (код ЄДРПОУ ВП 44005631) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фаремі» суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 540,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний суддею 06 листопада 2023 року.

Суддя О.В. Білостоцький