Рішення № 114630114, 03.10.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/16751/20

Провадження № 2/752/754/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.10.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, ОСОБА_6 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 про надання права на вселення до житлового приміщення,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про надання права на вселення до житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який був зареєстрований 09.09.2000 р. Відділом реєстрації актів цивільного стану міської ради м.Запоріжжя. В 2002 р. у них народився син - ОСОБА_5 .

З листопада 2012 року їх сім`я переїхала до м.Києва і відповідач став працювати в Київському національному університеті ім.Т.Шевченка.

25.03.2019 р. відповідачу, як особі, яка перебувала на обліку громадян, що потребує поліпшення житлових умов, був виданий ордер на право вселення до кв. АДРЕСА_1 у складі сім`ї із 7 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , матері відповідача - ОСОБА_4 , батька відповідача - ОСОБА_5 , її матері - ОСОБА_8 , її батька - ОСОБА_9 . В подальшому був укладений договір найму жилого приміщення і 03.04.2019 р. всі були зареєстровані в квартирі.

Після отримання житла і укладення договору найму квартира не могла бути постійним місцем проживання сім`ї, оскільки потребувала ремонту.

На момент звернення до суду в квартирі ніхто не мешкає.

Позивач посилається на те, що з червня 2019 року вони з відповідачем не проживають і у нього є інша сім`я.

В кінці січня 2020 року вона випадково дізналась, що з 26.06.2019 р. знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Також були зняті з реєстрації її батьки, хоча будь-яких заяв вони не подавали про зняття з реєстраційного обліку.

Також з цього часу у неї немає доступу до квартири, відповідач перешкоджає їй у проведенні ремонту, погрожує фізичною розправою, здійснює психологічний тиск.

Оскільки право користування квартирою належить їй на підставі Ордеру № 018215 серії Б від 25.03.2019 р. та договору найму житла, а відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою, позивач просить в судовому порядку надати їй право на вселення до житлового приміщення.

04.09.2020 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачам встановлено строк для подання відзиву.

Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 19.10.2020 р. шлюб між сторонами було розірвано. Відносини з дружиною погіршились наприкінці літа 2019 року, з березня 2020 р. їх спільний син ОСОБА_5 , 2002 р. народження переїхав жити до батька. Відповідач зазначає, що позивач не вселялась до квартири і не проживала там, оскільки квартира потребувала ремонту, вона весь період з моменту переїзду в 2012 році до м.Києва мешкає в гуртожитку, не приймає участі в утриманні та облаштуванні спірної квартири. Позивач не довела порушення її права, вона не є членом сім`ї наймача квартири і має у своїй власності 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого вона зазначає, що право користування спірною квартирою у неї виникло на підставі ордеру і належність їй на праві власності іншого житла не має значення для розгляду даного спору. Також позивач наголошує, що була знята з реєстрації в спірній квартирі без її згоди.

17.10.2022 р. до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог залучено - ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 .

07.02.2023 р. третьою особою подані письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не є членом сім`ї наймача, добровільно знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , добровільно відмовилась від проживання в квартирі. Між позивачем та членами сім`ї наймача склались напружені стосунки і її примусове вселення буде порушувати інтереси усіх членів сім`ї.

14.02.2023 р. за клопотанням позивача судом до участі у справі залучено в якості співвідповідача ОСОБА_5 .

14.02.2023 р. закрито підготовче провадження у справі.

10.07.2023 р. ОСОБА_5 подав письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив задовольнити позов та розглядати у його відсутність. Зазначив, що в спірну квартиру ніхто не заселявся, батько перешкоджав робити ремонт, незаконно зняв їх з мамою з реєстрації.

В ході розгляду справи представник позивача підтримала позовні вимоги і обгрунтування позову в повному обсязі, просила суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та зазначаючи, що надання права на вселення є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, обгрунтовуючи тим, що позивач не вселялась в спірну квартиру, не є членом сім`ї наймача, добровільно знялась з реєстрації і у неї відсутнє право на вселення.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, подавши заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Представник третьої особи в ході судового розгляду заперечила проти задоволення позову, підтримала підстави для відмови у позові, наведені представником відповідача, а також зазначила, що позивач не має права на вселення оскільки не є членом сім`ї наймача квартири і її примусове вселення призведе до порушення прав членів сім`ї, у т.ч. неповнолітньої дитини.

Вислухавши представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 09.09.2000 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану міської ради м.Запоріжжя. про що було складено актовий запис 761.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_5 .

25.03.2019 р. ОСОБА_2 видано ордер № 018215 серії Б про вселення до кв. АДРЕСА_1 у складі сім`ї, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

17.04.2019 р. між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, як балансоутримувачем, та ОСОБА_2 , як наймачем, укладено Договір № 13 найму житла, відповідно до якого наймодавець надав наймачеві та членам його сім`ї на підставі ордеру у користування окрему квартиру АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом з 21.11.2012 р. по 03.04.2019 р. ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , за місцем їх фактичного на той час проживання з ОСОБА_2 та сином.

З 03.04.2019 р. по 26.06.2019 р. ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

На момент розгляду справи в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Звертаючись до суду, позивач посилається на незаконність зняття її з реєстрації в спірній квартирі, перешкоджання у вселенні та користуванні квартирою, погрози з боку відповідача ОСОБА_2 з метою її відмови від права на квартиру, в зв`язку з чим просить в судовому порядку надати право на вселення до квартири АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої-другої статті 61, статей 64, 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Житлові права охороняються законом за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч із призначенням цих прав чи з порушення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не вселялась до кв. АДРЕСА_1 , оскільки на момент отримання ордеру та укладення договору найму вона не була придатна для проживання.

Хоча позивач і посилається на наявність у неї права користування спірним житлом на підставі ордеру та договору найму, однак таке право вона добровільно не реалізувала, не вселилась фактично в квартиру, не несла витрати по її утриманню та облаштуванню.

Позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 в період з 03.04.2019 р. по 26.06.2019 р., однак знялась з реєстраційного обліку.

Посилання представника позивача, а також відповідача ОСОБА_5 на неправомірність дій щодо зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , не можуть бути прийняті судом, оскільки в порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували, що дії працівників органів реєстрації місця проживання були визнані в цій частині неправомірними, що позивач оскаржувала такі дії.

Постійним місцем проживання позивача з 2012 року була кімната в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , де вона і проживала на момент звернення до суду.

Крім того, судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 19.10.2020 року.

При розгляді справи про розірвання шлюбу позивач зверталась до суду з заявою про виправлення описки в рішенні суду, в якій просила зазначити в рішенні, що сторони з червня 2019 року не проживають разом.

На момент припинення шлюбних стосунків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали спільно в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , а не в спірній квартирі.

На час розгляду справи ОСОБА_2 має іншу сім`ю, до складу якої входять ОСОБА_6 , неповнолітня ОСОБА_7 .

Отже, на підставі встановлених судом обставин і досліджених доказів достовірно встановлено, що позивач фактично не вселялась в спірну квартиру, має інше постійне місце проживання, не є членом сім`ї наймача квартири, не несла витрат на утримання житла, а отже в силу положень ст.ст.64,65 ЖК за нею не може бути визнано право користування кв. АДРЕСА_1 .

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на дотриманні при розгляді справ принципу "пропорційності" як невід`ємної складової та інструменту верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Позивач просить суд надати їй право на вселення в квартиру, де мешкає сім`я наймача, членом якої вона не є і це може призвести до порушення прав цих осіб на користування житлом.

Крім того, суд вважає, що обраний спосіб захисту у вигляді надання права на вселення не відповідає вимогам закону і не є ефективним для захисту порушених прав.

В силу положень ст. 58 ЖК України єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду. Ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить вирішення питань, пов?язаних з наданням житлових приміщень.

Ордер видається за єдиною формою, що встановлена у додатку N 7 до Правил квартирного обліку. Ордер видається громадянину, на ім?я якого він виписаний.

Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу.

Користування жилим приміщення здійснюється відповідно до договору найму і члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

В обгрунтування підстав позову позивач фактично посилається на невизнання відповідачем ОСОБА_2 її права користування кв. АДРЕСА_1 , однак у разі порушення права користування жилим приміщенням належним способом захисту порушеного права є визнання права користування житлом та вселення у жиле приміщення, а не надання права на вселення, оскільки таке право надається на підставі іншого розпорядчого акту.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

В даному випадку закон чітко визначає спосіб захисту у разі порушення або невизнання права користування жилим приміщенням- це визнання такого права і вселення в жиле приміщення, а не надання права на вселення.

Враховуючи викладені судом обставини, оцінюючи досліджені судом докази, зважаючи на відсутність підстав для визнання за позивачем права користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , а також зважаючи на застосування позивачем неефективного способу захисту при зверненні до суду, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню відповідачами.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, ОСОБА_6 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 , про надання права на вселення до житлового приміщення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя