Рішення № 114585125, 01.11.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/202/23

Справа №754/12532/19

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2023 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Якименко А.О.

за участю представників позивача - адвокатів: Музики А.І., Лінник М.А., Сербіної Л.В.

за участю представників відповідача - адвокатів: Артеменко П.М., Усікова Л.О., Пересунько С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк», державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що 19.07.2007 між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» було укладено Договір кредиту № 032/29-258К, відповідно до якого АКБ «Укрсоцбанк» надав позичальнику кредит в розмірі 130000,00 швейцарських франків зі сплатою 9,50% річних з кінцевим терміном повернення коштів до 19.07.2017. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним Договором між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Банком було укладено Договір іпотеки № 02-10/2531 від 19.07.2023, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала позивачу на праві приватної власності. В подальшому 29.07.2009 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору кредиту, відповідно до якого було внесено зміни до кредитного Договору зі зміною графіку погашення основного боргу, збільшення ліміту кредитування. Договір кредиту було викладено в новій редакції, а саме кредитор надає позичальнику грошові кошти в розмірі 137025 швейцарських франків 98 сантимів на умовах визначених Договором. 29.07.2009 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено додатковий Договір №1 до Договору іпотеки №02-10/2531 від 19.07.2007, відповідно до якого п. 1.4.1 Договору іпотеки викладено в новій редакції, а саме зазначено розмір забезпечених іпотекою вимог: виконання позичальником перед іпотекодержателем зобов`язань, зокрема повернення позичальником кредиту за Договором кредиту в сумі 137025,98 швейцарських франків. ОСОБА_2 15.07.2019 стало відомо, що АТ «Укрсоцбанк» звернулось до державного реєстратора ДП «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» м. Києва Мосійчук Олени Василівни із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вищевказана квартира 05.07.2019 зареєстрована за АТ «Укрсоцбанк». Позивач вважає, що перехід права власності на квартиру, реєстрація якого відбулась на підставі рішення державного реєстратора від 11.07.2019 є незаконним, а рішення та запис про право власності повинна бути скасовані судом, як такий, що суперечить закону та Договору іпотеки по тим підставам: що державний реєстратор не перевірила наявність факту виконання умов правочину та державна реєстрація права власності за банком здійснена за наявності арешту нерухомого майна; банком пропущено строк позовної давності про стягнення заборгованості по кредитному Договору; правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно повинен бути Договір про задоволення вимог іпотекодержателя; спірна квартира підпадає під вимоги Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На підставі вищенаведеного просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47736395 від 11.07.2019, прийняте державним реєстратором Мосійчук Оленою Василівною, реєстратора ДП «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою», про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 32254116 щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1870213780000.

Деснянським районним судом м. Києва від 29.08.2019, під головуванням судді Клочко І.В., було відкрито провадження по справі. Визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Від Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» 07.12.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13.04.2017 по справі № 754/8547/16-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним Договором було встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним Договором № 032/29-258к від 19.07.2007 виконав у повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит, але у порушення умов Договору відповідач ОСОБА_2 , свої зобов`язання належним чином не виконує у зв`язку з чим станом на 28.12.2015 виникла заборгованість у розмірі 256013,35 швейцарських франків, що за курсом НБУ становить 6000797,00грн. А отже викладені обставини справи не підлягають доказуванню. Зазначають, що у зв`язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 умов кредитного Договору банк звернув стягнення на іпотечне майно, квартиру АДРЕСА_1 . З метою усунення допущених порушень Кредитного договору Банком 07.08.22018 було направлено позивачці та позичальнику вимогу № USB/299 від 06.08.2018 про усунення порушень кредитного Договору, якою також було попереджено, що у випадку невиконання умов цієї вимоги протягом 30 днів АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Оскільки поштова кореспонденція була отримана позивачкою та позичальником, проте протягом 30 денного строку не була виконана, Банк 05.07.2019 звернувся до державного реєстратора Мосійчук О.В. із заявою про державну реєстрацію за Банком права власності на квартиру. Банк вважає, що вправі був звертати стягнення на квартиру, оскільки наявність самого судового рішення про відмову у стягненні з позичальника заборгованості за Кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У відповіді на відзив зазначено, що Банк звернув стягнення на квартиру в позасудовому порядку відповідно до застереження, яке викладено в редакції п. 4.5.3.Іпотечного договору, яке на момент розгляду цієї справи є чинним, позивачем не оспорено, а тому підлягає до застосування відповідно до положень цивільного законодавства. Вказують, що позивачем не розкрито зміст твердження, за яким державний реєстратор Мосійчук О.В. не перевірила наявність факту виконання умов правочину. А дія мораторію на примусове відчуження майна не застосовується до позасудового способу звернення стягнення на квартиру. На підставі вищенаведеного просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу з єдиним унікальним номером №754/12532/19 розподілено судді Бабко В.В. у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.10.2021, під головуванням судді Бабко В.В. справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк», державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - прийнято до розгляду.

Від Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» 09.03.2023 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що сторони погодили передачу прав власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов`язань за кредитним Договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. В подальшому внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, кредитор скористався своїм правом, та звернув стягнення на предмет іпотеки. В письмових поясненнях вказують, що банк виконав норми Закону України «Про іпотеку» та надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю та боржнику, а саме вимогу про виконання порушеного зобов`язання, яку в подальшому надав реєстратору. Також зазначають, що є безпідставним посилання позивача на закінчення строків позовної давності вчинення правочину щодо державної реєстрації так як позов про стягнення заборгованості за кредитним договором ніяким чином не стосується виконання договору про іпотеку, який є дійсним, наявність заборон і обтяжень та права іпотекодержателя скористатись своїм правом, передбаченим у п. 4.5. Іпотечного договору та в Законі України «Про іпотеку». Зазначають, що скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сербіна Л.В. в судових засідання позовні вимоги підтримували в повному обсязі, позов просили задовольнити. В судове засідання, призначене на 23.10.2023 не з`явились. Подали до суду клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Сенс-Банк» Пересунько С.С. в судових засіданнях позов не визнавав, заперечував про задоволення позовних вимог. Подав до суду клопотання про розгляд справи на підставі доказів наявних в матеріалах справи та просив прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника. Одночасно повідомляють, що ОСОБА_6 , яка є відповідачем по справі, працювала на підприємстві з 05.11.2018 по 19.09.2019, та наразі в трудових відносинах з підприємством не перебуває.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.

19.07.2007 між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» було укладено Договір кредиту № 032/29-258К.

Відповідно до п. 1.1.Договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів в сумі 130000,00 швейцарських франків зі сплатою 9,50% річних з кінцевим терміном повернення коштів до 19.07.2017 (включно).

Згідно із п. 1.3., 1.3.1, 1.3.2 Договору в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає в день укладення цього Договору: з майновим поручителем ОСОБА_1 іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передає кредитору в іпотеку 3-кімнатну квартиру, загальною площею 71,8кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , заставною вартістю 782750,00грн, що в еквіваленті в швейцарських франки із розрахунку до офіційного курсу обміну валют 419грн 8887коп за 100 швейцарських франків, встановленого Національним банком України в день укладання цього Договору, становить 186418 швейцарських франків 45 сантимів; Іпотечний Договір підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна іпотекою - реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку, а на відчуження нерухомого майна нотаріусом накладається заборона. Договір поруки з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Пунктом 3.2.2, 3.2.3. Договору визначено, що у разі погіршення фінансового стану позичальника, припинення дії, або визнання недійним Договору, визначених п. 1.3., 3.3.4 та 3.3.5 Договору, зниження вартості засобів забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором, вимагати надання позичальником додаткових засобів забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором. Кредитор має право вимагати негайного повернення кредиту, погашення нарахованих процентів та сплати можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом трьох робочих днів від дати отримання вимоги кредитора про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов`язань, згідно п. 3.2.2. цього Договору, не надасть таких засобів (шляхом укладання відповідного договору), або запропоновані засоби не влаштують кредитора.

Пунктом 3.3.4, 3.3.5, Договору визначено, що позичальник зобов`язаний в день укладання іпотечного Договору оформити договір страхування предмету іпотеки на його повну вартість та оформити договір особистого страхування на суму кредиту.

Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредиту. Своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у випадках, визначених Договором.

19.07.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» та ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_2 за Договором кредиту № 032/29-258К від 19.07.2007, укладено Договір іпотеки № 02-10/2531.

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного Договору встановлено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником всіх зобов`язань за основним зобов`язанням, наступне нерухоме майно, яким є трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .

Право власносності на предмет іпотеки підтверджується Свідоцтвом про власність, серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу міської ради (Київська міська державна адміністрація) 06.02.2007, власник ОСОБА_1 .

Згідно із п. 1.2. Іпотечного Договору встановлено, що вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 782750,00грн, що за офіційним курсом НБУ на день укладання цього Договору 419.8887грн за 100 швейцарських франків, складає 186418 швейцарських франків 45 сантимів.

Суть та розмір забезпечених іпотекою вимог: виконання позичальником перед іпотекодержателем зобов`язань, зокрема: повернення кредиту в сумі 130000,00 швейцарських франків, з кінцевим терміном погашення до 19.07.2017; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 9,5% річних та комісій; сплата можливої неустойки (пені, штрафу); відшкодування витрат пов`язаних з пред`явленням вимог за основним зобов`язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання. Іпотекою за цим Договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, завданих порушенням умов цього Договору (п. 1.4. - 1.4.4., 1.5.1 Іпотечного Договору).

Відповідно до п. 2.1.1 - 2.1.10 Іпотечного Договору іпотекодержатель зобов`язаний надавати іпотекодержателю можливість перевірки стану і правильності використання предмета іпотеки, надавати йому відповідні документи; вживати всіх необхідних заходів щодо захисту предмета іпотеки від зазіхань будь-яких третіх осіб; не здійснювати дії, що викликають погіршення (пошкодження) предмета іпотеки; без письмової згоди іпотекодержателя, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування; не пізніше наступного дня після настання змін надавати іпотеко держателю відомості про будь-які зміни, що відбулися чи відбуваються з предметом іпотеки, в тому числі, про зазіхання на нього з боку третіх осіб; протягом двох робочих днів від дати укладання цього Договору, застрахувати предмет іпотеки; без встановленого дозволу відповідних державних органів та письмової згоди іпотеко держателя не здійснювати перебудови та/або перепланування предмета іпотеки, сплачувати всі передбачені законодавством України податки та збори; у разі загибелі або зниження вартості предмета іпотеки, в тому числі, внаслідок його випадкового знищення, випадкового пошкодження , або псування, протягом трьох днів від дня надходження відповідної вимоги іпотеко держателя повністю або часткового замінити предмет іпотеки та інше майно; здійснити плату за державні реєстрацію предмета іпотеки за цим Договором

Згідно із п. 2.4.3-2.4.4 Іпотечного Договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх зобов`язань, встановлених п.п. 2.1.1.-2.1.10 цього Договору, вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов`язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу (п.п. 4.1 Іпотечного Договору) встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (п. 4.1, 4.5-4.5.5 Іпотечного Договору).

29.07.2009 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін договору кредиту 032/29-258К від 19.07.2007.

Відповідно до якого п. 1.4.1 Додаткової угоду № 1, сторони прийшли до взаємної згоди внести наступні зміни до умов кредитування, а саме викласти перший абзац п. 1.1. та п. 1.1.1 в новій редакції: «1.1. Кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 137025 швейцарських франків 98 сантимів, зі сплатою 9,5 процентів річних та з кінцевим терміном погашення суми основного заборгованості до 19.07.2022».

Закрема 13.04.2017 Деснянським районним судом м. Києва по справі №754/8547/16-ц ухвалено рішенням за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Відповідно до рішення суду в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та визнано припиненими Договору поруки.

22.08.2017 Апеляційним судом м. Києва постановлено ухвалу від 22.08.2017 по справі №754/8547/16-ц, відповідно до якої апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» - відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13.04.2017 залишено без змін.

29.10.2019 Постановою Верховного Суду по справі № 754/8547/16-ц рішення Деснянського районного суду від 13.04.2017 та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 19.09.2017 залишена без змін.

06.08.2018 ПАТ «Укрсоцбанк» направив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. В листі одночасно зазначалось також про вимогу сплатити борг перед банком в розмірі 232329,39 швейцарських франків, що еквівалентно 6151164,78грн. Однак вищевказана вимоги зі сторони позичальника так і зі сторони іпотекодавця залишилась без реагування.

28.01.2019 Директором ПАТ «Укрсоцбанк» Проньком О.С. затверджений Висновок про вартість майна трикімнатної квартири АДРЕСА_3 . Відповідно до Висновку вартість об`єкта оцінки становить 1128547,00грн.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №173863758 від 15.07.2019 щодо об`єкта нерухомого майна права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано 05.07.2019 о 17:38:40 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», форма власності: приватна, номер запису про власності: 32354116. Підстава виникнення права власності: Договір іпотеки № 02-10/2531, серія та номер: 4035, виданий 19.07.2007, видавник ПН КМНОМироник О.В. Підстава внесенння запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47736395 від 11.07.2019, ОСОБА_6 , Державне підприємство «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», м.Київ.

Отже позивачка вважає перехід права власності на належну їй квартиру є незаконним, що призвело до порушення її прав та є підставою звернення з даним позовом до суду.

Стаття 15 ЦК України регламентує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

За правилами ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Із наведеного слідує, що згідно з умовами договору іпотеки та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Отже направлене банком повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідає вимогам частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», та містить вимоги про усунення порушень та змісту порушених зобов`язань.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно як способу захисту порушеного права потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року № 1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 4.5.3 Іпотечного Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, сторони погодили передачу права власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140кв.м для квартири та 250кв.м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено висновок, відповідно до якого обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а отже, унеможливлює укладення такого договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.

У позовній заяві позивач посилалася на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідач в свою чергу не спростував таких доводів позивача, не навів обставин, що виключають можливість застосування цього Закону до спірних правовідносин.

Таким чином, були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за Банком.

До того ж суд зауважає щодо належного відповідача державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо права власності на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації такого права за іпотекодержателем.

Таким чином, вказаний позов не може бути звернений до державного реєстратора, якого позивач визначила співввідповідачем у справі.

Крім того відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення рішення), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) звернула увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

На підставі вищенаведеного вбачається, що позивачка ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб судового захисту своїх порушених прав та інтересів, а саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав. Оскільки ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо квартири (за наявності таких прав, обтяжень).

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.

Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України "Про іпотеку", Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 15,572, 575, 590 Цивільного кодексу України, статтями 2, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 262-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк», державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - відмовити.

Судові витрати покладається на позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс-Банк», адреса місцезнаходження: м. Київ, вулиця Велика Васильківськ, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач: Державний реєстратор Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни, остання відома адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Серпова, буд.3, код ЄДРПОУ 00699773.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2023 у відповідності до ч. 5 ст.268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко