Постанова № 11455615, 23.09.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 вересня 2010 р. № 16/261/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді:Борденюк Є. М.,

Малетич М. М.,

Могил С. К. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Юліана-Сервіс"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року у справі № 16/261/09 господарського суду Миколаївської області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

доприватного підприємства "Юліана-Сервіс"

третя особадержавне підприємство "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" про стягнення 191 606 грн.,

за участю у судовому засіданні представників

позивача :не з’явились,

відповідача :не з’явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року, задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, стягнуто з приватного підприємства "Юліана-Сервіс" 191 606, 00 грн. збитків та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач стверджує про передчасність висновків судів щодо доведеності і обґрунтованості позовних вимог, зазначає, що суди всупереч приписам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не здійснили повний і всебічний розгляд всіх обставин справи, на підставі чого просить Вищий господарський суд України скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами, спір у даній справі виник в результаті знищення внаслідок пожежі об’єкту державного нерухомого майна, переданого позивачем в оренду відповідачу за договором оренди від 15 квітня 2009 року.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач надав докази невиконання відповідачем вимог претензії від 30 вересня 2009 року щодо відшкодування збитків, завданих втратою державного майна, в сумі 191 606, 00 грн., визначеної з урахуванням ринкової вартості орендованого приміщення та індексу інфляції від дати проведення незалежної оцінки до дати встановлення факту знищення –29 липня 2009 року.

Вирішуючи даний спір, судами попередніх інстанцій досліджено укладений між сторонами договір оренди та зазначено, що відповідно до розділу 5 договору оренди державного нерухомого майна, до обов’язків відповідача належать, зокрема, забезпечення збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню і псуванню, утримання майна в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, утримання орендованого майна в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а також вжиття заходів протипожежної безпеки. Пунктом 5.8 договору оренди передбачено, що протягом місяця після укладення цього договору орендар зобов’язується застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за звітом про оцінку майна на користь державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" як балансоутримувача, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об’єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством, і надати орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення. Постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим.

Згідно з п. 5.10 договору оренди відповідач зобов’язався у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю за участю балансоутримувача орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати орендованого майна з вини орендаря.

На підставі наявних матеріалів справи суди обох інстанцій дійшли висновків, що відповідач в порушення умов договору не виконав своїх зобов’язань щодо забезпечення збереження орендованого майна, утримання майна в порядку, передбаченому правилами пожежної безпеки та здійснення заходів протипожежної безпеки. Так, дослідивши технічний висновок спеціаліста № 34/В-09, складений за результатами дослідження пожежі, судами встановлено, що об’єкт не обладнано автоматичними системами протипожежного захисту, автоматичною протипожежною сигналізацією та автоматичними установками пожежогасіння. Первісні засоби пожежогасіння відсутні.

Разом з цим, суди встановили, що відповідач не виконав передбачений п. 5.8 договору оренди обов’язок щодо страхування орендованого майна не менше, ніж на його вартість за звітом про оцінку майна, тобто і на випадок пожежі, тим самим, позбавлено позивача можливості отримати належне страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

Відповідно до п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством.

Приймаючи до уваги, що майно, яке виступає предметом договору, належить до державної власності, судами застосовано до спірних правовідносин норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", одними із істотних умов договору оренди державного майна є виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов'язань, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, та інше. Відповідно до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, одним з основних обов’язків орендаря є використання та зберігання орендованого майна відповідно до умов договору, запобігання його пошкодженню, псуванню. Статтею 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

За результатами розгляду справи суди дійшли висновку, що з боку відповідача Державі були завдані збитки, оскільки орендоване майно було знищено в результаті порушення відповідачем умов укладеного договору оренди. За таких обставин, судами зазначено, що відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Встановивши, що на дату встановлення факту знищення 29 липня 2009 року будівлі павільйону П-749 площею 216,0 кв. м. її ринкова вартість складала 172 930, 00 грн., згідно з актом приймання-передачі, суди обох інстанцій погодились із здійсненим позивачем розрахунком розміру збитків, що підлягають відшкодуванню з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1,108, який було нараховано від дати проведення незалежної оцінки до дати встановлення факту знищення майна. Відтак, суди попередніх інстанцій задовольнили позов у повному обсязі та стягнули з відповідача окрім визначеної договором вартості об’єкту оренди також 18 676, 00 грн. індексу інфляції.

Проте, під час здійснення касаційного провадження колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення індексу інфляції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками слід розуміти втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Частиною 3 згаданої статті регламентовано відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Стягуючи з відповідача 172 930, 00 грн. ринкової вартості втраченого майна, а також 18 676, 00 грн. індексу інфляції за період з дня проведення оцінки до дня знищення майна, судами не досліджено та не надано обґрунтування на якій підставі позивачем були зроблені нарахування індексу інфляції. Також судами попередніх інстанцій не було перевірено розрахунок позовних вимог, зроблений шляхом помноження ринкової вартості майна на визначений позивачем індекс інфляції 1,108. При цьому встановивши порушення відповідачем умов укладеного договору судами також було слід врахувати положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України якою встановлено обов'язок кредитора щодо доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання. Разом з тим за загальним правилом цивільного законодавства, у разі якщо вимога кредитора про відшкодування збитків не була задоволена добровільно, розмір відшкодування (збитків) визначаються у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. У цьому разі суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Щодо посилання позивача на те, що відповідний розрахунок зроблений на підставі Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана Методика регулює порядок оцінки об'єктів оренди, який проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати, яка має сплачуватись з врахуванням інфляційних нарахувань, які підлягають сплаті відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому, вказана Методика не містить жодних вказівок про можливість застосування індексу інфляції від дати проведення оцінки майна до дати його знищення, як вказує позивач.

З огляду на наведене, судова колегія вважає помилковою правову позицію судів щодо наявності правових підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що місцевим судом помилково стягнуто з відповідача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь позивача, який відповідно до чинного законодавства звільнений від сплати до державного бюджету зазначених коштів, а ці судові витрати повинні бути стягнуті до державного бюджету, як того вимагають ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, Декрет КМУ "Про державне мито" та Порядок оплати витрат з ІТЗ судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ. З огляду на те, що апеляційний суд не виправив вказану помилку, судові рішення в частині розподілу господарських витрат також підлягають зміні.

Щодо решти доводів скаржника, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильних і ґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від обов’язку відшкодувати позивачу вартість переданого в оренду об’єкту, ризик знищення якого відповідно до умов договору та діючого законодавства, несе саме відповідач.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 44, 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2010 року у справі № 16/261/09 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства "Юліана-Сервіс" (54055, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська,131/Б, кв.3, код 22426886) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (54017, м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20, а/с 34; р/р 35229001000049, УДК Миколаївської області, МФО 826013, код 20917284) 172 930 (сто сімдесят дві тисячі дев'ятсот тридцять) грн. збитків.

3.          Стягнути з приватного підприємства "Юліана-Сервіс" (54055, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 131/Б, кв.3, код 22426886) до державного бюджету України (№ рахунку 31114095500006, банк УДК у Миколаївській обл., отримувач ВДК у м. Миколаєві,МФО826013,код 23626096) 1 729 (одна тисяча сімсот двадцять дев'ять) грн. 30 коп. державного мита.

4.          Стягнути з приватного підприємства "Юліана-Сервіс" (54055, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 131/Б, кв.3, код 22426886) до державного бюджету України (Держбюджет Центрального району м. Миколаєва ЄДРПОУ 23626096, ГУДКУ у Миколаївській обл., МФО 826013, № рахунку 31217264700006, код 22050003) 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

5.          В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати накази відповідно до вимог ст. ст. 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.

Судді :Малетич М.М.

Могил С.К.