Постанова № 11451466, 21.09.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

21.09.10                                                                                           Справа № 15/27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Давид Л.Л.

                                                            Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком», м.Київ

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2010р.

у справі № 15/27

за позовом Публічного акціонерного товариства Банку «Фінанси та кредит», м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком», м.Київ

про визнання права власності

За участю представників:

позивача: Якимів А.В.

відповідача: Варивода М.З.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2010р. у справі № 15/27 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Банку «Фінанси та кредит», м.Київ та визнано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIII a, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVIIa приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд. 10-12, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком»(61038, м.Харків, вул.Академіка Павлова, 82, код ЄДРПОУ 33104061) на користь Публічного акціонерного товариства Банку «Фінанси та кредит»(о4050, м.Київ, вул.Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856) 25500,00 гривень державного мита та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.321, 328, 392, 526 Цивільного Кодексу України, ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Не погоджуючись з рішенням суду, скаржник, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято при неповному з’ясуванні обставин справи, з порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі від 18.06.2010р. та в додаткових пояснення до апеляційної скарги від 22.07.2010р.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав. Ствердив, що про наявність справи № 15/27 та рішення по ній відповідач дізнався випадково з Єдиного державного реєстру судових рішень України і що жодних повідомлень про розгляд справи до нього не надходило.

Окрім того, представник відповідача зазначив, що у позивача відсутні підстави для задоволення вимог про визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIIIa, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVII a приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по 25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд.10-12, так як звернутися з позовом про захист права власності шляхом його визнання може лише власник майна. Тому позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права.

Представник відповідача також ствердив, що місцевим судом при прийнятті рішення про визнання права власності було помилково застосовано ст.37 Закону України «Про іпотеку», тому що між сторонами не було укладено Договору про задоволення вимог іпотекодержателя та було відсутнє будь-яке застереження в договір №7491/1007 від 24.10.2007р. (іпотечний договір), як того вимагає вказана стаття.

Відтак, представник відповідача просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволені позову. Однак, письмо вимог апеляційної скарги не уточнив.

Представник позивача в судовому засіданні подав відзив на апеляційну скаргу, проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, з мотивів зазначених в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу.

Зокрема представник позивача ствердив, що на підставі кредитного договору № 26v-01-07 від 24 жовтня 2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, станом на 18.01.2010р. виникла заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 21505158,89 грн., у т.ч. 230000 доларів США –сума основного боргу, 387741,70 доларів США –заборгованість по відсоткам. На забезпечення виконання зобов’язань відповідача за кредитним договором, між сторонами було укладено договір № 7491/1007 від 24.10.2007р. (іпотечний договір), посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 948, згідно з яким в іпотеку позивачеві передаються нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIIIa, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVIIa приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд.10-12. Вартість нежитлових приміщень, за даними незалежної оцінки на момент укладання іпотечного договору, складала 4868690,34 грн. Оскільки в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, представник позивача вважає, що позов задоволений правомірно, просив рішення місцевого господарського суду у справі залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях до апеляційної скарги, заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріалами справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 24 жовтня 2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Фінанси та Кредит»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком»(відповідач) було укладено кредитний договір № 26v-01-07 (кредитний договір).

Станом на 18.01.2010р. у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 21505158, 89 грн., у т.ч. 230000 доларів США –сума основного боргу, 387741,70 доларів США –заборгованість по відсоткам по кредитному договору.

24.10.2007р. в забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору між позивачем та відповідачем було укладено договір № 7491/1007 (іпотечний договір), посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 948, згідно з яким в іпотеку позивачеві передаються нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIIIa, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVIIa приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд. 10-12.

02.03.2009р. та 27.07.2009р. позивач надсилає відповідачеві листи-вимоги вих.№ 2396/1 та вих.№ 5452/1 з вимогою належного виконання кредитного договору та застереження про звернення стягнення на заставлене майно у разі невиконання зобов’язань за кредитним договором. Відповідач заперечує про отримання ним таких листів вимог, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували отримання відповідачем вказаних листів-вимог.

При прийняті рішення місцевим господарським судом, не було з’ясовано обставин, які могли вплинути на невиконання відповідачем кредитного договору.

Так, апеляційним господарським судом встановлено, що на початку 2009р. були проведені зміни у складі учасників відповідача та змінено генерального директора відповідача.

Відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою надати йому копії документів кредитних та іпотечних договорів з метою обслуговування фінансових зобов’язань але відповідачем не було надано копію жодного документу мотивуючи ст.60 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та тим, що офіційний запит відповідача не містить юридичних підстав для надання копій запитуваних документів (лист-відповідь вих.№ 8.3.-05/705 від 14.12.2009 р.).

Позивач своїми умисними діями та бездіяльністю не дав можливості боржнику –відповідачу належним чином виконати зобов’язання за кредитним договором.

Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що «Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту».

Частиною 1 статті 613 ЦК України встановлено –«Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку».

Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлюють, що право на судовий захист виникає в особи у випадку порушення її цивільного права, його невизнання або оспорювання. Як видно з матеріалів справи, позивач не є такою особою, яка може звернутися до суду за визнання права власності на нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIIIa, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVIIa приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд.10-12.

Стаття 392 Цивільного кодексу України вказує, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права відповідно до цивільного законодавства.

При винесені рішення місцевим господарським судом було помилково застосовано норму статтю 37 Закону України «Про іпотеку»та пункт 15 іпотечного договору, так як правовою підставою для застосування вказаної норми Закону України «Про іпотеку»є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Але між позивачем та відповідачем не було укладено ні договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ні не зроблено відповідного застереження в іпотечному договорі, що позбавляє позивача права на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на нежитлові приміщення загальною площею 375,6 кв.м., а саме позначені на плані цифрами VIII, IX, XXII, XXIIIa, XXIV, XXIII, XXIIIr, XXV, XXVI, XXVIIa приміщення в підвалі, площею –130,6 кв.м.; 25-1, від 25-6 по25-9 –приміщення на першому поверсі площею 245 кв.м., будинку по вулиці Дорошенка, буд.10-12.

Оскільки відповідачем було доведено обставину неможливості позивача звернутися до суду з позовом про захист права власності на оспорювані нежитлові приміщення шляхом його визнання, невірне застосування ст.37 Закону України «Про іпотеку», вимога позивача щодо визнання за ним права власності на нежитлові приміщення неправомірно задоволена судом першої інстанції, є незаконною та необґрунтована.

Відтак, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги спростовано правомірність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, скаржником доведено обставини, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України, а оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги в лише частині скасування рішення суду Господарського суду Львівської області від 18.03.2010р. у справі № 15/27, так як процесуальні підстави для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції або припинення провадження, як про це зазначено в прохальній частині апеляційної скарги від 18.06.2010р. та додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 22.07.2010р., у суду відсутні. Натомість виходячи з наведеного, в позові слід відмовити за безпідставністю.

Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті’ком», м.Київ, задоволити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2010р. у справі № 15/27.

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Давид Л.Л.

Суддя                                                                                          Якімець Г.Г.