Рішення № 11450989, 20.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.09.10 р. Справа № 9/93

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон”, м.Миколаїв

до відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , м.Шахтарськ

про стягнення 277400грн.00коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Заворотній А.В. представник (за довіреністю б/н від 01.04.2009р.);

від відповідача: ОСОБА_1 підприємець.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон”, м.Миколаїв, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Шахтарськ, про стягнення заборгованості в розмірі 277400грн.00коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на видаткову накладну №ТехГ000117 від 01.10.2008р., акт приймання-передачі від 01.10.2008р., претензію №335 від 06.04.2010р., банківську виписку.

30.06.2010р. через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позовну заяву б/н від 25.06.2010р., відповідно до якого останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що постачання продукції за видатковою накладною №ТехГ000117 від 01.10.2008р. здійснювалось на підставі договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р.

20.09.2010р. позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення, відповідно до яких останній підтримує свої позовні вимоги.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

За твердженням позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон”, м.Миколаїв, та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м.Шахтарськ досягнуто згоди про поставку на адресу останнього продукції (автомобіля сідельного тягачу МАЗ-НОМЕР_1).

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За твердженням позивача, на виконання умов домовленості останнім на адресу відповідача здійснена поставка продукції за видатковою накладною №ТехГ000117 від 01.10.2008р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Крім того, сторонами підписано акт приймання-передачі від 01.10.2008р., з якого вбачається, що відповідач без заперечень отримав зазначену вище продукцію (копія акту додана до матеріалів справи).

Для всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд ухвалами від 18.05.2010р. та 09.06.2010р. зобовязав відповідача надати письмові пояснення стосовно наявності підпису та печатки відповідача на видатковій накладній №ТехГ000117 від 01.10.2008р.

30.06.2010р. відповідачем надані письмові пояснення б/н від 25.06.2010р., відповідно до яких останній зазначає, що видаткова накладна №ТехГ000117 від 01.10.2008р. підписана відповідачем особисто та останнім поставлена печатка Фізичної особи підприємця ОСОБА_1.

Як зазначено вище, відповідач проти позову заперечує та у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач приймав від позивача продукцію за видатковою накладною №ТехГ000117 від 01.10.2008р. на підставі договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р.

Проте, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що договір купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. не є підставою здійснення поставки за наявною у справі видатковою накладною, оскільки представлена видаткова накладна №ТехГ000117 від 01.10.2008р. не містить посилань на договір купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. Навпаки, підставою здійснення поставки у наведеній накладній зазначено рахунок-фактуру №ТехГ000182 від 23.09.2008р. (копія долучена до матеріалів справи), при дослідженні якого встановлено, що останній також не містить посилань на договір купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р.

Крім того, 09.10.2008р. відповідачем сплачені грошові кошти в розмірі 49200грн.00коп. на підставі рахунку-фактури №ТехГ000182 (відповідно до наданої банківської виписки).

Виходячи з наведеного, надана видаткова накладна не може вважатись належним доказом того, що постачання продукції за видатковою накладною №ТехГ000117 від 01.10.2008р. здійснювалось на підставі договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. в розумінні вимог ст.ст.33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Господарським судом розглянуті та не прийняті до уваги ствердження відповідача про належність цих доказів, оскільки відповідач повинен був надати документи, які б підтверджували факт їх відношення до даних господарських операцій.

Відповідно до статі 9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні” накладні являються первинні звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій та т.і., що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

А письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.

Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Як встановлено судом, з наданої видаткової накладної не вбачається, що вона були складена та підписана на виконання умов саме договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р.

Таким чином, документи, що надані відповідачем в якості доказів по справі, не мають доказової сили з вищезазначених причин, а відтак, умови договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р., не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, які фактично виникли за наявною в матеріалах справи видатковою накладною, яка є підставою позову.

Крім того, відповідно до пояснень позивача, інші правовідносини, крім правочину за видатковою накладною №ТехГ000117 від 01.10.2008р., між сторонами відсутні, оскільки договір купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. було оформлено й підписано позивачем та надано відповідачу, однак останнім не було повернуто зазначений договір позивачу.

За твердженням позивача передача транспортного засобу відбувалась в рамках усного договору, у звязку з тим, що п.2.2.1 договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. передбачена передплата, яка повинна була бути сплачена не пізніше 5-ти днів з моменту укладання договору, тобто до 28.09.2008р.

Як зазначено вище, 09.10.2008р. відповідач здійснив часткову передплату після одержання техніки на підставі рахунку-фактури №ТехГ000182 від 23.09.2008р., що також підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №29 від 09.10.2008р., у звязку з чим, на думку позивача, відповідач здійснив часткову передплату після одержання техніки в рамках усного договору на підставі видаткової накладної №ТехГ000117 від 01.10.2008р. та акту приймання-передачі від 01.10.2008р.

Таким чином позивач зазначає, що умови договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р. сторонами не виконувались та у відповідь на претензію, в якій містяться посилання на видаткову накладну №ТехГ000117 від 01.10.2008р. замість договору купівлі-продажу б/н від 23.09.2008р., заперечень з боку відповідача не надходило.

За приписом ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 ЦК України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, між сторонами виникли зобов`язувальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін, направлених на встановлення цих правовідносин.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначеної накладної сторонами.

Накладна мала всі суттєві умови, визначені законом для договорів поставки, а саме: предмет, найменування, кількість, асортимент товару, вартість за одиницю, загальна сума, реквізити продавця. Тобто, покупець (відповідач) мав повну інформацію про товар, який позивач поставляє на його адресу.

Згідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу, відповідно до п.2 ст.252 Цивільного кодексу України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 Цивільного кодексу України).

Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

На сплату отриманої продукції позивачем на адресу відповідача виставлений рахунок-фактура №ТехГ000182 від 23.09.2008р.

За твердженням позивача, відповідач частково оплатив вартість отриманої продукції на загальну суму 49200грн.00коп., що підтверджується наданою копією банківської виписки за 09.10.2008р. (з призначенням платежу Тищенко Роман Вікторович початковий внесок за автомобіль МАЗ НОМЕР_1 згідно рахунку-фактури ТЕХГ000182), у зв`язку з чим за останнім виникла заборгованість в розмірі 277400грн.00коп.

У зв`язку з несплатою частини боргу 08.04.2010р. позивачем на адресу відповідача направлена претензія №335 від 06.04.2010р. про погашення виниклої заборгованості на протязі 7 днів з моменту отримання наведеної претензії. Вказана претензія отримана відповідачем 13.04.2010р., про свідчить відповідний напис на повідомленні про вручення поштового відправлення, копія якого залучена до матеріалів справи. Однак вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати сторонами не встановлювався, в даному випадку, суд вважає за необхідне при встановлені моменту виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої продукції застосувати положення ч.2 ст.530 ЦК України, на підставі якої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникає у відповідача після спливу семиденного строку з моменту отримання відповідачем від позивача грошової вимоги - претензії, тобто з 21.04.2010р.

Позивач зазначає, що на момент подання позовної заяви до суду відповідач не оплатив вартість поставленої продукції у повному обсязі, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 277400грн.00коп.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання не допускається (ст.525 ЦК України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої обов`язки за домовленістю сторін виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати отриманої продукції на день пред`явлення позову не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду у останнього виникла заборгованість у розмірі 277400грн.00коп.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 277400грн.00коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон”, м.Миколаїв щодо стягнення основного боргу в розмірі 277400грн.00коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем 30.06.2010р. було надано клопотання про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладання арешту на майно відповідача.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776, вирішуючи питання про забезпечення позову судом мають бути враховані наступні вимоги:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В контексті зазначених розяснень суд вважає, що задоволення клопотання про забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності.

Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтоване заявлене клопотання, а також доказів в підтвердження наявності підстав, які б ускладнили або зробили неможливим виконання судового рішення позивачем не надано, судом не встановлено.

Таким чином, суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказане клопотання позивача, вважає його таким, що не підлягає задоволенню та вважає заснованим лише на припущеннях позивача.

З огляду на зазначене, клопотання позивача про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладання арешту на майно відповідача є необґрунтованим, недоведеним, а тому підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні”, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, ст.ст.11, 205, 206, 218, 252, 253, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст.174, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон”, м.Миколаїв, до відповідача, Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Шахтарськ, про стягнення заборгованості в розмірі 277400грн.00коп. задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (за адресою: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон” (за адресою: пр. Героїв Сталінграду, 113/1, м. Миколаїв, 54025, р/р 26008140016 в ВАТ „Мегабанк” м.Харків, МФО 351629, код ЄДРПОУ 31764816) заборгованість в розмірі 277400грн.00коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2774грн.00коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 20.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя

Повне рішення складено 24.09.2010р.