Рішення № 11449001, 27.08.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2010 р.Справа № 15/97-10-2694 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача – Подорян Д.В.;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи - Клочкова І.С., Гончарова Ж.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства транспорту та зв’язку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт”, до Одеської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Міністерство транспорту та зв’язку України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт”, про визнання за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України з закріпленням на праві господарського відання за Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт” право власності на об’єкти основних фондів Одеського порту, що знаходяться за адресою м. Одеса, Митна площа 1/4, а саме:

1) берегову допоміжну споруду № 1 загальною площею 222,3 кв.м (літ. „Г”, інвентарний № 084599);

2) берегову допоміжну споруду № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г1”, інвентарний № 084600);

3) блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”, інвентарний № 073500);

4) будівлю спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”, інвентарний № 077758);

5) шпару артезіанську 5ПТФ (літ. „Ш”, інвентарний № 070247);

6) блок очищення питної води артезіанську шпару 5: літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м (інвентарний № 070386);

7) блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ.„А”, інвентарний № 070275).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірні об’єкти знаходяться на балансі у ДП „Одеський морський торговельний порт".

КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості виготовлено технічний паспорт від 26.05.2009 р. на виробничі будинки та споруди за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, де користувачем зазначено ДП „Одеський морський торговельний порт".

Як вказує позивач, ДП „Одеський морський торговельний порт" здійснює відрахування земельного податку за земельну ділянку за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, плата податку на землю надходить в місцевий бюджет у відповідності до вимог діючого законодавства, що підтверджується довідкою бухгалтерії порту № 03/9887 від 23.12.2009 р. При цьому позивач зазначає, що на запит порту щодо оформлення акту на земельну ділянку Державний комітет України із земельних ресурсів надав відповідь про те, що питання надання у користування земельної ділянки під акваторією Одеського порту, а також повноваження органів державної влади з цього питання чинним земельним законодавством чітко не врегульоване.

Разом з тим позивач посилається на те, що відомості стосовно акту вводу в експлуатацію будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4 (Андріївський мол) відсутні.

Між тим Міністерство транспорту та зв'язку України та ДП „Одеський морський торговельний порт" направили до Одеської міської ради лист за № 5987/04/14-09 від 21.10.2009 р. з проханням розглянути питання щодо оформлення права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об’єкти нерухомого майна, які знаходяться у загальнодержавній власності та закріплені за ДП „Одеський морський торговельний порт” на праві господарського відання за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4. Однак, Одеська міська рада листом № 44901 від 26.11.2009 р. відмовила ДП „Одеський морський торговельний порт” щодо оформлення свідоцтва на право державної власності на зазначені об'єкти, незважаючи на те, що ніхто інший не претендує оформити за собою право власності на зазначені будівлі та споруди. При цьому позивач вказує, що на балансі Одеського порту перебувають наступні об’єкти: берегова допоміжна споруда № 1 з 31.12.2007 р.; берегова допоміжна споруда № 2 з 31.12.2007 р.; блок службово-побутових приміщень з 01.11.1982 р.; будівля спорткомплексу з 01.01.1964 р.; шпара артезіанська 5 ПТФ з 25.12.1996 р.; блок очищення питної води артезіанська шпара - 5 з 28.03.2000 р.; блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання з 28.12.1997 р. Крім того, за твердженнями позивача, Одеський порт несе затрати по утриманню зазначених об’єктів, що підтверджується актами виконаних робіт підрядними організаціями.

Враховуючи той факт, що Одеська міська рада відмовила позивачу у оформленні свідоцтва на право державної власності на зазначені об'єкти без урахування того, що ніхто інший не претендує оформити за собою право власності на спірні об’єкти, позивач відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України просить визнати за ним право власності на такі об’єкти.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.07.2009 р. порушено провадження у справі № 15/97-10-2694 та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду представник позивача звернувся до суду з уточненнями позовних вимог, згідно яких позивач уточнив підстави позовних вимог, посилаючись при цьому на положення ст.ст. 331, 376 ЦК України.

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, проте представник третьої особи в засіданні суду позовні вимоги підтримав.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, також представник відповідача у судові засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання за державою в особі позивача права власності на об’єкти основних фондів Одеського порту, що знаходяться за адресою м. Одеса, Митна площа 1/4, а саме:

1) берегову допоміжну споруду № 1 загальною площею 222,3 кв.м (літ. „Г”, інвентарний № 084599);

2) берегову допоміжну споруду № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г1”, інвентарний № 084600);

3) блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”, інвентарний № 073500);

4) будівлю спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”, інвентарний № 077758);

5) шпару артезіанську 5ПТФ (літ. „Ш”, інвентарний № 070247);

6) блок очищення питної води артезіанську шпару 5: літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м (інвентарний № 070386);

7) блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ.„А”, інвентарний № 070275).

При цьому слід зазначити, що згідно інвентарних карток обліку основних засобів (а.с. 42-47 т. 1) спірні об’єкти перебувають на балансі Одеського порту, а саме: берегова допоміжна споруда № 1 з 31.12.2007 р.; берегова допоміжна споруда № 2 з 31.12.2007 р.; блок службово-побутових приміщень з 01.11.1982 р.; будівля спорткомплексу з 01.01.1964 р.; шпара артезіанська 5 ПТФ з 25.12.1996 р.; блок очищення питної води артезіанська шпара - 5 з 28.03.2000 р.; блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання з 28.12.1997 р.

Також з матеріалів справи вбачається, що затрати по утриманню зазначених об’єктів несе Одеський порт, що підтверджується актами виконаних робіт підрядними організаціями (а.с. 48-68 т. 1, а.с. 10, 19-20, 22-25, 34-39,42-45, 47-63 т. 2).

Разом з тим, як з’ясовано судом, позивач звертався до міського голови м. Одеси з проханням оформити право власності за державою в особі позивача на спірні об'єкти нерухомого майна, які закріплені на праві господарського відання, що розташовані за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4., про що свідчить лист позивача від 21.10.2009 р. № 5987/04/14-09.

Між тим листом від 26.11.2009 р. за № 4490вих юридичним департаментом Одеської міської ради була надана відповідь про неможливість оформлення права власності на об’єкти державної власності з огляду на відсутність документів, що посвідчують право власності на ці об’єкти, які визначені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 66/7387 від 28.01.2003 р. Саме вказана відмова відповідача в оформленні права власності держави на спірні об’єкти стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Разом з тим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До того ж в силу ст. 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Як випливає з матеріалів справи, спірні блок службово-побутових приміщень та будівля спорткомплексу були збудовані у радянські часи Одеським портом, проте акти вводу цих будівель в експлуатацію не збереглися та в архіві відсутні, про що свідчать листи Державного архіву Одеської області від 26.10.2009 р. № 1443 та Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 14.10.2009 р. № 1424-01-09.

Між тим згідно ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 18.07.1963 р. № 1540-VI, що був чинним під час зведення вказаних спірних будівель, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

03.08.1990 р. Верховною радою УРСР був прийнятий Закон №142-ХІІ „Про економічну самостійність УРСР”, частиною 2 статті 4 якого було встановлено, що до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном в Українській УРСР були також врегульовані прийнятим 07.02.1991 р. Законом № 697-ХІІ „Про власність”, який діяв до прийняття Верховною радою України Закону України від 27 квітня 2007 року N 997-V „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України”. При цьому слід зазначити, що з прийняттям у 1991 р. Закону УРСР „Про власність” з'явилися нові об'єкти та суб'єкти права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України „Про власність” власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Згідно ст.31 зазначеного Закону до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальна власність). Однією з основних ознак цього є суб'єкт такого права. П. 1 ст. 32 Закону України „Про власність” передбачалось, що суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності державу в особі Верховної ради України, а згідно з п. 2 цієї ж статті суб'єктами права комунальної власності є адміністративно територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, що діяв до 18.10.2006 р. було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд доходить висновку, що на момент зведення спірних блоку службово-побутових приміщень і будівлі спорткомплексу вони належали до державної форми власності, оскільки були збудовані засобами Одеського порту, який був підпорядкований Мінтрансу УРСР. Більш того, після набуття Україною незалежності вказані об’єкти нерухомості перейшли у державну власність України, від імені якої у даному спорі виступає позивач.

Крім того, як випливає з матеріалів справи, поряд з вказаними спірними будівлями (блок службово-побутових приміщень і будівля спорткомплексу) Одеським портом були також збудовані: протягом 1996-2000 рр. - шпару артезіанська 5 ПТФ (введено в експлуатацію 25.12.1996 р.), блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання (введено в експлуатацію 28.12.1997 р.), блок очищення питної води артезіанська шпара - 5 (введено в експлуатацію 28.03.2000 р.), у грудні 2007 року - берегову допоміжну споруду № 1 і берегову допоміжну споруду № 2 (введені в експлуатацію 31.12.2007 р.).

В силу ст. 331 чинного Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, виходячи з вказаних положень законодавства, саме Одеський порт як особа, якою було створено спірне майно, може набути право власності на таке майно після прийняття об’єктів в експлуатацію. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в якості доказів, які підтверджують факт прийняття в експлуатацію спірних об’єктів позивачем були надані: акт державної комісії з приймання в експлуатацію фільтру доочистки води, затверджений начальником Одеського порту 06.01.2000 р.; акт державної комісії з приймання в експлуатацію фільтру доочистки води, затверджений начальником Одеського порту 05.01.2000 р. та акти приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів за 1997 рік (оригінали вказаних актів були оглянуті судом у судовому засіданні). Однак в силу своїх правомочностей порт не міг набути право власності на вказані об’єкти з огляду на таке.

Так, відповідно до загальних положень статуту ДП „Одеський морський торговельний порт”, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 03.07.2008 р. № 810, із наступними змінами, ДП „Одеський морський торговельний порт” є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Згідно п. 4.1, п. 4.2 статуту ДП „Одеський морський торговельний порт”, майно порту становлять оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі порту. Майно порту є державною власністю і належить йому на праві господарського відання. Порт володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, актам уповноваженого органу управління та цього статуту.

Також відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом господарської діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до цього кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ст. 24 Закону України „Про транспорт” від 10.11.1994 р. до складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

Відповідно до ст. 116 Конституції України від 28.06.1996 р. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року № 185-Vвизначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Так, з огляду на положення ст.ст. 3, 4 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” Міністерство транспорту та зв'язку України є суб'єктом управління майном, що закріплене за ДП „Одеський морський торговельний порт” на праві господарського відання.

У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Аналогічні положення щодо захисту речових прав на чуже майно містяться у ст. 396 Цивільного кодексу України, згідно якої захист речового права здійснюється відповідно до положень ст. 29 Цивільного кодексу України „Захист права власності”.

Більш того слід зазначити, що проектна документація щодо будівництва вищевказаних будівель відсутня, а надані позивачем акти прийняття вказаних спірних об’єктів в експлуатацію, які затверджені начальником порту, не можуть вважатися належними доказами прийняття цих об’єктів в експлуатацію, оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад (п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні").

До того ж згідно Положення порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 р. N 449 (була чинною до 22.09.2004 р.), до складу державної приймальної комісії включаються представники експлуатаційної організації, замовника, органів державного архітектурно-будівельного контролю, державного санітарного нагляду, державного пожежного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції з енергозбереження, Держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу (органів), а також представники місцевих органів державної виконавчої влади та виконкомів місцевих Рад народних депутатів, на території яких розташовано побудовані об'єкти.

Також за правилами пункту 27 постанови Кабінету Міністрів 22 вересня 2004 року № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (що діяла до 08.10.2008 р.), акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію. Вказаний Порядок визначає основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.

В свою чергу відсутність затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації і належних доказів прийняття в експлуатацію спірних об’єктів свідчить про здійснення третьою особою - портом самочинного будівництва.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Положеннями ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК). Однак, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою –власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

При цьому слід зазначити, що право землекористування ДП „Одеський морський торговельний порт" щодо земельної ділянки, на якій розташовані спірні об’єкти нерухомості за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, не оформлено з тих причин, що питання надання у користування земельної ділянки під акваторією Одеського порту, а також повноваження органів державної влади з цього питання чинним земельним законодавством чітко не врегульовані, про що Державним комітетом України із земельних ресурсів була надана відповідь на запит порту. Між тим саме ДП „Одеський морський торговельний порт" здійснюється відрахування земельного податку за земельну ділянку, на якій розташовані спірні об’єкти нерухомості за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, плата податку на землю надходить в місцевий бюджет у відповідності до вимог діючого законодавства, що підтверджується довідкою бухгалтерії порту № 03/9887 від 23.12.2009 р. та податковими деклараціями.

До того ж КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” був виготовлений технічний паспорт станом на 26.05.2009 р. на виробничі будинки та споруди за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, користувачем яких зазначено ДП „Одеський морський торговельний порт", до складу яких входять: берегова допоміжна споруда № 1 (літ. „Г”, інв. № 084599) загальною площею 222,3 кв.м, берегова допоміжна споруда № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г 1”, інв. № 084600), блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”, інв. № 073500), будівля спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”, інв. № 077758), шпара артезіанська - 5 ПТФ (літ. ІІІ, інв. № 070247), блок очищення питної води артезіанська шпара - 5 (літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м; інвентарний № 070386); блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ. „А”, інв. № 070275).

Також, як вбачається з матеріалів справи, на замовлення ДП „Одеський морський торговельний порт" судовим експертом Тоя Оленою Володимирівною (свідоцтво № 1388, видане Міністерством юстиції України) 27.08.2010 р. був підготовлений висновок будівельно-технічного експертного дослідження № 003-08/2010, згідно якого берегова допоміжна споруда № 1 (літ. „Г”) загальною площею 222,3 кв.м, берегова допоміжна споруда № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г 1”), блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”), будівля спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”), шпара артезіанська - 5 ПТФ (літ. ІІІ), блок очищення питної води артезіанська шпара - 5 (літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м); блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ. „А”), що знаходяться за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/4, відповідають державним будівельним нормам та стандартам, вимогам техніки безпеки, санітарним нормам, правилам пожежної безпеки.

Разом з тим усі вищенаведені обставини вказують на те, що спірне майно є державним, оскільки воно було збудоване портом (державним підприємством), у якого таке майно знаходиться на праві господарського відання, а відтак суд вважає за можливе визнати право власності на таке майно за державою в особі позивача, якому порт підпорядкований.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, пред’являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що право власності держави, від імені якої виступає позивач, на спірне майно підлягає захисту шляхом його визнання, що сприятиме усуненню невизначеності у суб’єктивному праві щодо спірних об’єктів і перешкод у належному оформленні позивачем від імені держави набутого нею права власності на спірні об’єкти.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України з закріпленням на праві господарського відання за ДП „Одеський морський торговельний порт” на об’єкти основних фондів порту, що знаходяться за адресою м. Одеса, Митна площа, 1/4, а саме на:

1) берегову допоміжну споруду № 1 загальною площею 222,3 кв.м (літ. „Г”, інвентарний № 084599);

2) берегову допоміжну споруду № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г1”, інвентарний № 084600);

3) блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”, інвентарний № 073500);

4) будівлю спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”, інвентарний № 077758);

5) шпару артезіанську 5ПТФ (літ. „Ш”, інвентарний № 070247);

6) блок очищення питної води артезіанську шпару 5: літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м (інвентарний № 070386);

7) блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ.„А”, інвентарний № 070275).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовну заяву Міністерства транспорту та зв’язку України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача – Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт”, до Одеської міської ради про визнання права власності задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 00017584) з закріпленням на праві господарського відання за Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт” (65026, м. Одеса, Митна площа, 1; код ЄДРПОУ 01125666) на об’єкти основних фондів порту, що знаходяться за адресою м. Одеса, Митна площа, 1/4, а саме на:

1) берегову допоміжну споруду № 1 загальною площею 222,3 кв.м (літ. „Г”, інвентарний № 084599);

2) берегову допоміжну споруду № 2 загальною площею 53,7 кв.м (літ. „Г1”, інвентарний № 084600);

3) блок службово-побутових приміщень загальною площею 2973,6 кв.м (літ. „Б”, інвентарний № 073500);

4) будівлю спорткомплексу загальною площею 1220,5 кв.м (літ. „В”, інвентарний № 077758);

5) шпару артезіанську 5ПТФ (літ. „Ш”, інвентарний № 070247);

6) блок очищення питної води артезіанську шпару 5: літ. „Д” загальною площею 24,5 кв.м, літ. „Е” загальною площею 405,3 кв.м, літ. „Ж” загальною площею 41,6 кв.м (інвентарний № 070386);

7) блок побутових приміщень, механічних майстерень та тепловодопостачання загальною площею 863,9 кв.м (літ.„А”, інвентарний № 070275),

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повний текст складено та підписано 01.09.2010 р.

Суддя