Рішення № 114459338, 26.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року Справа № 160/20356/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

14.08.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на момент звільнення з військової служби в Збройних Силах України її календарна вислуга становила 21 рік 11 місяців, загальна більше 27 років. Однак, при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, оскільки не виплатив їй одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це передбачено ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив їй одноразову допомогу при звільненні з військової служби, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 11.09.2023, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.09.2023 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про продовження процесуального строку для надання відзиву, у зв`язку із ненадходженням копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку для надання відзиву за позовом ОСОБА_1 задоволено, продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для подачі відзиву на позовну заяву на десять днів з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалу про відкриття провадження у справі, разом із копією позову та доданими до неї матеріалами, було надіслано відповідачу на електронну адресу визначену у заяві про продовженні строку, проте, станом на розгляд справи відповідач правом на відзив не скористався, заяв/клопотань суду про продовження строків на подання відзиву чи інших заяв по суті справи не направлено, а відтак, враховуючи положення ч. 6 ст.162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу у відповідача.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №108-РС від 16.05.2023 звільнена відповідно до пункту три частини п`ять статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року №3597-IV з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №98 від 16.05.2023 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлена на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно цього наказу загальна вислуга років позивача становить 27 років, з них календарна 21 рік 11 місяців.

Проте, у наказі про звільнення позивача зі служби та у грошовому атестаті відсутня інформація про виплату їй одноразової грошової допомоги у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

03.07.2023 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу згідно п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Проте, листом від 21.07.2023 за №691/4189 відповідач повідомив про те, що позивач не набула права на таку допомогу. Мотивом до зазначеного висновку, як вбачається з відповіді, є факт звільнення позивача за сімейними обставинами на підставі положень Закону України №2232-ХІІ, а підставою для виплати такої грошової допомоги є відповідні положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII та відповідні рішення Уряду, зокрема, перелік сімейних обставин, що визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу".

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати вищевказаних кошів при звільненні протиправною позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно статті 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Нормами частини четвертої статті 9 Закону №2011 передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абз.2 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звільнена з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та календарна вислуга років на час звільнення позивача з військової служби становить 21 рік 11 місяців. Загальна військова вислуга складає 27 років.

Так, відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби через сімейні обставини (за наявності вислуги років, що перевищує 10 років), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.

Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17.

Однак, як встановлено судом відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 календарних років вислуги військової служби.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі грошового забезпечення, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Крім того, слід врахувати висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тімошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Протиправна бездіяльність відповідача, а саме невиплата одноразового виду грошового забезпечення призвела до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.

Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.

Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги, станом на час її звільнення.

Відтак, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.3136299037.1 від 09.08.2023 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець