Рішення № 114458979, 16.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року Справа № 160/20171/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/20171/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» (вул. Любарського, буд. 126, м. Дніпро, 49034; ЄДРПОУ 34589850) до Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення

ВСТАНОВИВ:

10.08.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UA110140/2023/000219;

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000128/1 від 30.06.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА», як покупцем, та QINGDAO HOTAHOTA IMP&EXP CO., LTD. (Китай), як продавцем, укладено контракт поставки №18 від 25.02.2020. 29.06.2023 позивачем було заявлено для митного контролю до Дніпровської митниці електронну митну декларацію №23UA110140005323U6, у якій митна вартість задекларованого товару визначена за основним методом визначення митної вартості (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)). На підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару було надано ряд документів, що відображено безпосередньо у митній декларації. Проте, за результатом розгляду поданих позивачем документів, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості №UA110140/2023/000128/1 від 30.06.2023, за яким митну вартість скориговано у бік збільшення. Карткою відмови в прийнятті митної декларації №UA110140/2023/000219 відмовлено у митному оформленні товарів, з причин неможливості використання вибраного декларантом методу визначення митної вартості товару. Вважаючи останні протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №160/20171/23 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15.09.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №21508/23), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в документах, які надані позивачем до Дніпровської митниці разом з митною декларацією містились розбіжності, були відсутніми відомості на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари, обраний метод визначення митної вартості товару не відповідав умовам глави 9 МК України, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов ч. 1 ст. 54 МК України та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості. Відповідач зазначив, що позивачем розбіжності не було усунуто. Відповідач вважає, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття оспорюваних рішень діяв відповідно до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушував права та законні інтереси позивача, відтак, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» (код ЄДРПОУ 34589850) зареєстроване як юридична особа, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12241020000029750 від 18.09.2006, місцезнаходження: Україна, 49034, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Любарського, будинок 126.

Основний вид економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» - 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ЕКОНА» (далі за текстом ТОВ «ТД ЕКОНА»/позивач), як покупцем, та QINGDAO HOTAHOTA IMP&EXP CO., LTD. (Китай), як продавцем, укладено контракт поставки № 18 від 25.02.2020, розділом 1 якого визначено, що продавець продає, а покупець купує вермішель гречана Соба, вермішель пшенична Удон, вермішель яєчна, вермішель/локшина рисова, вермішель бобова Фунчоза/Лонгкоу, далі за текстом - Товари, в асортименті вказаному в рахунках-інвойсах, які є невід`ємною частиною контракту.

Товар поставляється партіями на умовах, узгоджених сторонами у цьому контракті та проформах-інвойсах згідно з правилами Інкотермс 2010. У разі якщо у проформах-інвойсах не погоджено умови постачання, товар поставляється на умовах FOB (Китайська Народна Республіка) згідно з правилами Інкотермс 2010.

Кількість та ціни партії товару погоджується сторонами у проформах-інвойсах на кожне відвантаження товару, які є невід`ємною частиною контракту.

Додатковою угодою №1 від 04.01.2021 до контракту поставки №18 від 25.02.2020 сторони домовились встановити наступні ціни на товар на 2021 маркетинговий рік:

Вермішель Удон 11,96 доларів США/ящик (40 пачок по 300 грам);

Вермішель Соба 12,92 доларів США/ящик (40 пачок по 300 грам).

Додатковою угодою №2 від 17.10.2022 до контракту поставки №18 від 25.02.2020 сторонами було погоджено зміну банківських реквізитів продавця.

Проформою-інвойсом (proforma invoice/рахунок проформа) №SH23S54 від 11.03.2023 сторони погодили поставку товару локшини швидкого приготування в пакеті (шоубокс) (пакування: 60г * 24 пакети / шоубокс):

- з ароматом курки у кількості 4 966 ящиків, вагою 7 151,04 кг, вартістю 12 415 доларів США 00 центів;

- з ароматом яловичини у кількості 2 796 ящиків, вагою 4 026,24 кг вартістю 6 990 доларів США 00 центів.

Загалом на підставі проформи-інвойсу №SH23S54 від 11.03.2023 сторони погодили поставку локшини загальною кількістю 7 762 ящиків, вагою 11 117,28 кг загальною вартістю 19 405 доларів США 00 центів.

На виконання умов контракту поставки №18 від 25.02.2020 та проформи-інвойсу №SH23S54 від 11.03.2023 QINGDAO HOTAHOTA IMP&EXP CO., LTD. (Китай) поставило ТОВ «ТД ЕКОНА» локшину з ароматом курки та яловичини загальною кількістю 7 762 ящиків, вагою 11 117,28 кг загальною вартістю 19 405 доларів США 00 центів.

Вартість товару позивачем сплачено у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №182 від 15.03.2023 на суму 9 750 доларів США 00 центів та №187 від 12.06.2023 на суму 9 655 доларів США 00 центів.

Після ввезення на територію України отриманий товар був розміщений в режим митного ліцензійного складу та надалі, з метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, отриманий товар був задекларований ТОВ «ТД ЕКОНА» за електронною митною декларацією (ЕМД) №23UA110140005323U6 від 29.06.2023 до Дніпровської митниці (товар №1 у графі 31 ЕМД).

Згідно декларації ціна товару вказана у розмірі 19 405,00 доларів США.

На підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару позивачем було надано ряд документів, що відображено безпосередньо у митній декларації.

Проте, Дніпровською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110140/2023/000128/1 від 30.06.2023, митну вартість скориговано на рівні товарів № 1 2,50 доларів США/кг, загальною вартістю 27 943,20 доларів США.

Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110140/2023/000219 за результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів, з причин неможливості використання вибраного декларантом методу визначення митної вартості товару №1.

Митний орган не визнав заявлену позивачем митну вартість товару, пояснюючи це тим, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості (п. 3 ст. 53 МК України), а саме:

1. Декларантом до митного контролю надано платіжне доручення та платіжна інструкція в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 на суму 9 750,00 дол. США, від 12.06.2023 №187 на суму 9 655,00 дол. США. Однак, за результатом аналізу документів встановлено, що банківські реквізити бенефіціара «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в графах 59 та 57 платіжних доручення та інструкції в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187 відрізняються від банківських реквізитів продавця QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD, узгоджених Контрактом (сторінка 7 Контракту).

2. В проформі-інвойсі від 11.03.2023 №SH23S54 та в інвойсі від 26.04.2023 №SH23S54 зазначено банківські реквізити продавця «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в банку «DBS BANK (HONG KONG) LIMITED». При цьому, згідно Контракту (сторінка 7) зазначено реквізити продавця «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в банку «BANK OF CHINA».

3. В графі 70 «Призначення платежу» платіжного доручення та платіжної інструкції в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187 зазначено реквізити Контракту від 25.02.2020 №18 та інвойсу від 11.03.2023 №SH23S54, в той час, як за номером №SH23S54 від 11.03.2023 до митного контролю декларантом надано проформу-інвойсу, а не інвойс.

4. Для підтвердження витрат на транспортування товару за маршрутом GDANSK (Польща) Краковець (Україна) декларантом надано рахунок експедитора ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» від 22.06.2023 №CLL144.1/23. Також декларантом надано CMR від 25.06.2023 б/н, згідно якого транспортування товару за маршрутом GDANSK (Польща) Краковець (Україна) здійснено перевізником «RAPOPORT OLEKSANDR». Однак, документу щодо підтвердження договірних відносин між ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» та «RAPOPORT OLEKSANDR» декларантом до митного контролю не надано.

5. Банківські реквізити ТОВ «ТК ЕКОНА» в експедиторському договорі відрізняються від тих, що вказані в платіжних інструкціях від 12.06.2023 №9089 та від 28.06.2023 №9236.

У зв`язку з неможливістю застосування митної вартості, заявленої декларантом, прийнято рішення про коригування митної вартості №UA110140/2023/000128/1 від 30.06.2023. Митна вартість оцінюваного товару №1 скоригована митницею за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (стаття 60 МКУ) до рівня 2,5 дол. США/кг з урахуванням усіх складових згідно використаного джерела цінової інформації ЕМД від 02.05.2023 №23UA500490002918U1 (№UA500490/2023/002918). Митну вартість товару за ЕМД №23UA110140005323U6 від 29.06.2023 скориговано митним органом на рівні товарів 2,50 доларів США/кг, загальною вартістю 27 943,20 доларів США.

Позивач, не погодившись із вказаними вище рішеннями відповідача звернувся до суду із означеним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб`єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України).

Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 МК України у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

За приписами частини 8 статті 52 МК України, у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відповідно приписів ч. 1, ч. 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 вказаної статті також передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний та авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

В силу ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

З аналізу ч. 1 та ч. 2 ст. 53 МК України вбачається, що наведені норми Кодексу містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказана норма закону кореспондує з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Відповідно до ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті.

Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Зокрема, ч. 2 ст. 58 МК України та пунктом 1.14 наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення №599 від 24.05.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за №984/21296, передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Приписами ст. 337 МК України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які подаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій шляхом проведення: формально-логічного контролю; контролю співставлення; контролю із застосуванням системи управління ризиками та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною 2 ст.55 МК України, визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та(або) недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що метод визначення митної вартості товару за ціною договору є основним. На підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару, що визначена за першим методом, митному органу необхідно надати відповідні документи. При цьому, застосування кожного наступного методу у їх послідовності можливе лише у разі обґрунтованої та об`єктивної неможливості застосування попереднього методу.

В ході перевірки правильності визначення митної вартості товарів, Дніпровська митниця дійшла висновку про неможливість застосування методу за ціною договору, оскільки в ході перевірки правильності визначення митної вартості товару виявлені невідповідності та розбіжності у документах та відомостях, наданих до митного контролю, відсутність підтвердження числових значень складових митної вартості товару, ціни, що фактично сплачена.

Проте, суд вважає необґрунтованими висновки митного органу з огляду на таке.

Відповідно до статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та (або) бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Суд враховує, що митний орган має повноваження на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас, цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією. І на підставі тих, що надані додатково з ініціативи декларанта чи на вимогу митного органу.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Щодо тверджень відповідача про те, що декларантом до митного контролю надано платіжне доручення та платіжна інструкція в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 на суму 9 750,00 дол. США, від 12.06.2023 №187 на суму 9 655,00 дол. США. Однак, за результатом аналізу документів встановлено, що банківські реквізити бенефіціара «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в графах 59 та 57 платіжних доручення та інструкції в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187 відрізняються від банківських реквізитів продавця QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD, узгоджених Контрактом (сторінка 7 Контракту).

Позивачем до суду надано додаткову угоду №2 від 17.10.2022 до контракту поставки №18 від 25.02.2020, згідно з якою сторонами було погоджено зміну банківських реквізитів продавця, на які згодом і було здійснено оплату у відповідності до інструкції в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187.

Таким чином, сторонами контракту належним чином погоджено зміну банківських реквізитів, більш того, суд звертає увагу на те, що в сукупності надані позивачем документи надають змогу ідентифікувати в рамках якого контракту, за яку партію товару було здійснено вказану оплату, в тому числі зміст вказаних інструкції в іноземній валюті чітко визначає отримувача оплати, а саме, QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD, який є продавцем згідно контракту поставки №18 від 25.02.2020.

Щодо зауважень відповідача про те, що в проформі-інвойсі від 11.03.2023 №SH23S54 та в інвойсі від 26.04.2023 №SH23S54 зазначено банківські реквізити продавця «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в банку «DBS BANK (HONG KONG) LIMITED». При цьому, згідно Контракту (сторінка 7) зазначено реквізити продавця «QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD» в банку «BANK OF CHINA».

Як і зазначалось вище, додатковою угодою №2 від 17.10.2022 до контракту поставки №18 від 25.02.2020, сторонами було погоджено зміну банківських реквізитів продавця, на які згодом і було здійснено оплату.

Так, у відповідності до додаткової угоди №2 від 17.10.2022 до контракту поставки №18 від 25.02.2020, сторони погодили викласти банківські реквізити продавця в наступній редакції:

ACCOUNT NAME: XT-QІNGDAO HOTAHOTA IMP AND EXP CO.,LTD

ВАНК NAME: DBS BANK (HONG KONG) LIMITED

BANK ADDRESS: 11TH FLOOR, THE CENTER, 99 QUEEN'S ROAD CENTRAL, CENTRAL, HONG KONG

ACCOUNT NO.: 79969362635

SWIFT CODE: DHBKHKHH

В свою чергу, у проформі-інвойсі від 11.03.2023 №SH23S54 та в інвойсі від 26.04.2023 №SH23S54 зазначено саме погоджені сторонами у додатковій угоді №2 від 17.10.2022 до контракту поставки №18 від 25.02.2020 банківські реквізити, на які згодом і поступила повна оплата за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями та інструкціями в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187.

Таким чином, як і зазначалося вище, сторонами контракту належним чином погоджено зміну банківських реквізитів, більш того, суд звертає увагу на те, що в сукупності надані позивачем документи надають змогу ідентифікувати в рамках якого контракту, за яку партію товару було здійснено вказану оплату, в тому числі зміст вказаної інструкції в іноземній валюті чітко визначає отримувача оплати, а саме, QINGDAO HOTAHOTA IMP & EXP CO., LTD, який є продавцем згідно контракту поставки №18 від 25.02.2020.

Щодо тверджень відповідача про те, що в графі 70 «Призначення платежу» платіжного доручення та платіжної інструкції в іноземній валюті щодо оплати за товар від 15.03.2023 №182 та від 12.06.2023 №187 зазначено реквізити Контракту від 25.02.2020 №18 та інвойсу від 11.03.2023 №SH23S54, в той час, як за номером №SH23S54 від 11.03.2023 до митного контролю декларантом надано проформу-інвойсу, а не інвойс, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що в наданих позивачем до митного органу під час проходження митного контролю та до суду документах міститься як проформа-інвойс від 11.03.2023 №SH23S54, так і інвойс від 26.04.2023 №SH23S54.

Позивач з цього приводу у своїй позовній заяві зазначив, що різниця у вказаних документах полягає в тому, що проформою-інвойсом від 11.03.2023 №SH23S54 погоджено умови, кількість, найменування та ціну поставки, що має відбутись, а інвойсом від 26.04.2023 №SH23S54 підтверджено фактично відвантажений товар, на умовах, погоджених у проформі-інвойсу від 26.04.2023 №SH23S54.

Як видно з обох документів, ані умови, ані кількість, ані найменування та ціна товару не змінились.

Отже, зазначення в платіжному дорученні неповної назви документа, з його чіткими реквізитами дає змогу ідентифікувати щодо якої саме поставки товару відбулася оплата.

Більш того, суд звертає увагу на те, що такі зауваження відповідача жодним чином не вказують на наявність невідповідностей чи недоведеність складових митної вартості товару, з огляду на що, такі зауваження митного органу не можуть бути підставою для коригування митної вартості товару.

Щодо тверджень відповідача, що для підтвердження витрат на транспортування товару за маршрутом GDANSK (Польща) Краковець (Україна) декларантом надано рахунок експедитора ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» від 22.06.2023 №CLL144.1/23. Також декларантом надано CMR від 25.06.2023 б/н, згідно якого транспортування товару за маршрутом GDANSK (Польща) Краковець (Україна) здійснено перевізником «RAPOPORT OLEKSANDR». Однак, документу щодо підтвердження договірних відносин між ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» та «RAPOPORT OLEKSANDR» декларантом до митного контролю не надано.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» надавало позивачу послуги з транспортного перевезення товару на підставі договору №К-213/18 від 23.10.2018.

На підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» позивачем до суду надано такі документи:

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №CLL144/23 від 06.06.2023;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №CLL144.1/23 від 22.06.2023;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №CLL144.2/23 від 03.07.2023

- банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг №9089 від 12.06.2023;

- банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг №9236 від 28.06.2023;

- заявка на перевезення №CLL16529 від 10.04.2023;

- довідка про транспортні витрати №CLL16529 від 22.06.2023

- договір (контракт) про перевезення №К-213/18 від 23.10.2018;

- договір б/н від 01.01.2021 про надання транспортних послуг з Рапопорт О.

З аналізу наведених документів судом встановлено, що сторонами погоджено умови, порядок та вартість послуг з транспортування товару, наданих ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД».

Транспортні послуги оплачені позивачем у повному обсязі та включені до митної вартості товару.

Отже, порядок надання, обсяг та вартість придбаних позивачем у ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» транспортних послуг підтверджено належним чином.

Суд зазначає, що порядок організації та залучення третіх осіб під час надання з боку ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД» послуг з перевезення стосується виключно порядку ведення господарської діяльності вказаним контрагентом-перевізником, а вартість наданих в рамках договору №К-213/18 від 23.10.2018 транспортних послуг є остаточною та зміні не підлягає.

Тому залучення в ланцюгу перевезення придбаного позивачем товару сторонніх експедиторів жодним чином не впливає на митну вартість товару та не стосується взаємовідносин позивача з ТОВ «КЕРРІЛЕНД ЛОГІСТИКС ЛТД».

Щодо тверджень відповідача про те, що банківські реквізити ТОВ «ТК ЕКОНА» в експедиторському договорі відрізняються від тих, що вказані в платіжних інструкціях від 12.06.2023 №9089 та від 28.06.2023 №9236.

В першу чергу, суд звертає увагу на те, що реквізити платника, з яких здійснюється оплата за надані послуги не мають визначального значення у факті доведеності здійснення належної оплати.

Зміна банківських реквізитів без погодження сторонами договору, тягне за собою наслідки тільки для тієї сторони договору, що порушила правила своєчасного повідомлення іншої сторони договору про такі зміни.

Судом встановлено, що оплата була здійснена на належним чином погоджені сторонами договору реквізити перевізника, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями. Перевізник зі свого боку надав довідки, рахунки та акти наданих послуг, чим підтвердив відсутність будь-яких претензій стосовно оплати послуг з перевезення.

Всі надані до митного оформлення та до суду документи щодо послуг перевезення товару у своїй сукупності в повній мірі підтверджують порядок, вартість та факт надання послуг з перевезення.

Таким чином, доводи митного органу щодо відмінності банківських реквізитів позивача, як замовника послуг з перевезення при оплаті таких послуг, жодним чином не впливає на числові складові митної вартості товару.

Про відсутність розбіжностей в числових складових митної вартості товару свідчить також те, що відповідач в оскарженому рішенні не навів жодного об`єктивного доводу, який би вказував на те, що митна вартість товару визначена позивачем невірно.

Отже, вказані зауваження митного органу не знаходять своє підтвердження та спростовуються викладеними у позовній заяві доводами позивача.

Всі дані в наведених вище документах відповідають один одному та кореспондуються між собою.

Отже, жодних розбіжностей та невідповідностей перелічені вище документи не містять, що вказує на необґрунтованість висновків відповідача, та як наслідок, необґрунтованість оскарженого рішення.

Проаналізувавши зауваження відповідача, суд дійшов висновку, що останні спростовуються наданими позивачем до митного оформлення документами разом з митною декларацією.

Водночас зазначаючи про те, що заявлені позивачем відомості не підтверджені документально, відповідач не обґрунтував свої сумніви та не надав належні докази того, що подані до митного оформлення документи є недостатніми, не зазначив, які конкретно складові митної вартості товару документально не підтверджені, та не визначив, які документи не були надані позивачем.

Наведені доводи відповідача не є підставою для твердження про розбіжність у поданих ТОВ «ТД ЕКОНА» документах, а відтак, і для сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості товару.

Крім того, суд зазначає, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відсутні порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як резервний метод, та відсутні пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Згідно із п. 2.1. Наказу Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Натомість, у рішенні про коригування митної вартості, яке оскаржується, жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, комерційних умов тощо, а також докладної інформації та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні, не зазначено.

Отже, в рішенні про коригування митної вартості товарів відсутні порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як резервний метод. Не надано пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов. Не вказані причини, з яких не був застосований основний метод визначення митної вартості, та чотири другорядні методи і чому обраний саме резервний метод визначення митної вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі №808/454/18 та від 19.06.2018 у справі №826/6346/16, від 20.03.2018 у справі №815/4132/17 (К/9901/11263/18).

За результатами аналізу положень ч. 3 ст. 53, ч. ч. 1, 2, 4 - 6 ст. 54, ст. 58 МК України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

При цьому митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 МК України.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду в подібних правовідносинах, викладений в постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі №815/2501/18, від 20.02.2018 в справі №809/1884/16, від 31.03.2015 в справі №21-127а15 та від 02.06.2015 в справі №21-498а15.

Приймаючи оскаржене рішення про коригування митної вартості товару відповідачем застосовано резервний метод, обґрунтовуючи це метою забезпечення повноти оподаткування, у зв`язку з чим, було проведено аналіз баз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України, та встановлено, що по товару рівень митної вартості за товарами, митне оформлення яких вже здійснено є більшим. Суд зазначає, що факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах №21-262а12 від 11.09.2012 та №21-91а12 від 29.05.2012.

Крім того, суд зазначає, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №826/16046/16.

Відповідно до ч. 7 ст. 54 МК України в разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З тлумачення даних норм у їх системному зв`язку між собою та з положеннями п. 2 ч. 6 ст. 54, ч. 3 ст. 53 МК України, вбачається що відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов`язані саме з тими недоліками, у зв`язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи.

Згідно з частинами 1-2 статті 256 МК України відмова у митному оформленні це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Надані позивачем документи, на думку суду, у своїй сукупності підтверджують заявлену товариством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, які спростовують висновки митного органу щодо відсутності таких підтверджень.

За таких обставин, усі доводи митного органу, які покладені в основу оскарженого рішення та наведені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого правового підтвердження під час судового розгляду справи та спростовані наданими позивачем документальними доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості про:

1) документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами;

3) транспортні (перевізні) документи;

4) комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію;

5) у разі необхідності документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв`язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень);

7) у випадках, передбачених цим Кодексом, - документи, що підтверджують країну походження товару;

8) у разі необхідності документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів;

9) у разі необхідності документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму;

10) у разі необхідності документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів;

11) у разі необхідності документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу.

Судом встановлено, що у спірній митній декларації зазначені всі відомості, передбачені вказаною вище нормою.

Жодних порушень митного законодавства судом не встановлено.

Посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні ч. 3 ст. 53 МК України і не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про надання позивачем митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, визначеної за основним методом, а відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості товарів позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості останнім також не доведена.

З урахуванням викладеного, з наданих документів вбачається, що ТОВ «ТД ЕКОНА» для митного оформлення і підтвердження митної вартості надало усі документи для застосування основного методу визначення митної вартості. Надані документи підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріччя та розбіжностей, та дозволяють провести обчислення митної вартості.

Також суд зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

В даному випадку вказаних обставин відповідачем не наведено.

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Факт наявності в автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, а тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

На підставі означеного вище, суд прийшов до висновку, що обставини, покладені в обґрунтування підстав прийняття оскаржених рішення та картки відмови носять формальний характер та не мають під собою ніякого правового підґрунтя з огляду на те, що не мають жодного відношення саме до числового визначення заявленої позивачем митної вартості.

Відповідно до наявних даних, визначена митним органом митна вартість товару, ґрунтується на раніше визнаній органом митної служби вартості за попередніми оформленнями за подібними товарами.

За вказаних обставин суд доходить висновку, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 06.02.2020 №520/10709/18 (адміністративне провадження №К/9901/18495/19), яким зазначено, що відповідно до пп. в п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Враховуючи встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість всупереч положенням частини другої статті 77 КАС України контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Умовами частини другої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).

Частиною восьмою статті 57 МК України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Суд зазначає, що досліджені судом первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.

Крім того, митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Суд дійшов висновку, що оскаржене рішення митного органу є необґрунтованим, висновки відповідача базуються на припущеннях, без об`єктивної та перевіреної інформації.

З огляду на викладене, оскардені рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, транспортних засобів комерційного призначення є такими, що суперечать закону та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішенні по справі Щокін проти України (Заяви №23759/03 та №37943/06, п.49-51) Європейський Суд з прав людини вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідач діяв не в порядку та не у спосіб, передбачені чинним законодавством, з викладених вище підстав.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як встановлено з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатським об`єднанням «БІЗНЕС ЕНД ЛЕКС», в особі адвоката Давиденко Дар`ї Ігорівни, яка діяла за дорученням.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду подано наступні документи: копію договору №16/02/23 про надання правничої допомоги №BL01-08/23 від 01.08.2023, доручення від 01.08.2023, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01.08.2023, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.07.2017, копію рахунку на оплату №39 від 01.08.2023 та копію платіжної інструкції №9620 від 09.08.2023 на суму 10 914,00 грн.

У відповідності до пункту 4.1 договору про надання правничої допомоги №BL01-08/23 від 01.08.2023 за послуги, надані Адвокатським об`єднанням, зокрема, партнерами, адвокатами та співробітниками, Клієнт сплачує грошову суму згідно домовленості сторін. Сторони погодили, що вартість надаваних послуг в суді першої інстанції (від початку вступу адвоката до справи до набрання рішенням законної сили) складає 10914,00 грн, з урахуванням податків та зборів.

Пунктами 4.3 договору про надання правничої допомоги №BL01-08/23 від 01.08.2023 визначено, що оплата послуг Адвокатського об`єднання здійснюється Клієнтом на підставі виставленого рахунку.

Проаналізувавши надані представником позивача документи, суд зазначає таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Судом встановлено, що вартість наданих адвокатом послуг адвоката є фіксованою та оплачена позивачем у повному обсязі. Отже, надання правничої допомоги у даній справі є реальним та підтверджено матеріалами справи.

Щодо доводів відповідача про відсутність обґрунтування витраченого часу на надані послуги представником позивача, суд зазначає таке.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першої статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, прийнятої у спірних правовідносинах щодо форми оплати правничої допомоги у вигляді гонорару, Велика Палата вказала, що, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Також згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, Велика Палата вказала, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Отже, виходячи із обставин даної справи, сторони договору про надання правничої допомоги врегулювали питання форми оплати за наданні послуги у вигляді фіксованого гонорару у розмірі 10914,00 грн, послуги за укладеним договором фактично надані адвокатським об`єднанням, гонорар фактично сплачений.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони.

Суд також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3098/20.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх обгрунтованість та розумну необхідність для цієї справи, відповідність наданих послуг видам адвокатських послуг, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суті виконаних послуг, а також враховуючи обсяг та характер доказів у справі, складність справи, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 5457,00 грн.

На підставі ч.1 ст.139 КАС України, з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4294,40 грн, сплата яких підтверджується платіжною інструкцією №9568 від 04.08.2023, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5457,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 94, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» (вул. Любарського, буд. 126, м. Дніпро, 49034; ідентифікаційний код юридичної особи 34589850) до Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038; ідентифікаційний код юридичної особи 43971371) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 30.06.2023 № UA110140/2023/000128/1.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці № UA110140/2023/000219.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038; ідентифікаційний код юридичної особи 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Екона» (вул. Любарського, буд. 126, м. Дніпро, 49034; ідентифікаційний код юридичної особи 34589850) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5457 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 16.10.2023.

Суддя О.В. Царікова