Рішення № 114402940, 17.10.2023, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/2041/23

Провадження 2/206/723/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі: секретаря судового засідання Погребна А.О.,

розглянувши в порядку загальногопозовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном,-

ВСТАНОВИВ:

У травні2023року АТ«Сенс Банк»звернулося досуду зпозовом доОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном,-

Позивач зазначає про те,що відповідно до п.1 Передавального акту від 15.10.2019 року , внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укроцбанк», правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків стало АТ «Альфа Банк». 12.08.2022 року АТ «Альфа Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк».

В обґрунтовування заявлених позовних вимог вказує на те, що станом на дату подачі позову АТ «Сенс Банк» належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .

18.07.2008 року між АТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_4 був укладений договір кредиту №135/988, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 дол. США.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №135/988 від 18.07.2008 року, між АТ «Укрсоцбанком» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №517, згідно із ким ОСОБА_1 , як «Іпотекодавець», передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 91,7 кв.м, житловою площею 56,7 кв.м.

Оскільки ОСОБА_5 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, АТ «Укрсоцбанк» звернув стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі ст.. 37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.12.2021 року № 292439774 право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (зараз -АТ «Сенс Банк»).

В даному випадку кредитні кошти були отримані для купівлі нерухомості,а відтак ЖК передбачає можливість виселеня всіх осіб, які є зареєстрованими в квартирі

На момент звернення до суду з позовом у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Банк звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

Позивач просив суд визнати ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 ,а також стягнути солідарно з відповідачів понесені ним судові витрати.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 13 червня 2023 року до участі у справі було залучено орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зобов`язано орган опіки та піклування надати суду висновок щодо розв`язання даного спору.

Ухвалою суду від 20 липня 2023 року у справі було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Учасники провадження у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Відповідачі також повторно у судове засідання не з`явилися,причини неявки суду не повідомили.

Судові повістки, які направлялися судом за зареєстрованою адресою проживання повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Виклик відповідачів було здійснено шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Самарського районного суду м. Дніпропетровська. Про причини неявки відповідачі суду не повідомили,відзив на позов не подавали.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі та направив до суду висновок органу опіки та піклування.

У зв`язку з неявкою усіх учасників судового провадження в судове засідання, суд, відповідно до вимог ст. 222, ч.2 ст.247 ПК України, ухвалив розглянути справу за відсутності учасників провадження,без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та надані суду письмові докази, суд встановив наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 18 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №135/988, згідно з яким Банк надав ОСОБА_4 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140 000 дол. США (а.с.11-19).

В якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором кредиту №135/988 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 18 липня 2008 року укладено іпотечний договір №517, на підставі якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі- продажу від 21 липня 2007 року ( а.с.8-10).

Відповідно до рішення AT «Укрсоцбанк» №5/2019 від 15 жовтня 2019 року, АТ «Укрсоцбанк» припинено шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», внаслідок чого правонаступником всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк».

Рішенням позачергових загальних зборів АТ «Альфа Банк» від 12 серпня 2022 року вирішено змінити найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «СЕНС БАНК» та затверджено нову редакцію статуту Банку, яка була погоджена НБУ 10.09.2022 року. Згідно з пп.1 п.1.2 розділу першого статуту АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником всіх прав та зобов`язань АТ «Альфа Банк».

У зв`язку з невиконання боржником ОСОБА_4 своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» до AT «Альфа Банк» перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Реєстрація права власності за позивачем на квартиру АДРЕСА_2 була здійснена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельник О.І. на підставі договору іпотеки від 18 липня 2008 року (а.с.21).

Згідно із довідкою відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації від 08 вересня 2022 року №14/5-7590 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20).

Як вбачається з вимоги АТ «Сенс Банк» про усунення порушень та добровільне виселення, яка була надіслана ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , банк вимагав від мешканців цієї квартири добровільно звільнити вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, та звільнення вказаного приміщення від особистих речей (а.с.22).

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зістаттею 109 ЖКУРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно достатті 132-2цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК УРСР не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу».

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони.

З укладеного між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №135/988 від 18 липня 2008 року вбачається, що кредит надавався позичальнику на поточні потреби.

З укладеного між позивачем і відповідачем іпотечного договору №517 від 18 липня 2008 року вбачається, що ОСОБА_1 передала в іпотеку іпотекодержателю квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, який був укладений 21 липня 2007 року.

Отже, предмет іпотеки, на який було звернуто стягнення в позасудовому порядку, не було придбано за рахунок наданих позичальнику кредитних коштів.

Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради надав суду висновок №6/11-214 від 14.09.2023 у якому, з урахуванням інтересів дитини, вважають недоцільним визнання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі їх задоволення, мають фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення з квартири Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону N 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Враховуючи наведене, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону N 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16.

Крім того,пунктом 5-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Указом ПрезидентаУкраїни №2102-ІХвід 24лютого 2022року «Провведення воєнногостану вУкраїні» вУкраїні із 05год.30хв 24лютого 2022року введеновоєнний стан,який нацейчас продовжено до 15 листопада 2023 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 753/12729/15-ц (провадження N 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону N 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Підсумовуючи наведене, колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із надання їм іншого постійного житла.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання іншого постійного житла, а отже позовні вимоги АТ «Сенс Банк» не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4,5,81,83, 141, 258, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання, складання повного судового рішення).

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач:Акціонерного товариства «Сенс Банк»»: (03150, м. Київ, вул.Велика Васильківська,100, код ЄДРПОУ 23494714).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, 49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги,51.

Повне судове рішення складено 25.10.2023 року.

Суддя І.П. Прінь