Рішення № 114358354, 23.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року Справа № 160/19143/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Калугіної Н.Є.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», протиправною;

- зобов`язати військову частину прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України призваним на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Так, 20.09.2022 року було прийнято Закон України "Про внесення зміни до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану", яким постановлено пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" доповнити новим абзацом такого змісту: "перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років". Тобто, законодавцем зазначено факт перебування на утриманні трьох і більше дітей як підставу для звільнення з військової служби. Позивач зазначає, що на його утриманні перебуває четверо неповнолітніх дітей та у зв`язку з наявністю законних підстав для звільнення з військової служби, останній 31.05.2023 засобами поштового зв`язку направив до командування військової частини НОМЕР_1 відповідний рапорт на звільнення до якого було долучено пакет підтверджуючих документів, проте, на день подання цієї позовної заяви відповідь на нього так і не була отримана позивачем. Крім того, також не було отримано відповіді й на адвокатський запит від 07.07.2023 року, направлений адвокатом позивача, з проханням надати відповідь за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/19143/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

31 серпня 2023 року до суду за допомогою засобів поштового зв`язку надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 20 вересня 2022 року Законом України № 2599-ІХ підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" було доповнено новим абзацом такого змісту: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18років". Таким чином, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Однак, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб. Таким чином, Позивач, маючи трьох неповнолітніх дітей від різних шлюбів фактично проживає та виховую одну дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від співмешканки ОСОБА_3 , та не приймає участь у виховані двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу зі ОСОБА_6 . У законі немає вичерпного переліку документів, які підтверджують факт утримання дітей, відповідач важає, що для підтвердження утримання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від ОСОБА_3 необхідно надати: рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини (у разі наявності) та довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по сплаті аліментів або відсутності провадження за виконавчим листом, рішення суду про позбавлення батьківських прав та усиновлення дітей (у разі наявності), відсутність соціальних виплат на дитину від держави тощо. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2019 року було встановлено, що після розірвання шлюбу зі ОСОБА_6 за рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 12.03.2018 року по справі №660/1087/17, ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав та ухилявся від обов`язку утримувати своїх дітей, й тому, судом було прийнято рішення про стягнення з останнього аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2018 року і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, з листа Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області від 24.05.2023 року за вих.№53274 вбачається, що на виконанні у відділу перебуває виконавче провадження АСВП№ НОМЕР_10 з примусового виконавчого листа №210/6757/18 2 /210/803/19 від 25.04.2019 року за якою з Позивача утримуються аліменти стягувану ОСОБА_6 та за період з 01.11.2022 року по 01.05.2023 року (час перебування Позивача на військовій службі) перераховано 123262,06 грн. Що стосується ствердження Позивача про утримання неповнолітнього - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який після укладання шлюбу 01.02.2023 року з його матір`ю ОСОБА_8 , сумісно з ними проживає, посилаючись на довідку №22/33-1736 виданою 18.05.2023 року (вих..№22/33-1736) Виконавчим комітетом Центрально-Міської районної у місті ради (м.Кривий Ріг) та Акт обстеження умов проживання від 15.05.2023 року (вих..№11/10-10/354), військова частина з цього приводу вважає недостатньо вважати про перебування на утримання Позивача цієї дитини, оскільки відсутнє рішення суду про всиновлення дитини, яке би підтверджувало факт утримання Позивачем - ОСОБА_7 . З позовної заяви Позивача відсутні фактичні дані, які б підтверджували або спростовували наявність: свідоцтва про шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , судового наказу про встановлення аліментів, наявність довідки з виконавчої служби стосовно відсутності боргів по сплаті аліментів на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявність соціальних виплат на дитину, оскільки з доданого Позивачем Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2021 року по справі №210/1488/21 визначено тільки місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 . що спростовує наданою Позивачем довідку від 28.04.2023 року без номеру, довідку №22/33-1736 від 18.05.2023 року (вих..№22/33-1736) та Акт обстеження умов проживання від 15.05.2023 року (вих..№11/10-10/354) які складені Виконавчим комітетом Центрально-Міської районної у місті радт (м. Кривий Ріг) про його сумісне місце проживання за адресою АДРЕСА_2 . Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №188 від 01.07.2023 року старшого солдата ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира частини, призначено на посаду навідника кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону, та вважати таким, що з 01 липня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Оскільки старший солдат ОСОБА_1 , навідник кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 не дотримався вимог Закону України від 24 березня 1999 року № 548 «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» та пункту 27 Інструкції про проходження військової служби у ЗСУ, затвердженим наказом МО №181, щодо складання за відповідною формою рапортів адресованих за клопотанням безпосереднього командира підрозділу на командира військової частини, з зазначенням військового звання, посади, терміну перебування на військовій службі, посаді та інших необхідних вимогам, й тому, його рапорт від 31.05.2023 року, який відсутній у військовій частині, та подальша скарга від 04.07.2023 року до Військової служби правопорядку, та скарга до Міністерства Оборони України від 06.07.2023 року за підписом його представника - адвоката Вікторії Співак, щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами безпідставні та не відповідають зазначеним нормативно-правовим Актам. Зокрема, рапорт позивача про звільнення подано командирові військової частини НОМЕР_1 , тобто командирові бригади, а не прямому командиру, яким згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є командир відділення. Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, Військова частина НОМЕР_1 вважає про відсутність протиправної бездіяльності посадових осіб військової частини в частині не прийняття рішення про звільнення з військової служби, з огляду на допущення позивачем вищевказаних порушень.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає встанолено наступне.

ОСОБА_1 був мобілізований Дзержинсько-Довгинцівським районним військовим комісаріатом на підставі Указу Президента України №69/2022 від 25.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» під час загальної мобілізації через ведення воєнного стану в Україні та в період з 22.09.2022 року по теперішній час проходить військову службу у військові частині НОМЕР_1 на посаді навідника кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону.

31.05.2023 року позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, зокрема у зв`язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, через що звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом з долученням копій необхідних документів, а саме: нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження неповнолітньої ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження малолітньої ОСОБА_5 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження малолітнього ОСОБА_4 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження малолітнього ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_10 ; довідка виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 18.05.2023 №22/33-1736 про перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох дітей; довідка державної виконавчої служби про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Вищевказаний рапорт був направлений позивачем засобами поштового зв`язку та отримана представником відповідача за довіреністю - 08.06.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, матеріали справи не містять відповіді відповідача на вищенаведений рапорт ОСОБА_1 , а також, за твердженням позивача, - ним вона не була отримана.

04.07.2023 представником позивача - адвокатом Співак В.А. засобами поштового зв`язку було направлено скаргу на Відділення Військової служби правопорядку з проханням зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 .

07.07.2023 представник позивача - адвокат Співак В.А. за допомогою засобів поштового зв`язку звернулась до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом (вих. №06/07) з проханням надати належним чином завірені копії документів (наказів, розпоряджень, тощо) щодо прийняття відповідного рішення по суті рапорту ОСОБА_1 .

Проте, матеріали справи не містять відповідей на вищевказані звернення представника позивача - адвоката Співак В.А., а також, за твердженням представника позивача - нею вони не були отримані.

Крім того, 13.07.2023 представником позивача - адвокатом Співак В.А. за допомогою засобів електронного зв`язку надіслано скаргу на Міністерство оборони України, а також звернення на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Позивач вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (надалі Закон №2232- XII), а також нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі Положення № 1153/2008).

Згідно з частиною першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповілдно до частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно із статтею 1 вищезазначеного Закону, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно із статтею 4 частиною 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Так, ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII визначено підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

01.10.2022 набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 2599-ІХ (далі Закон 2599-ІХ) до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, яким передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.

Отже, предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для звільнення його з військової служби під час воєнного стану.

Зазначеним Законом не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Частиною третьою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-ІІІ (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Так, частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.

Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов`язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов`язок по утриманню дитини не переходить.

Частинами 1-3 ст. 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

При цьому, з огляду на положення підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, для підтвердження наявності підстави для звільнення відповідного військовослужбовця, вирішальне значення має встановлення саме факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на його утриманні.

Суд зазначає, що з огляду на положення СК України, підтвердженням такого факту може бути, зокрема:

- наявність у військовослужбовця дитини відповідного віку, яка належить до сім`ї своїх батьків, що перебувають у шлюбі;

- сплата батьком аліментів, присуджених дітям.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_3 від 12.05.2023 року, яке видане Центрально-міським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 14.05.2008 року складено відповідний актовий запис №410, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_4 від 17.01.2023 року, яке видане Центрально-міським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 12.09.2013 року складено відповідний актовий запис №12, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_5 від 18.01.2023 року, яке видане Центрально-міським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 12.09.2013 року складено відповідний актовий запис №13, батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_6 .

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.04.2019 у справі №210/6757/18, було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2018 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до довідки про отриманий дохід стягувачем ОСОБА_6 від 24.05.2023 року №53274, виданою Саксаганським відділом державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), судом встановлено, що за період з 01.11.2022 року по 01.05.2023 року стягувачем ОСОБА_6 перераховано 123262,06 грн., з яких за листопад 2022 - 00,00; грудень - 35858,43 грн., січень 2023 - 45445,13 грн., лютий 2023 - 21595,29 грн., березень 2023 - 10181,61 грн., квітень - 10181,60 грн.

Щодо посилання відповідача на необхідність надання доказів відсутності по заборгованості ОСОБА_1 за сплатою аліментів, суд зазначає, що встановлення таких обставин не відноситься до повноважень відповідача, як такі, що встановлено судовим рішенням в межах цивільної справи, при цьому, у довідці виданій відповідачем позивачу зазначена вичерпна інформація щодо сплачених аліментів, із грошового забезпечення позивача.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 01 лютого 2023 року, яке видане Центрально-міським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі Криворізького району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 01 лютого 2023 року, про що 01.02.2023 року складено відповідний актовий запис №79.

На час укладення шлюбу, у дружини позивача ОСОБА_8 був неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 12.05.2015 року, яке видане Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровської області, ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що 12.05.2015 року складено відповідний актовий запис №226, батько - ОСОБА_9 , матір - ОСОБА_8 .

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач щодо ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) є вітчимом.

Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

Сімейне законодавство передбачає права та обов`язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (стаття 268 Сімейного кодексу України).

Так, відповідно до статті 268 СК, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин:

- такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання;

- вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Так, довідкою від 28.04.2023, виданою головою квартального комітету, передбачено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Склад сім`ї: ОСОБА_11 - дружина; ОСОБА_7 - пасинок (ІНФОРМАЦІЯ_9 року); донька - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання №11-10-10/354 від 15.05.2023 року також передбачено, що за адресою: АДРЕСА_3 проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_9 року); ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Як з`ясовано судом, відповідно до рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2021 року у справі № 210/2092/21, було видано судовий наказ, щодо стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з дня подання заяви, тобто з 21 квітня 2021 року і до повноліття дитини.

Отже біологічний батько пасинка позивача повинен виконувати свій обов`язок щодо утримання своєї дитини, доказів ухиляння від такого виконання останнього позивачем до суду не надано.

При цьому позивач, який не є батьком цієї дитини, не несе обов`язку щодо її утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і утримання вказаної дитини він може здійснювати лише з власної волі.

Крім того, суд зауважує на тому, що позивачем до рапорту від 31.05.2023 року надано лише нотаріально завірене свідоцтво про народження ОСОБА_7 , при цьому, доказів того, що дитина, якій позивач є відчимом перебуває на його утримання до рапорту додано не було.

При цьому, суд зауважує, що довідка, видана головою квартального комітету від 28.04.2023 та Акт обстеження умов проживання №11-10-10/354 від 15.05.2023 року не є документом, що підтверджується обов`язок позивача утримувати неповнолітнього ОСОБА_7 в силу статті 268 СК України.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), а отже, вони перебувають на його утриманні.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).

Відповідно до п. 6. Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до п. 7. Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 12 цього Указу передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Згідно пункту 225 Положення №1152/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно пункту 225 Положення №1152/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно пункту 241 Положення №1152/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно пункту 242 Положення №1152/, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно пункту 242 Положення №1152/2008, після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов`язані зі звільненням.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року № 280, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 року за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, розділом X якої унормований порядок видання наказів по особовому складу:

1. Накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

2. Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу: звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби.

19. В умовах особливого періоду, після закінчення заходів відмобілізування та призначення військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, до набрання чинності відповідним указом Президента України про оголошення демобілізації або до настання строків звільнення з військової служби, визначених наступним указом Президента України про звільнення з військової служби осіб, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, встановлення, зміна або припинення правових відносин офіцерам, особам рядового, сержантського і старшинського складу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюються наказами по особовому складу в установленому пунктами 1-5 цього розділу порядку.

Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка містить такі норми:

1.5. Для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються:

1) Подання (додаток 1) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

7) Клопотання посадових осіб у вигляді службової характеристики (додаток 7), рапорту, телеграми, списку, донесення, якщо в умовах особливого періоду неможливо оформити документи, визначені підпунктом 1 цього пункту, - на військовослужбовців, які займають посади, передбачені штатами воєнного часу, щодо призначення на посади, переміщення, звільнення з посад і зарахування у розпорядження та звільнення з військової служби (крім громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, осіб, які призначені або призначаються на посади вищого офіцерського складу, та тих, призначення яких на посади здійснюється за погодженням з Президентом України).

Підготовка, подання на підпис, реєстрація, розсилка і доведення наказів по особовому складу здійснюються в службах персоналу (структурних підрозділах), підпорядкованих посадовим особам, які відповідно до пункту 12 Положення мають право видавати накази по особовому складу.

Встановлення, зміна, призупинення або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами по особовому складу у військових частинах, здійснюються за рішеннями судів, що набрали законної сили, та наказами посадових осіб про накладення дисциплінарних стягнень, виданих згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

12.1. Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

12.11. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

14.10. Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" та визначено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 року, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.

Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) є прямим начальником усього особового складу полку.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. (пункт «г»). Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують наявність вищезазначених обставин. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби та видання наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців у період дії воєнного стану наведені у пп.2 п.225 Положення №1153/2008. Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням №1153/2008 строки розгляду рапортів військовослужбовців про звільнення з військової служби не передбачені, тож такий рапорт повинен бути розглянутий у розумний строк, а відповідно до законодавства про звернення громадян такий строк становить не більше одного місяця від дня надходження звернення. Звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з поданням позивачем рапорту від 16.05.2023 року про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

При цьому судом встановлено право позивача на звільнення з військової служби на підставі п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Також судом встановлено обставини щодо направлення рапорту від 31.05.2023 на адресу відповідача та отримання його представником відповідача 08.06.2023.

Доказів того, що командир військової частини НОМЕР_1 , якому був адресований цей рапорт, розглядав його та документи, які підтверджують підстави звільнення, та задовольнив цей рапорт або відхилив його, чи прийняв інше рішення, що належить до його компетенції, матеріали справи не містять.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазнаено, що рапорт позивача від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби надійшов до військової частини НОМЕР_1 , та вказав, що цей рапорт поданий не по команді, оскільки рапорт позивача про звільнення подано командирові військової частини НОМЕР_1 , тобто командирові бригади, а не прямому командиру, яким згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є командир відділення.

Суд зазначає, що рапорт позивача від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач проходить військову службу, та який наділений дисциплінарною владою щодо позивача та є його прямим начальником. Чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв`язку, а така обставина не виключає обов`язок посадової особи, якій в порядку підпорядкування подано рапорт, розглянути його, прийняти за ним рішення (передати його за належністю з відміткою про власне клопотання з відповідного питання) та повідомити військовослужбовця про результати його розгляду.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач, не вживши будь-яких дій щодо реалізації рапорту позивача від 31.05.2023 року, порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо порядку звільнення військовослужбовців, які бажають звільнитися з військової служби за сімейними обставинами.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до суду та способи судового захисту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка може бути оскаржена до суду, слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього суб`єкта, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи відсутність будь-якого рішення відповідача за результатами розгляду рапорту позивача від 31.05.2023, а також виключну компетенцію командирів щодо розгляду рапортів військовослужбовців, суд вважає за необхідне, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, та захистити права позивача у такій спосіб: визнати протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити розгляд рапорту ОСОБА_1 від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти рішення з урахуванням висновків викладених в цьому рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 139, 143, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити розгляд рапорту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) від 31.05.2023 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти рішення з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2023 року.

Суддя Н.Є. Калугіна