Рішення № 114327196, 19.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Справа № 160/16681/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 46 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2023 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 46 комендатури охорони та обслуговування (вул. Січових Стрільців, 147, м. Дніпро, 49069, код ЄДРПОУ 26621649), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії 46 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов?язати 46 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 05.11.2021 року по 01.07.2023 року (день виконання рішень судів, виплати коштів).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивач звернувся до суду з приводу невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 04.06.2016 року по 01.03.2018 року. За результатами розгляду справи № 160/26255/21, 46 комендатуру охорони та обслуговування зобов?язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.06.2016 року по 01.03.2018 року включно, а за результатами розгляду справи № 160/9245/22 зобов?язано 46 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.06.2016 по 01.03.2018 рік, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми. На виконання вказаних рішень у 2022 та 2023 посадовими особами відповідача нараховано та виплачено позивачу кошти за рішенням суду, тобто остаточний розрахунок за вказаними рішеннями суду проведено 01.07.2023 року, а саме: 29.06.2022 року 4429,82 грн (індексація грошового забезпечення), 01.07.2023 року 65 883,91 грн (перерахунок індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця 2008 рік). Отже відповідач, на думку позивача, повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021 року року по 01.07.2023 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Ухвалу суду від 17.07.2023 року та позовну заяву з додатками направлено на адресу відповідача, вказані документи отримано представником 46 комендатури охорони та обслуговування 11.08.2023 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач правом надання відзиву не скористався, станом на час розгляду справи, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин, суд розглядає справу за наявними у справі документами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року від 46 комендатури охорони та обслуговування витребувано:

-довідку про розмір всіх належних ОСОБА_1 сум, нарахованих і виплачених на день його звільнення, із зазначенням їх складових;

-довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 .

13.10.2023 року до суду надійшли витребувані від 46 комендатури охорони та обслуговування докази.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 46 комендатурі охорони та обслуговування.

Згідно витягу з наказу № 249 від 05.11.2021 року підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення планування оборонних ресурсів штабу, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 28 жовтня 2021 року № 676 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу»,за підпунктом «б» (за станом здоров?я) з 05 листопада 2021 року, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 р. у справі №160/26255/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до 46 комендатури охорони та обслуговування, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 46 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.06.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язано 46 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.06.2016 по 01.03.2018.

На виконання вказаного рішення суду, 29.06.2022 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 4 429,82 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 р. у справі №160/9245/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до 46 комендатури охорони та обслуговування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправними дії 46 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.06.2016 року по 01.03.2018 рік, враховуючи базовий місяць січень 2016 року.

Зобов`язано 46 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.06.2016 року по 01.03.2018 рік, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми.

На виконання вказаного рішення суду, 01.07.2023 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 65 883,91 грн.

Не погоджуючись з протиправними діями щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої (в редакції, чинній з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Що стосується позовної вимоги про зобов?язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток, суд зазначає таке.

Позивач просить визнати протиправними дії 46 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.11.2021 року по 01.07.2023 року.

Згідно з матеріалами справи, з 05.11.2021 року позивача звільнено з військової служби та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до пункту 242 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати належить рахувати з 06.11.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки 46 комендатури охорони та обслуговування № 350/172/40/497/ФЕС від 12.10.2023 грошове забезпечення позивача за два останні місяці (повні) перед звільненням складає 39704,50 грн, а саме:

-грошове забезпечення за вересень 2021 року складає 19852,25 грн;

-грошове забезпечення за жовтень 2021 року складає 19852,25 грн.

Середньоденне грошове забезпечення з урахуванням вимог Порядку № 100 від 08.02.1995 складає: (19852,25 + 19852,25)/61 добу = 650,89 грн.

Затримка розрахунку при звільненні становить 572 календарний день (період з 06.11.2021 р. по 01.07.2023 р.).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 372 309,08 грн. (середньоденне грошове забезпечення 650,89 грн. х 572 календарних днів).

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке.

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п. 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір індексації грошового забезпечення та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

На виконання рішеннь Дніпропетровського окружного адміністративного суду нараховано та виплачено 4 429,82 грн + 65 883,91 грн, всього 70 363,73 грн.

Отже, істотна частка складає 70 363,73 грн / 372 309,08 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 18, 90%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,90% становить: 650,89 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 18,90% х 183 (кількість днів за пів року), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 22 512,33 грн.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України (у редакції чинній на час звернення з цим позовом) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 05.11.2021 року. Маючи можливість отримати інформацію про належні йому при звільненні суми ще у день звільнення, позивач із вимогою вирішити спір про повний розрахунок при звільненні (справа № 160/26255/21) звернувся лише 20.12.2021 року.

Тобто, майже шість місяців не вчиняв жодних дій щодо урегулювання питання виплати йому індексації грошового забезпечення.

Після прийняття Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішень від 21.03.2021 року у справі №160/26255/21, від 30.09.2022 року у справі №160/9245/22 та набрання ними законної сили, відповідачем 29.06.2022 року та 01.07.2023 року (відповідно) повністю виплачено позивачу недоотримані ним під час проходження служби суми грошового забезпечення.

При цьому суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм законодавства щодо розміру індексації грошового забезпечення. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративних справ №160/26255/21 та №160/9245/22.

Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. До того ж, у разі незгоди із розміром індексації грошового забезпечення, позивач одразу після звільнення зі служби міг вживати відповідних заходів спрямованих на її перерахунок, чого ним зроблено не було.

При цьому, враховуючи суму, яка має бути стягнута з відповідача, суд враховує принцип співмірності, а також застосовує максимальний період (6 місяців), за який, за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України може бути стягнутий середній заробіток.

Тому, враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, суд вбачає підстави для присудження в користь позивача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 22 512,33 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні у розмірі 22 512,33 грн.

Обраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За умовами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

У зв?язку з тим, що позивач, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 46 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії 46 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов?язати 46 комендатуру охорони та обслуговування (вул. Січових Стрільців, 147, м. Дніпро, 49069, код ЄДРПОУ 26621649) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 512,33 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна