Рішення № 114239042, 28.09.2023, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/317/21

Провадження №2/521/165/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретаря Бодрухіної К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Одеської міської ради, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, знесення самочинного будівництва, перерозподіл часток в спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила скасувати свідоцтво про право власності на житло, що видано Управлінням ЖКГВ ОМР народних депутатів у 1997 року щодо 390/1000 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 . Знести самочинно збудовану веранду, що знаходиться у 390/1000 частині квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 . Перерахувати частки у квартирі АДРЕСА_1 , відповідно до належної площі квартири.

Позов обґрунтований наступними обставинами. ОСОБА_1 є співвласником 212/1000 частин квартири спільного заселення АДРЕСА_1 разом зі своєю дочкою ОСОБА_4 . Співвласниками зазначеної квартири був ОСОБА_5 (власник 398/1000 зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 1997 року № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_6 (власник 390/1000 зазначеної квартири на підставі договору дарування від 20.07.2018 року, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., реєстраційний номер 139.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 набула зазначене право власності на підставі договору дарування зі збільшенням долі ОСОБА_3 на підставі сфальсифікованих документів. Первісним власником 390/1000 частин квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що ОСОБА_3 самовільно збудувала веранду, яку ймовірно і ввела у частку спільної сумісної власності. При цьому, згоди ОСОБА_1 , як співвласник зазначеного майна, на самовільно збудовану веранду та, в подальшому, її оформлення, не давала. Позивач зазначає, що ОСОБА_3 самовільно зайняла земельну ділянку біля будинку, що перебуває у власності територіальної громади ОМР та є прибудинковою територією спільного використання.

12 квітня 2021 року представником відповідача ОСОБА_3 надано відзив на позов із запереченнями проти позову. В обґрунтування заперечень наведені такі доводи. В липні 2018 року сім`я ОСОБА_7 переїхала на постійне місце проживання до квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . З тих пір, сім`я ОСОБА_8 постійно веде себе конфліктно, подають безпідставні скарги в різні державні органи, майже кожного тижня звертаються до органів національної поліції та подають безпідставні позовні заяви до суду, в яких просять визнати вселення родини ОСОБА_7 в спірне житлове приміщення незаконним.

В обґрунтування заперечень, представник ОСОБА_3 зазначає, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 вводить суд в оману в деяких фактах. Так, позивач вказує, що ОСОБА_6 після придбання 390/1000 частки у спільній квартирі добудувала там веранду, якої спочатку не було. Проте, вказаний факт є недостовірним, адже веранда не добудовувалась, а була в проекті будинку, проте стіни спочатку були дерев`яними, а не з ракушняку; ремонт стін було проведено ще до 1980 року, задовго до того, як родина ОСОБА_7 вселилася до цього будинку. Вказані доводи підтверджуються технічним висновком №2928, датованим 1980-м роком, який було видано громадянину ОСОБА_2 на підставі його листа від 13.31.1980 року №210. Тобто, вже у 1980 році вказана веранда була наявна у вказаному будинку. Більш того, вона не добудовувалась, як стверджує позивач, а була реконструйована шляхом добудови двох стін замість встановлених там перед цим дерев`яних досок. Тобто, площа та геометрія веранди не змінювалась.

Щодо вимог позивача про скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_3 зазначає, що вимога не містить точних реквізитів даного свідоцтва, що вказує на те, що позивач, скоріш за все, лише припустив існування такого свідоцтва, адже свідоцтва про право власності на 390/1000 квартири АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_2 23 листопада 1994 року. Крім того, скасування свідоцтва про право власності взагалі не можна застосовувати як спосіб захисту порушених прав.

Щодо позовних вимог в частині знесення об`єкта самовільного будівництва, сторона відповідача зазначає, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Позовні вимоги про знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості є крайньою мірою, які можуть бути задоволені судом, лише після використання всіх доступних умов захисту. Позивач не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій нібито було самочинно збудовано веранду, так як таким є територіальна громада міста Одеси. Також, позивач не є власником суміжної земельної ділянки. По-друге, з тексту позовної заяви не вбачається, що наявність веранди порушує права позивача, не зазначається в чому саме полягає порушення права, яким саме чином веранда перешкоджає позивачу у здійсненні нею розпоряджання своїми правами, адже вказана веранда прилягає до квартири відповідача ОСОБА_3 з внутрішньої сторони, а з зовнішньої - до прибудинкової території. Тобто, наявність чи відсутність веранди жодним чином не впливає на можливість позивачем вільно розпоряджатись своїми правами та жодним чином не може порушувати права позивача. Тому, відповідач вважає, що позивач при поданні позову не додержався обов`язкової умови доведеності порушення її прав. Також, представник ОСОБА_3 зазначає, що позивач не надала суду жодного належного доказу того, що веранда є самочинним будівництвом, відхилення від проекту є істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; факту, що веранда негативно впливає на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо; факту порушення будівельних чи інших норм.

Обґрунтовуючи заперечення в частині перерозподілу часток, представник ОСОБА_3 зазначає, що згідно п. 3.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об`єктів нерухомого майна. Відповідно до п. 3.3 Інструкції за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку. Однак, як вказала позивач у позовній заяві, вона не здійснювала жодних заходів досудового врегулювання спору. Тобто, позивач навіть не намагалась звернутись до інших співвласників з ініціативою проведення перерозподілу часток. Жодного доказу такого звернення позивач не надала суду. Відтак, у позивача були відсутні підстави для звернення з відповідною позовною заявою до суду. Крім того, при зверненні до суду ОСОБА_1 жодним чином не зазначила підстав для здійснення перерозподілу часток у праві спільної часткової власності. Позивач не вказала, як саме вона просить перерозподілити частки між співвласниками, не надала суду відповідних розрахунків та експертних висновків, з огляду на що відсутні підстави для задоволення вимоги, та позивачем не зазначено, в чому саме полягає порушення її прав. Стороною відповідача також заявлено про застосування до спору строків позовної давності, які позивач, на думку відповідача, пропустила.

Позивач та її представники у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

Представник Одеської міської ради у відкрите судове засідання не з`явився, пояснень третьої особи до суду не подав, із заявою про розгляд справи у відсутність представника третьої особи не звертався.

Суд, вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону УкраїниПро судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованихКонституцією Українита законами, прав і законних інтересів фізичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до суду наділені, зокрема, фізичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права фактичним обставинам та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 направлені на скасування свідоцтва про право власності на житло, видане в 1997 році ОСОБА_2 на підтвердження права власності останнього на 390/1000 часток квартири АДРЕСА_1 , знесення самочинно збудованої ОСОБА_3 веранди за вказаною адресою та перерахунок часток у спірній квартирі.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи такі фактичні обставини.

На підставі свідоцтва про право власності від 14 серпня 1997 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 в рівних частках належить 212/1000 часток квартири АДРЕСА_1 , що складає 12,3 загальної площі квартири (т. 1 а. с. 14).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 2/525 ОСОБА_4 належить 398/1000 часток квартири спільного заселення АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 4).

На підставі договору дарування частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевої Г.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 1397 ОСОБА_3 є власником 390/1000 квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 87).

Право власності вказаних осіб на належні їм частки у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 39, 40, 42, т. 2 а. с. 6).

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 є співвласниками квартири під АДРЕСА_1 .

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, які склалися між сторонами, суд вважає, що спірні відносини виникли в зв`язку із здійсненням сторонами права власності на квартиру спільного заселення, та регулюються Розділом І Книги третьої ЦК України.

Згідно із положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписамист.319ЦК Українивласник володіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Власникмає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. Приздійсненні своїхправ тавиконанні обов`язківвласник зобов`язанийдодержуватися моральнихзасад суспільства. Усімвласникам забезпечуютьсярівні умовиздійснення своїхправ. Власністьзобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_3 самовільно збудувала веранду, яку ймовірно і ввела у частку спільної сумісної власності. При цьому, згоди ОСОБА_1 , як співвласник зазначеного майна, на самовільно збудовану веранду та, в подальшому, її оформлення, не давала.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2статті 77 ЦПК України).

Як передбачено статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме того, що ОСОБА_3 збудувала веранду, яка має ознаки самочинного будівництва та те, що наявність та експлуатація вказаної веранди порушує право власності позивача.

Разом із цим, в обґрунтування заперечень проти позову стороною відповідача ОСОБА_3 надано технічне заключення № 2928 про використання веранди під житлове приміщення в квартирі АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_2 , яке складено на підставі ЖЕО Приморського району від 13.02.1980 року (т. 1 а. с. 85).

Із технічного заключення вбачається, що в квартирі, якою користується ОСОБА_2 з боку фасаду прилягає веранда, внутрішні розміри 200*460 см., яка реконструйована, шляхом добудови 2 стін із каміння ракушняка, товщиною 25 см. Стіни оштукатурені, з внутрішньої сторони обклеєні шпалерами. В результаті реконструкції з`явилося приміщення площею 9,2 м.

23 листопада 1994 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 на 390/1000 часток квартири спільного заселення АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 86).

В подальшому, 390/1000 часток спірної квартири вибули із власності ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 набула право власності на 390/1000 часток квартири на підставі договору дарування, укладеному із наступним власником ОСОБА_10 20 липня 2018 року, право власності за якою було зареєстровано 12.05.2003 року, що підтверджується відповіддю КП «БТІ» Одеської міської ради від 12.02.2020 року (т. 1. а. с. 169).

Таким чином, наявні матеріали справи дають суду підстави дійти висновку про те, що реконструкція веранди здійснювалась не ОСОБА_3 , а була здійснена за часів користування квартирою ОСОБА_2 , з подальшою її приватизацією в 1997 році.

Те, що ОСОБА_3 не реконструювала спірну веранду, експлуатуючи її, та те, що веранда не має ознак самочинного будівництва, підтверджується і відповіддю УДАБК Одеської міської ради № 01-10/431-3Г від 29.10.19 (т. 1 а. с. 31).

Із зазначеної відповіді вбачається, що співвласник квартири експлуатує реконструйоване приміщення, розташоване на 1 поверсі двоповерхового житлового будинку, яке улаштоване з балкону, шляхом кладки двоповерхового житлового будинку, яке улаштоване з балкону шляхом кладки зовнішніх стін з черепашнику за адресою: АДРЕСА_3 .

За приписамистатті 376ЦК Українижитловий будинок,будівля,споруда,інше нерухомемайно вважаютьсясамочинним будівництвом,якщо вонизбудовані абобудуються наземельній ділянці,що небула відведенадля цієїмети,або безвідповідного документа,який даєправо виконуватибудівельні роботичи належнозатвердженого проекту,або зістотними порушеннямибудівельних нормі правил. Особа,яка здійснилаабо здійснюєсамочинне будівництвонерухомого майна,не набуваєправа власностіна нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відмовляючи в позові в цій частині, суд зауважує, що позивач не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розташована спірна веранда, позивачем не обґрунтовано, яким чином наявність веранди порушує права позивача, адже веранда прилягає до квартири ОСОБА_3 з внутрішньої сторони, а з зовнішньої сторони до прибудинкової території.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що наявність спірної веранди впливає на розмір та порядок оплати позивачем послуг газопостачання. Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було долучено до матеріалів справи копію відзиву АТ «Одесагаз» на позов ОСОБА_1 про нарахування боргу безпідставним, зобов`язання вчинити певні дії. Із вказаного відзиву вбачається, що на ОСОБА_1 відкрито окремий особовий рахунок, опалювальна площа 12,3 м., проживаючих 2 особи. Тобто платежі за газопостачання нараховуються відповідно до площі, яка відповідає частці ОСОБА_1 у праві власності на квартиру. На ОСОБА_3 відкрито окремий особовий рахунок, опалювальна площа 23,80 м., заборгованість відсутня (т. 2 а. с. 188-191).

Суд не приймає доводів позивача про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП як на підставу її позовних вимог, так як зафіксоване правопорушення вчинено у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, та відповідач зазнав негативних наслідків за вчинене правопорушення у вигляді накладення на неї адміністративного стягнення. При цьому, наявність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 96 КУпАП не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача, як співвласника спірної квартири, без наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивача щодо порушення її прав, як власника, саме відповідачем ОСОБА_3 .

Відмовляючи в позові в частині знесення веранди, що експлуатується ОСОБА_3 , суд вважає, що задоволення такої вимоги порушує гарантоване ОСОБА_3 право на мирне володіння майном, регламентоване положеннями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на вільне володіння майном та обумовлюється виняткові випадки втручання в таке право. Змістом цієї статті визначено перелік засад для оцінки відповідності втручання в право власності. До них належить оцінка того: чи передбачено таке втручання національним законом; чи має воно певний суспільний інтерес; чи забезпечується справедлива рівновага між інтересами суспільства та власника майна. Тільки одночасна наявність усіх цих критеріїв підтверджує правомірність втручання в право власності.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд вважає, що спірна ситуація не відповідає згаданим критеріям ст.1 Першого протоколу до Конвенції, зобов`язання ОСОБА_3 до знесення веранди, яка є складовою частки квартири, право власності на яку зареєстровано в установленому законом порядку із дотриманням порядку його набуття буде порушувати принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та власника майна.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині скасування свідоцтва про право власності на житло, що видано Управлінням ЖКГВ ОМР народних депутатів у 1997 році щодо 390/1000 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

На підтвердження права власності ОСОБА_2 на 390/1000 часток квартири АДРЕСА_1 23 листопада 1997 року Органом приватизації державного жилого фонду Приморського району видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 86).

Позивач в позовній заяві просить скасувати свідоцтво про право власності, що видано Управлінням ЖКГВ ОМР народних депутатів у 1997 році. При цьому, матеріали справи не містять відомостей щодо наявності свідоцтва, яке просить скасувати позивач.

Під час розгляду справи було встановлено наявність свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 23 листопада 1997 року, однак ОСОБА_1 не скористалася правом, передбаченим статтею 49 ЦПК України на зміну предмет позову, відповідної заяви до суду не подала. Крім того, пред`являючи позов в цій частині, ОСОБА_1 не зазначила підстави позову, а саме, чи порушені права позивача та яким чином вони порушені наявністю свідоцтва, обставини видачі якого позивачу не відомі.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, в чому саме полягає порушення права позивача, та чи підлягає право позивача захисту саме в обраний ОСОБА_1 спосіб.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові в частині перерахунку часток суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 55 від 18.06.2007 року розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, Інструкція передбачає можливість вирішення питання щодо зміни часток у судовому порядку лише після звернення до всіх співвласників та не отримання від них згоди. Адже саме таке не отримання згоди фактично буде порушувати права позивача та слугувати підставою для звернення до суду.

Матеріали справи не містять відомостей щодо звернення позивача до інших співвласників з ініціативою проведення перерозподілу часток. Вказані обставини визнані і сторонами під час відкритого судового засідання.

Крім того, 19 листопада 2021 року КП «БТІ» Одеської міської ради було здійснено розрахунок часток у квартирі АДРЕСА_1 на підставі ухвали суду від 30.09.2021 року (т. 2 а. с. 54).

Розрахунок часток проведено без урахування веранди, згідно ухвали суду, яку було постановлено за клопотанням сторони позивача, в якому позивач просила розрахувати ідеальні частки без урахування веранди площею 9,2 кв. м., яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 35).

Відмовляючи в здійснені перерахунку часток у спірній квартирі суд керується тим, що веранда площею 9,2 кв. м., що є предметом спору, не є самовільним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України, в зв`язку із чим суд не може прийняти розрахунок часток від 19.11.2021 року, який проведено без урахування веранди, задля перерахунку часток у спірній квартирі, так як такий перерахунок потягне за собою порушення права власності ОСОБА_3 на належну їй частку квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, незаконними та такими, що не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 376, 391 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 258-259 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Одеської міської ради, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, знесення самочинного будівництва, перерозподіл часток в спільній частковій власності залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 09 жовтня 2023 року.

Суддя: Ю.В. Тополева