Рішення № 114229321, 09.10.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2023 року Справа № 160/14236/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23.06.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн. (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень 26 коп.);

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 коп.);

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року, якою встановлено суму заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 коп.);

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), якими визначено заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем винесено вимоги № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн., № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. та № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн. Позивач вважає протиправними вказані вимоги, оскільки позивач у спірний період не здійснював підприємницьку діяльність та перебував у трудових відносинах з різними підприємствами, де отримував дохід, з якого роботодавцями здійснювались передбачені законодавством відрахування, а тому у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску. Також, вказано про недотримання відповідачем строку прийняття оскаржуваних рішень. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

28.06.2023 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

10.07.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання позивача та поновлено строк звернення до суду з цим позовом та відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

02.08.2023 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувані вимоги є правомірними та такими, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, навіть якщо доходу від такої діяльності протягом всього року (або окремих його місяців) отримано не було. З метою контролю за сплатою сум єдиного внеску ДПС України в базі АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника впроваджено автоматичне щоквартальне нарахування сум єдиного внеску по фізичним особам-підприємцям, та відповідно до якої у позивача рахується податковий борг у сумі 37788,74 грн. При цьому станом на дату відкриття провадження у справі у позивача відсутній податковий борг. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.08.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що стягнення коштів за виконавчим провадженням жодним чином не впливає на законність оскаржуваних вимог про сплату єдиного внеску.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 19.02.2008 року по 06.06.2023 року перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 був платником єдиного внеску.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області винесло вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн., № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. та № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн.

Так, станом на момент формування спірних вимог, згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування:

- по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік - у сумі 8448,00 грн;

- по строку сплати 19.04.2018 за 1 кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;

- по строку сплати 19.07.2018 за 2 кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;

- по строку сплати 19.10.2018 за 3 кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;

- по строку сплати 21.01.2019 за 4 кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;

- по строку сплати 19.04.2019 за 1 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;

- по строку сплати 19.07.2019 за 2 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;

- по строку сплати 21.10.2019 за 3 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;

- по строку сплати 20.01.2020 за 4 кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;

- по строку сплати 21.04.2020 за 1 кв. 2020 року - у сумі 2078,12 грн;

- по строку сплати 20.07.2020 за 2 кв. 2020 року - у сумі 1039,06 грн;

- по строку сплати 19.10.2020 за 3 кв. 2020 року - у сумі 3178,12 грн;

- по строку сплати 19.01.2021 за 4 кв. 2020 року - у сумі 2200,00 грн.

Позивач вважає вказані вимоги протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням змін, внесених до даної норми Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII (набрав чинності 11.01.2017), Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (набрав чинності з 01.01.2021), положення частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», викладені в такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування».

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», (в редакції станом на період перебування позивача на спрощеній системі оподаткування з 31.05.2012 року по 31.03.2017 року) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (набули чинності з 01.01.2018 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018 року) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (набрав чинності з 01.01.2021 року) пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», викладено в такій редакції: «Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

Інші вищенаведені норми змін не зазнали.

Відповідно до вищенаведених норм права, починаючи з 01.01.2017 року встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування судом при розгляді цієї справи.

Разом з тим, позивач вказала, що з січня 2017 року по вересень 2020 року, за який позивачу нарахований єдиний внесок, позивач не вела господарської діяльності і протягом всього періоду позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього сплачує роботодавець у розмірі не меншого мінімального внеску.

Позивачем на підтвердження сплати єдиного внеску надано витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» форми ОК-5, відповідно до якого ОСОБА_1 у період з січня 2017 року по березень 2018 року (включно) працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТ-УКРАЇНА», з січня 2019 року по листопад 2019 року (включно) працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-АВТОМЕХАНІКА-М» та якими було сплачено єдиний внесок за найманого працівника ОСОБА_1 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, судом встановлено, що оскаржувана вимога № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн винесена станом на 31 жовтня 2019 року та включає в себе заборгованість за період з 2017 року по вересень 2019 року включно.

Вимога №Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн винесена станом на 31 січня 2020 року та включає в себе заборгованість з 2017 року по грудень 2019 року (включно).

Також, спірна вимога № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн винесена станом на 31 січня 2021 року та включає в себе заборгованість з 2017 року по грудень 2020 року.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску за періоди з 2017 року по березень 2018 року (включно), з січня 2019 року по листопад 2019 року (включно), суд вважає, що у останнього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, у зв`язку з чим оскаржувана вимога № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 19167,72 грн та вимоги № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року та № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 21003,84 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» форми ОК-5 за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року (включно) та за грудень 2019 року ні позивачем ні роботодавцем не було сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, доказів такої сплати матеріали справи не містять.

Також, позивачем не надано до суду жодних доказів сплати позивачем або роботодавцем єдиного внеску за 2020 рік.

Так, 2017 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 грн. згідно Закону України № 1801-VІІ від 21.12.2016 року «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3723 грн. згідно Закону України № 2246-VIII від 07.12.2017 року «Про Державний бюджет України на 2018 рік».

У 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 4173 грн. згідно Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018 року «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

У 2020 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 4723 грн. згідно Закону України № 294-IХ від 17.11.2019 року «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Отже, розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2017 рік становила 8448 грн. (3200 грн. х 22 % = 704 грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2018 рік склала 9828 грн. 72 коп. (3723 грн. х 22 % = 819 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р.) х 12 місяців).

Розрахункова (мінімальна) сума єдиного соціального внеску за 2019 рік становила 11016 грн. 72 коп. (4173 грн. х 22 % = 918 грн. 06 коп. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2019р. по 01.01.2020р.) х 12 місяців).

У 2020 році з врахуванням пільг, наданих платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з карантином, та розміру мінімальної заробітної плати у 2020 році мінімальний єдиний внесок складає:

за І квартал 2020 року 2078 грн. 12 коп. (4723 грн х 22% х 2 (за січень і лютий місяці); за ІІ квартал 2020 року 1039 грн. 06 коп. (за червень).

Законом України № 822-ІХ від 25.08.2020p. підвищено розмір мінімальної заробітної плати з 01.09.2020р. до 5000 грн., що впливає на мінімальний розмір єдиного внеску. Відповідно, з 01.09.2020р. мінімальний розмір єдиного внеску становить 1100 грн на місяць (5000 грн х 22 %), через що мінімальний єдиний внесок за ІІІ квартал 2020 року склав 3178 грн. 12 коп., за IV квартал 2020 року - 2200 грн.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів сплати мінімального страхового внеску за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року (включно) та з грудня 2019 року по грудень 2020 року (включно), суд дійшов висновку, що спірні вимоги № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року в частині нарахування позивачу боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 7371,54 грн, № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року в частині нарахування позивачу боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 8289,60 грн та № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року в частині нарахування позивачу боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 16784,90 грн. є правомірними та такими, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо доводів позивача про порушення процедури винесення спірних вимог, у зв`язку з недотриманням строків прийняття відповідних рішень, суд зазначає наступне.

В контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне звернути увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків.

Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення .

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Недотримання контролюючим органом строку направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) не може мати наслідком скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки само по собі направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу з порушенням встановленого строку, не звільняє платника від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску.

Крім того, суд зазначає, що ні Закон № 2464-VI ні Інструкція № 449 не визначають наслідків пропуску визначеного Інструкцією № 449 строку.

Отже, що несвоєчасне винесення вимоги про сплату боргу з ЄСВ не спростовує факту його несплати у визначені строки та не позбавляє платника податків обов`язків такої сплати.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), якими визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

З метою удосконалення процесу адміністрування податків створено інформаційну систему Податковий блок , що включає чотири підсистеми-сегменти операційної діяльності органів податкової служби, таких як: реєстрація платників податків; обробка податкової звітності та платежів; облік платежів; податковий аудит.

Ця система призначена для виконання основних завдань податкових органів, а саме: інформування платників податків про їх податкові зобов`язання та надання роз`яснень податкового законодавства; податковий облік та реєстрація платників податків; прийом та обробка документів податкової звітності та облік платежів; перевірка податкової звітності на відповідність вимогам та нормам, встановленим законодавчими та нормативними актами України; застосування заходів із погашення податкового боргу у випадках порушення податкової дисципліни з боку платників податків; вирішення спірних питань щодо сум податкових донарахувань та податкового боргу тощо.

З вказаного слідує, що податковий орган не має права в обліковій картці платника податків самостійного коригування податкової звітності, в той час як підставою для включення чи виключення відомостей про податкові зобов`язання зі сплати податків та зборів відбувається на підставі прийнятих та відображених контролюючим органом рішень. В даному випадку, суд звертає увагу позивача на те, що скасування спірної вимоги зумовлює автоматичне виключення з облікової картки платника податку відомостей про існування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі, що визначено скасованим рішенням.

Разом з тим, відповідно до наданого відповідачем витягу з інтегрованої картки платника податків позивача вбачається, що в нього відсутній податковий борг, з огляду на сплату ним такої заборгованості.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач до суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №32528798800007152726 від 20.06.2023 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 596,71 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-1461-52/04-63 від 08.11.2019 року в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 19167,72 грн.

Визнати протиправними та скасувати вимоги № Ф-1461-52/04-63 від 11.02.2020 року та № Ф-1461-52/04-63 від 05.02.2021 року в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 21003,84 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 596,71 грн. (п`ятсот дев`яносто шість гривень сімдесят одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв