Постанова № 11419532, 27.04.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

27 квітня 2010 року Справа № 2-11/463-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача: Калінич Ольга Володимирівна, довіреність № 2 від 09.12.09, товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-С";

представник відповідача: не з'явився, приватне підприємство "СерЛінк";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "СерЛінк" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 11 березня 2010 року у справі №2-11/463-2010

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-С" (вул. Луговська, 189, місто Дніпропетровськ, 49081)

до           приватного підприємства "СерЛінк" (пров. Колгоспний, 4, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400)

про стягнення заборгованості 116927,36 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вега-С»звернулось до господарського суду Автономної Республіки із позовом до приватного підприємства «СерЛинк», з посиланням на статті 525, 526, 629, 641, 642 Цивільного кодексу України, про стягнення 116927,36 грн заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків з оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 11 березня 2010 року у справі №2-11/463-2010 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-С" до приватного підприємства "СерЛінк" про стягнення заборгованості 116927,36 грн задоволений.

При цьому, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем своїх обов’язків з оплати отриманого товару.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Так, заявник апеляційної скарги, з посиланням на статтю 638 Цивільного кодексу України, частину 8 статті 181 Господарського кодексу України, зазначає про відсутність договірних відносин між сторонами.

Крім того, заявник скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідачем товариству з обмеженою відповідальністю "Вега-С" були пропоновані умови щодо відстрочення виконання грошового зобов’язання, яке позивачем було проігноровано.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував. Відповідач у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Вега-С»поставило приватному підприємству «СерЛинк»товар (чорний метал) за видатковими накладними № 100782 від 07 червня 2008 року, № 101129 від 29 серпня 2008 року, № 101130 від 29 серпня 2008 року, на загальну суму 229266,90 грн (а.с. 13, 16, 17).

Однак відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково, у зв’язку з чим позивачем на адресу приватного підприємства "СерЛінк" 11 листопада 2009 року за вих. № 01/11 було направлено вимогу на 116927,36 грн, яка була отримана ним 10 грудня 2009 року (а.с. 34-35).

Несплата відповідачем вказаної суми явилось підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Правовідносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами з поставки та підлягають регулюванню за правилами глави 54 Цивільного кодексу України, параграфу 1 глави 30 Господарського кодексу України, а також загальними положеннями про зобов’язання.

Згідно з частиною 1 статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, 04 червня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вега-С" надало рахунок № 101311 приватному підприємству "СерЛінк" на сплату 128158,90 грн за товар (чорний метал) (а.с. 11).

Згідно з статтею 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Таким чином, рахунок № 101311 від 04 червня 2008 року є офертою позивача до відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідач прийняв пропозицію позивача, отримавши товар на суму 128158,90 грн за видатковою накладною № 100782 від 07 червня 2008 року (а.с. 13).

При цьому, відповідач розрахувався з позивачем за отриманий товар частково, сплативши 65558,90 грн (а.с. 23-34).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за одержаний товар за видатковою накладною № 100782 від 07 червня 2008 року становить 62600,00 грн.

29 серпня 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю "Вега-С" були виставлені рахунки № 102018 та № 102019 на 15360,00 грн та 85748,00 грн відповідно, а всього на 101108,00 грн (а.с. 14-15).

Відповідач прийняв пропозиції позивача отримавши товар за цими рахунками на суму 101108,00 грн згідно з видатковими накладними № 101129 від 29 серпня 2008 року та № 101130 від 29 серпня 2008 року (а.с. 16, 17), однак не розрахувався з позивачем за нього.

Таким чином, загальний борг приватного підприємства "СерЛінк" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Вега-С" складав 163708,00 грн (101108,00 грн + 62600,00 грн).

26 вересня 2008 року сторони уклали угоду про зарахування зустрічних вимог, згідно з якою заборгованість відповідача зменшилась на 46780,64 грн (а.с. 20-21) та склала 116927,36 грн, що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 22).

11 листопада 2009 року за вих. №01/11 позивачем на адресу приватного підприємства "СерЛінк" було направлено вимогу на 116927,36 грн, яка була отримана ним 10 грудня 2009 року (а.с. 34-35).

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з наведеної норми Закону відповідач повинен був сплатити заборгованість 18 грудня 2009 року.

Проте, доказів оплати зазначеної суми відповідач суду не представив, отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що між сторонами не виникли договірні зобов’язання через недосягнення згоди зі всіх істотних умов судова колегія знаходить хибними з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім того, за правилами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріали справи містять докази укладання договору у зазначений спосіб, а саме: направлення позивачем на адресу приватного підприємства "СерЛінк" рахунку, який був частково оплачений останнім, здійснення поставки товару, що підтверджується підписами та печатками сторін на відповідних накладних, складення угоди про залік взаєморозрахунків, акту звірки рахунків. Отже, поведінка сторін достовірно засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, що, в свою чергу, є підставою для виникнення зобов'язальних правовідносин.

Крім того, судова колегія вважає необхідним звернути увагу відповідача на те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять такі істотні умови договору як ціна та предмет, а строк виконання існуючого між сторонами господарського зобов’язання встановлено на підставі статті 530 Цивільного кодексу України, тобто у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, що мало місце в даному випадку.

Таким чином, існуючи між сторонами зобов’язальні правовідносини повністю відповідають вимогам частини 3 статті 181 Господарського кодексу України, згідно з якою при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Будь яких доказів щодо погодження сторонами нових умов стосовно строку оплати поставленого товару, відповідач, всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суду не представив.

Судова колегія не вбачає порушень судом першої інстанції норм статті 638 Цивільного кодексу України, на яку є посилання в апеляційній скарзі.

Так, згідно з цією статтею, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, що і мало місце в даному випадку.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги з підстав їх необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції знаходить таким, що підлягає залишенню без змін.

Згідно з ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року відповідача було зобов’язано до дня наступного судового засідання: 27 квітня 2010 року о 10 год. 30 хв. надати судовій колегії докази оплати державного мита за подачу апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі в оригіналі. Однак ці вимоги заявником апеляційної скарги виконані не були.

Відповідно до пункту “г” частини 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, яка стосується розміру ставок державного мита, із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за ново виявленими обставинами, які подаються до господарських судів, сплачується 50 % ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно з статтею 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню в доход державного бюджету України державне мито за подачу апеляційної скарги в сумі 58,46 грн.

Керуючись статтями 46, 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "СерЛінк" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 березня 2010 року у справі №2-11/463-2010 залишити без змін.

3. Стягнути з приватного підприємства "СерЛінк" (пров. Колгоспний, 4, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400, код ЄДРПОУ: 20699829, р/р 2600148531076 в ЕО АКБ УСБ, м. Сімферополь, МФО 324010, або з іншого відомого державному виконавцю рахунка) в доход Державного бюджету України (р/р 31113095700007 в Управлінні державного казначейства в місті Севастополі, МФО 824509, ОКПО 24035598) державне мито в сумі 58,46 грн.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.          

Головуючий суддя                                                  

Судді