Постанова № 11419510, 27.04.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

22 квітня 2010 року Справа № 2-12/111-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Шевченко Віктор Михайлович, довіреність від 05.01.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД";

відповідача: Мазакова Ніна Аркадіївна, довіреність № 11/67 від 09.11.09, Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз";

розглянувши апеляційну скаргу Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов.М.М.) від 09.02.2010 у справі №2-12/111-2010

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (вул. Канатна, 42-501,Одеса,65125)

до           Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пров.Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,95000)

про стягнення 451653,00 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

           Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»про стягнення 446872,21 грн., у тому числі 397080,00 грн. - заборгованості, 6923,92 грн. - 3% річних, 42868,29 грн. пені. (а.с. 2-5).

Позовні вимоги, з посиланням на статті 525,526,625 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконання умов договору поставки № 1042 від 23.12.2008 , укладеного між сторонами у справі, в результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню та є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 у справі № 2-12/111-2010 (суддя Іллічов М.М.) позов задоволений.

З Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" стягнуто 397080,00 грн. - заборгованості, 6923,92 грн. - 3% річних, 42868,29 грн. пені, грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу .

В основу рішення суду першої інстанції були покладені загальні норми господарського та цивільного права, а саме норми статті 193 Господарського кодексу України, статей 525,549,551,625 Цивільного кодексу України, які передбачають вимоги до виконання господарських зобов’язань та визначають відповідальність за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Не погодившись з рішенням суду, Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення пені у розмірі 42868,29 грн., зменшивши її розмір до 10 відсотків та скасування в частині стягнення витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення суду прийнято при неправильному застосуванні норм процесуального права, з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, відповідач наводить положення частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та вважає, що суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Крім того, на думку відповідача, судом у порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»№ 1258 від 21.12.2005 зі змінами і доповненнями, необґрунтовано стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Сторони у засіданні судової колегії, яке відбулося 22.04.2010 підтримали свої вимоги та заперечення.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.12.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД»(постачальник) та Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз»(покупець) був укладений договір поставки №1042 , пунктом 1.1. якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановлений термін у власність покупця товар у відповідності зі специфікацією №1 (додаток №1), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити його на умовах, встановлених договором. (а.с.12-15)

Відповідно до пункту 4.1. договору, сума договору складає 397 080,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 66 180,00 грн. оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 15 календарних днів після отримання товару та підписання акту прийняття-передачі.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт виконання позивачем зобов'язань за договором, а саме те, що відповідно видатковій накладній №РН-0000108 від 31.03.2009 здійснена поставка товару на адресу відповідача на суму 394 680,00 грн. та те, що відповідно видатковій накладній №РН-0000142 від 14.04.2009 поставлений товар на суму 2400,00 грн. (а.с.17-18).

Також, 24.04.2009 сторонами були підписані та скріплені печатками обох сторін, акти прийому-передачі товару відповідно до умов договору поставки №1042 від 23.12.2008, які по суті відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". (а.с.21-22)

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором поставки не виконав, вартість отриманого від позивача товару не оплатив, у зв'язку чим, товариство з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами пункту 1 статті 692 цього кодексу покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 вказаного Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначені документи (акти прийому-передачі виконаних робіт, видаткові накладні )підтверджують: по-перше –виконання робіт, по-друге –їх вартість.

Таким чином, сума заборгованості відповідача у розмірі 397080,00 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню.

Апеляційна інстанція перевірила розрахунок суми пені та 3-х процентів річних суду першої інстанції, вважає його вірним.

Що ж до вимог заявника апеляційній скарги щодо неврахування судом першої інстанції наявності підстав для зменшення стягнення розміру пені у сумі 42868,29 грн. до 10 відсотків , судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У свою чергу, в пункті 7.3. договору зазначено, що у випадку несвоєчасного проведення кінцевого розрахунку за поставлену партію товару, покупець сплачує поставнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період, за який начисляється пеня, за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

Враховуючи, що товар поставлено в повному обсязі, акти прийому-передачі товару підписані відповідачем без зауважень, видаткові накладні та довіреності складені сторонами відповідно до вимог діючого законодавства, у суду першої інстанції немає підстав зменшити заявлену до стягнення суму пені на 10 відсотків.

Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вказаним статтям відповідач, звернувшись до судової колегії із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від господарської відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Так, судовою колегією встановлено, що позивачем поставлено товар на 397080,00 грн., відповідачем не сплачено ні частки заборгованості. Посилання в апеляційній скарзі на кредиторську заборгованість відповідача, складні фінансово-економічні умови , які в силу статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не є належними доказами наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов'язання.

Отже, судова колегія вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення пені у розмірі 42868,29 грн. шляхом зменшення її розміру до 10 відсотків немає.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, оскільки рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача 312,50 грн. витрат за інформаційне - технічне забезпечення судового процесу , судовою колегією приймаються до уваги виходячи із наступного.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 зі змінами та доповненнями №1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" (діючою на момент винесення рішення) визначено розмір оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, згідно розділу 2 якого для всіх позивачів у господарських справах, не звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, за ставкою 236 гривень.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому при таких обставинах рішення суду першої інстанції підлягає зміні щодо стягнення витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим з урахуванням зміні розміру витрат за інформаційне –технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись статтями 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010 у справі № 2-12/111-2010 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частині рішення у наступній редакції: " Стягнути з Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»(95000 м. Сімферополь, пр.Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, р/р 26000000 в АКБ «ЧБРР»МФО 384577 код ЄДРПОУ 00153117 ІПН 001531101091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Марко ЛТД»(65125 м. Одеса, вул. Канатна, 42 к.501, п/р 26004311805 в АБ «Південний», м. Одеса, МФО 328209, код ЄДРПОУ 30284125, ПДВ 23191665 ІПН 302841215535) заборгованість у розмірі 397 080,00 грн., 3 % річних у розмірі 6923,92 грн., пеню у розмірі 42868,29 грн., судові витрати по сплаті держмита - 4469,00 грн., 236,00 грн. витрат за інформаційне –технічне забезпечення судового процесу."

3. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  

Судді                                                                                

З оригіналом згідно

Помічник судді М.Є. Пекарнікова