Рішення № 114065115, 14.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023Справа № 910/3327/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"

про стягнення 402 000 617, 03 грн.

Представники:

від позивача: Боровська А.О.;

від відповідача: Циба Р.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 347 815 484, 75 грн, з яких: 278 110 718, 00 грн - кошти попередньої оплати, 69 704 766, 75 грн - штрафні санкції за прострочення поставки товару за державним контрактом № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.03.2023.

24.03.2023 до суду надійшла заява відповідача про продовження строку надання відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні 30.03.2023 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що 21.03.2023 відповідач повернув Міністерству оборони України попередню оплату за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 в сумі 278 110 718, 30 грн на підтвердження чого додано до відзиву платіжну інструкцію № 1110 від 21.03.2023. Крім того, відповідач зазначає, що невиконання у передбачені держконтрактом строки поставки продукції виникло не з вини відповідача. Крім того, відповідач вказує у відзиві про неправомірність та необгрунтованість нарахованих позивачем штрафних санкцій та просить суд закрити провадження у даній справі в частині вимоги про стягнення попередньої оплати з підстав відсутності предмета спору та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а у разі якщо суд не знайде підстав для вімови у задоволенні позовної заяви в цій частині - зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99 % від арифметично правильної та обгрунтованої суми.

Також, у судовому засіданні 30.03.2023 суд на місці ухвалив задовольнити заяву відповідача про продовження строку надання відзиву на позовну заяву, долучив відзив до матеріалів справи та оголосив перерву до 27.04.2023.

14.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про продовження процесуального строку, в якій просить суд продовжити строк для надання відповіді на відзив до 07.04.2022.

18.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив (надіслана засобами поштового зв`язку 06.04.2023), в якій зокрема зазначає, що відповідач прийнявши на себе зобов`язання за контрактом погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань. Також, позивач зазначає, що неналежне виконання відповідачем умов державного контракту, укладеного з Міністерством оборони України за державним оборонним замовленням під час повномасштабної військової агресії рф проти України суттєво впливає на обороноздатність держави.

У судовому засіданні 27.04.2023, відповідач надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав того, що позовну заяву підписано особою, право якої на вчинення таких дій від імені Міноборони не підтверджено у встановленому законом порядку.

Також, у судовому засіданні 27.04.2023 відповідач надав заяву про залучення до участі у справі третьої особи, в якій просить суд залучити Головне управління розвідки Міністерства оборони України до участі у даній справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні 27.04.2023 оголошено перерву до 25.05.2023.

15.05.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення проти клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 25.05.2023, розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 10.08.2023).

Також, у судовому засіданні 25.05.2023, розглянувши подану відповідачем заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління розвідки Міністерства оборони України, суд відзначив наступне.

Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Однак з поданої заяви суд не вбачає яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Головного управління розвідки Міністерства оборони України, враховуючи що Головне управління є розвідувальним органом Міністерства оборони України, підпорядковане Міністерству оборони України, тобто позивачу у даній справі, а тому суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи.

У судовому засіданні 25.05.2023 оголошено перерву до 08.06.2023.

01.06.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає про настання форс-мажорних обставин під час виконання держконтракту та просить суд зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Також, 01.06.2023 відповідач подав до суду заяву про продовження строку надання заперечень на відповідь на відзив та заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в якій просить суд залучити іноземну компанію «MOS Consulting Sp.z.o.o.», Республіка Польща, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У судовому засіданні 08.06.2023, суд на місці ухвалив поновити відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив.

Крім того, у судовому засіданні 08.06.2023, суд, розглянувши заяву відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - іноземної компанії «MOS Consulting Sp.z.o.o.», Республіка Польща, відмовив у її задоволенні, з огляду на предмет та підстави позову у даній справі, який виник саме між позивачем та відповідачем щодо виконання укладеного саме між ними державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, тобто правовідносини відповідача з його контрагентом знаходяться поза межами даного спору та наявність або відсутність у відповідача права на стягнення з контрагента збитків не є предметом даного спору, як підставу для залучення компанії «MOS Consulting Sp.z.o.o.», Республіка Польща третьою особою у даній справі.

Також, у судовому засіданні 08.06.2023 представник відповідача заявив усне клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, оскільки відповідач має сумнів щодо його існування.

Ухвалою від 08.06.2023 Господарський суд міста Києва витребував у Державного бюро розслідувань шляхом надання для огляду в судовому засіданні оригіналу державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, який міститься в матеріалах кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022 з його подальшим поверненням, або забезпечення можливості ознайомлення з оригіналом державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 в приміщенні суду, в судовому засіданні.

28.06.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного бюро розслідувань на вконання вимог ухвали суду від 08.06.2023 надійшли оригінали матеріалів контракту №403/1/22/8 від 08.03.2022 який міститься в матеріалах кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022.

04.07.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" на користь позивача 402 000 617, 03 грн, з яких: 278 110 718, 00 грн - кошти попередньої оплати та 128 889 899, 03 грн - штрафні санкції за прострочення поставки товару за державним контрактом № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

У судовому засіданні 06.07.2023 суд оглянув оригінали документів наданих Державним бюро розслідувань.

Також, у судовому засіданні 06.07.2023, розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з нової ціни позову, а саме 402 000 617, 03 грн, з яких: 278 110 718, 00 грн - кошти попередньої оплати та 128 889 899, 03 грн - штрафні санкції за прострочення поставки товару за державним контрактом № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

Крім того, у судовому засіданні 06.07.2023, суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 10.08.2023.

Супровідним листом № 01-37/218/23 від 06.07.2023 Господарський суд міста Києва повернув Державному бюро розслідувань оригінали матеріалів контракту №403/1/22/8 від 08.03.2022 який міститься в матеріалах кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022.

10.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав додаткові письмові пояснення щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару по державному контракту № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

У судовому засіданні 10.08.2023 представник відповідача подав заперечення щодо достовірності і допустимості наданої позивачем копії доказу та щодо заяви позивача про збільшення позовних вимог з новими доказами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/3327/23 призначено на 07.09.2023.

У судовому засіданні 07.09.2023 оголошено перерву до 14.09.2023.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.09.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавги пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.03.2022 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством «Спецтехноекспорт» (далі - виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції №403/1/22/8, умовам якого передбачено, що виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену у специфікації продукцію (додаток 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.

Відповідно до п. 1.2. контракту підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постанова КМУ від 28.02.2022 № 169 та «План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет, та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб від 05.03.2022 № 3242/з, затверджений Міністерством оборони України.

Відповідно до п. 2.1 контракту орієнтовна вартість продукції на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 582 228 500, 00 грн. Вартість продукції встановлено на підставі листа виконавця від 06.03.2022 № 060322/5.

Згідно п. 2.3. контракту, розрахунки провадяться шляхом оплати замовником поставленої продукції протягом 15 банківських днів після пред`явлення виконавцем рахунку на оплату продукції та документів, зазначених у пункті 2.5. контракту.

Пунктом 2.6. контракту передбачено, що замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 99% від орієнтовної вартості продукції за Контрактом на строк не більш як дев?ять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати продукція поставляється протягом 30 днів з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-якому випадку, не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється за Контрактом.

Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок протягом 15 (п?ятнадцяти) банківських днів.

За умовами п. 3.1. контракту, продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки).

Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем продукції за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з продукцією, у місці поставки. Продукція передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, Сертифікатами якості, сертифікатами походження (п. 3.2. контракту).

Відповідно до п. 3.4. контракту, датою виконання виконавцем зобов?язань щодо поставки продукції є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформлені митним органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 174.

Згідно п. 4.1. контракту, виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації та надати замовнику документи згідно пункту 2.5. контракту.

Відповідно до підпункту 1 п. 7.2. контракту, за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 (п. 10.1. контракту в редакції додаткової угоди №5 від 30.12.2022).

Додатком № 1 до державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 сторони погодили специфікацію продукції, що поставляється за державним контрактом. Строк поставки продукції - до 08.04.2022 року.

Також, між сторонами було укладено додаткові угоди до державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, а саме: № 1 від 29.04.2022, № 2 від 21.06.2022, № 3 від 26.07.2022, № 4 від 25.08.2022 та № 5 від 30.12.2022, якими сторони вносили зміни щодо вартості товару (продукції), що поставляється за державним контрактом.

Так, відповідно до додаткової угоди № 5 від 30.12.2022 до державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, сторони дійшли згоди пункти 2.1-2.5, 2.7 контракту викласти в новій редакції та доповнити пунктами 2.8.-2.10 контракт, а саме:

Пункт 2.1. Вартість (ціна) товару за цим контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в специфікації на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" (із змінами).

Виконавець підтверджує, що під час розрахунку вартості (ціни) товару за цим контрактом враховані всі податки, збори та інші витрати виконавця, пов?язані з виконанням цього контракту. Сторони визнають тa підтверджують, що відповідальність за правильність розрахунку, обгрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець. Відмова від відшкодування витрат виконавця у складі ціни товарів (робіт, послуг), обгрунтованих технічною, технологічною документацією та обліковою політикою виконавця, не допускається.

Сторони визнають та підтверджують, що при визначенні вартості (ціни) товару за цим контрактом рівень прибутку виконавця в складі вартості (ціни) товару визначено у розмірі 0,1 % закупівельної вартості (ціни) такого товару відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту). У розрахунку прибутку не враховуються податки та збори. Вартість (ціна) контракту становить 667 103 786, 70 грн без податку на додану вартість.

Сторони визнають та підтверджують, що операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/1) у 2022 році складають 576 406 215, 00 грн.

Решта обсягу фінансування та бюджетних зобов`язань визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту у встановленому законодавством та цим контрактом порядку.

Як зазначає позивач, відповідно до умов до договору, ним на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 43 від 08.03.2022 та вимоги на оплату № 403/1/14 від 09.03.2022 було перераховано відповідачу в якості попередньої оплати 576 406 215, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/18 від 09.03.2022.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити продукцію до 08.04.2022.

Проте, відповідач свої зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк належним чином не виконав, а саме частину товару поставив із порушення строків поставки продукції та не здійснив поставку 10 660 одиниць продукції на суму 368 808 289, 70 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у повному обсязі у визначений договором строк, а саме було поставлено товар на суму 298 295 497, 00 грн, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 278 110 718, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 82 091 653, 96 грн - пені за період з 09.04.2023 по 07.10.2022 та 41 798 245, 07 грн - штрафу відповідно до підпункту 1 пп. 7.2. контракту.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що ним було повернуто позивачу суму попередньої оплати у розмірі 278 110 718, 00 грн. Крім того, відповідач вказав на існування форс-мажорних обставин, у зв`язку з настанням яких він позбавлений був можливості виконати свої зобов`язання за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022. Також, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99 % від арифметичного правильної та обгрунтованої суми.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Пунктом 2.6. контракту передбачено, що замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 99% від орієнтовної вартості продукції за Контрактом на строк не більш, як дев?ять місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати продукція поставляється протягом 30 днів з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-якому випадку, не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється за Контрактом.

Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок протягом 15 (п?ятнадцяти) банківських днів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем відповідно до умов договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 43 від 08.03.2022 та вимоги на оплату № 403/1/14 від 09.03.2022 було перераховано відповідачу в якості попередньої оплати 576 406 215, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/18 від 09.03.2022.

Таким чином, Міністерством оборони України на виконання умов державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 було перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 576 406 215, 00 грн.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно п. 4.1. контракту, виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації та надати замовнику документи згідно пункту 2.5. контракту.

У специфікації на поставку продукції за державним контрактом, що є додатком № 1 до державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 сторони погодили строк поставки продукції - до 08.04.2022 року.

Тож, відповідач зобов`язаний був поставити продукцію до 08.04.2022.

Проте, відповідачем, поставлено продукцію на загальну суму 298 295 497, 00 грн з порушенням строку визначеного у специфікації, що підтверджується митними деклараціями: UA 209190/2022/017542 від 20.06.2022, .UA 209190/2022/017541 від 20.06.2022, UA 209190/2022/017540 від 20.06.2022, UA 209190/2022/017539 від 20.06.2022, UA 209190/2022/017538 від 20.06.2022, UA 209190/2022/016502 від 13.06.2022, UA 209190/2022/016501 від 13.06.2022, UA 209190/2022/016500 від 13.06.2022, UA 209190/2022/016499 від 13.06.2022, UA 209190/2022/016498 від 13.06.2022, UA 209190/2022/011841 від 14.05.2022, UA 209190/2022/011705 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011704 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011703 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011702 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011701 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011700 від 10.05.2022, UA 209190/2022/011689 від 14.05.2022, UA 209190/2022/011688 від 14.05.2022, UA 209190/2022/011687 від 14.05.2022, UA 209190/2022/011686 від 14.05.2022, UA 209190/2022/011171 від 07.05.2022, UA 209190/2022/011170 від 07.05.2022, UA 209190/2022/011169 від 07.05.2022, UA 209190/2022/011168 від 07.05.2022, UA 209190/2022/011167 від 07.05.2022, UA 209190/2022/010612 від 02.05.2022, UA 209190/2022/010606 від 01.05.2022, UA 209190/2022/010605 від 01.05.2022, UA 209190/2022/010604 від 01.05.2022, а також актами приймання-передачі товарів від 30.06.2022, від 10.08.2022, від 06.10.2022.

Тобто, із здійсненої позивачем суми попередної оплати, відповідачем поставлено товар на суму 298 295 497, 00 грн.

При цьому, відповідачем не поставлено 10 660 одиниць товару на суму 368 808 289, 70 грн.

Суд зазначає, що доказів внесення змін до державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 в частині строків поставки товару матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

З матеріалів справ вбачається, що позивач звернувся до відповідача з виогою №403/3/1/1334 від 30.01.2023, в якій вимагав повернути попередню оплату у розмірі 278 110 718, 30 грн у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки товару, а тому останнім безпідставно утримуються грошові кошти у розмірі 278 110 718, 30 грн, які підлягають поверненню позивачу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем повернуто позивачу суму попередньої оплати здійсненої позивачем за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, а саме перераховано позивачу кошти у розмірі 278 110 718, 30 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1110 від 21.03.2023.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/3327/23 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 278 110 718, 00 грн., яка була повернута відповідачем позивачу після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі залишок попередньої оплати здійсненої позивачем за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 повернута відповідачем у повному обсязі.

Крім того, за несвочасне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 82 091 653, 96 грн - пені за період з 09.04.2023 по 07.10.2022 та 41 798 245, 07 грн - штрафу відповідно до підпункту 1 пп. 7.2. контракту.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог з цій частині відповідач, зокрема, зазначає про відсутність оригіналу державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, у зв`язку з чим він вважає, що такий контракт між сторонами не укладався.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до п. 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 було зобов`язано позивача надати суду оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду в судовому засіданні, в тому числі державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

Представник позивача повідомив, що оригінали державних контрактів, зокрема державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022 були вилучені Державним бюро розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/5641/23-к та наразі перебувають у ДБР.

Тож, ухвалою від 08.06.2023 Господарський суд міста Києва витребував у Державного бюро розслідувань шляхом надання для огляду в судовому засіданні оригінал державного контракту на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, який міститься в матеріалах кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022.

28.06.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного бюро розслідувань на виконання вимог ухвали суду від 08.06.2023 надійшли оригінали матеріалів контракту №403/1/22/8 від 08.03.2022 який міститься в матеріалах кримінального провадження № 62022000000000783 від 30.09.2022.

У судовому засіданні 06.07.2023 судом було оглянуто документи надані Державним бюром розслідувань.

В той же час, суд звертає увагу на суперечливу поведінку відповідача, оскільки ставлячи під сумнів укладення державного контракту відповідачем вчинено дії щодо часткової поставки товару за державним контрактом № 403/1/22/8 від 08.03.2022 з підписанням актів приймання-передачі товарів, в яких міститься посилання на такий державний контракт, а також дії щодо виставлення рахунку-фактури № 43 від 08.03.2023, в якому міститься посилання на державний контракт № 403/1/22/8 від 08.03.2022 для здійснення позивачем попередньої оплати, та подальше повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 278 110 718, 00 грн за платіжною інструкцією № 1110 від 21.03.2023, в якій також у призначенні платежу є посилання на державний контракт № 403/1/22/8 від 08.03.2022. Зазначені дії свідчать про визнання/виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами державного контракту № 403/1/22/8 від 08.03.2022.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що підприємство є невинуватим в порушенні строків постачання за державним контрактом, так як вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання та недопущення господарського правопорушення. Так, для забезпечення потреб Збройних сил України в боєприпасах для відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, за відповідним завданням Міноборони, відповідачем був укладений зовнішньоекономічний контракт №STE-27-50-К-22 від 01.03.2022 з компанією MOS Consulting Sp. z о.о., Республіка Польща (надалі - інопостачальник), в рамках якого здійснювалось постачання продукції на виконання держконтракту.

З метою виконання контракту, для забезпечення потреб Збройних сил України в боєприпасах, відповідач отримавши кошти від замовника здійснив купівлю іноземної валюти та перерахував їх інопостачальнику в якості попередньої оплати продукції.

Виробником продукції, поставка якої для потреб Збройних сил України в рамках контракту здійснювалась на виконання держконтракту є «Вазовський Машинобудівний Завод» ЕАД, Республіка Болгарія. Однак, як зазначає відповідач, у зв`язку з внутрішньополітичною ситуацією в Болгарії, виробник не міг постачати товар для потреб України безпосередньо, а тому відповідач був змушений закуповувати товар у виробника через компанії в третіх країнах.

Непоставка частини у передбачений держконтрактом строк була зумовлена пожежею в одному з виробничих цехів Виробника «ВМЗ» (сталася 11.04.2022), внаслідок чого був знищений електричний щит одного з пресів виробничого обладнання. Про цю форс-мажорну обставину відповідач повідомляв Позивача (копії листа ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від 11.08.2022 № 31.44/1251/4143-22, від 18.10.2022 № 31.44/1253/5288-22, від 30.11.2022 № 31.44/1253/6117-22, від 23.12.2022 № 31.44/1253/6473-22, від 09.01.2023 № 31.44/1253/105-23, лист компанії «MOS Consulting Sp.z.O.O.» № MOS/2022/05/102_E від 26.05.2022.

Тож, на думку відповідача, така істотна зміна обставин має місце не внаслідок поведінки сторін договору, а у зв?язку з пожежею на заводі-виробника «ВМЗ» ЕАД, яка в свою чергу потягнула за собою недотримання продавцем - польською компанією «MOS Consulting Sp.z.o.o.» строків поставки виробів для ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» за зовнішньоекономічним контрактом від 01.03.2022 № STE-27-50-K/K1-22.

Відповідач також вказує, що докладав всіх можливих зусиль для належного виконання держконтракту - звертався з відповідними листами до інопостачальника з виконання контракту та продукції.

Щодо вказаних тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Тому, відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у специфікації до договору (додаткової угоди), повинен був врахувати цю обставину, з огляду на товар який підлягав поставці та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки та те, що договір укладався вже після запровадження в Україні військового стану.

Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв`язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов`язання за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/8 від 08.03.2022, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем долучено копію сертифікату Торго-промислової палати Республіки Польща № Р/SW/89/2022 від 02.08.2022, сертифкату Торгово-промислової палати Республіки Болгарія № 038 від 04.07.2022 та сертифікати Київської торгово-промислової палати від 03.10.2022 № 17/03-4/348, від 03.10.2022 № 17/03-4/349 та від 16.11.2022 № 17/03-4/448 на засвідчення форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили): пожежа, внаслідок загоряння 11 квітня 2022 року у виробничому цеху №231 «ВМЗ» ЕАД, яке спричинило серйозну аварію, у результаті якої панель електричного керування одного з пресів, необхідного для роботи обладнання, було знищено без можливості відновлення; значні перебої у роботі ланцюга постачання сировини та компонентів від місцевих виробників з Болгарії та інших країн Європи.

Відповідно до п. 7.3 контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін.

Проте, суд зазначає, що зі змісту вказаних сертифікатів вбачається, що обставинами непереборної сили вважається виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору) на території країни виробника - контрагента постачальника - польської компанії MOS Consulting Sp.z.O.O. та у болгарської компанії - «Вазовський Машинобудівний Завод» ЕАД.

Тобто, фактично вказаний сертифікат підтверджує наявність обставин непереборної сили у правовідносинах між відповідачем та його контрагентом, який не є стороною державного контракту, у зв`язку з чим посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин саме за державним контрактом не приймаються судом як підстава для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань перед позивачем.

Тож, за несвочасне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару позивач просить суд стягнути з відповідача 82 091 653, 96 грн - пені за період з 09.04.2023 по 07.10.2022 та 41 798 245, 07 грн - штрафу відповідно до підпункту 1 пп. 7.2. контракту.

Як встановлено судом вище, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку продукції до 08.04.2022 (включно). Тож, починаючи з 09.04.2022 відбулося прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару.

Згідно підпункту 1 пп. 7.2. контракту, за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 82 091 653, 96 грн - пені за період з 09.04.2023 по 07.10.2022.

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та підпункту 1 пп. 7.2. контракту, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 41 798 245, 07 грн - штрафу.

Разом з тим, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99% від арифметично правильної та обґрунтованої суми.

Главою 24 Господарського кодексу Україн загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач також зазначає, що спірні взаємовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, через призму процесуального закону виглядають як відносини рівних сторін і окремих, незалежних один від одного господарюючих суб`єктів. Однак, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2022 р. №237, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» було виключено із складу Державного концерну «Укроборонпром» та передано до сфери управління Міноборони.

Таким чином, з точки зору адміністративно-розпорядчого правовідношення взаємовідносини між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 є відносинами прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»), в яких Міноборони, як орган управління, повністю координує роботу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт».

В таких умовах господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.

Як вказує відповідач, він також докладав всіх можливих зусиль для належного виконання Держконтракту - звертався з відповідними листами до Інопостачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання Контракту та підтвердження обставин затримки постачання Товару.

При цьому, відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі боєприпасів за Держконтрактом.

Відповідач зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому силі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток відповідача склав 12331000,00 грн. При цьому, як пояснив відповідач, 80% від цієї суми підлягають сплаті державі в якості дивідендів. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що сума основного боргу була сплачена відповідачем під час розгляду справи, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків, тобто до 41 045 826, 98 грн. пені та 20 899 122, 54 грн. штрафу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, позовні вимоги Міністерства оборони України підлягають задоволенню частково та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 41 045 826, 98 грн. грн. та штраф у сумі 20 899 122, 54 грн.

Щодо розполілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог шляхом зменшення судом заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50 %, суд вважає за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/3327/23 в частині стягнення 278 110 718, 00 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Міністерства оборони України - задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (проспект Степана Бандери, буд. 7, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 30019335) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код - 00034022) 41 045 826 (сорок один мільйон сорок п`ять тисяч вісімсот двадцять шість) грн 98 коп. - пені, 20 899 122 (двадцять мільйонів вісімсот дев`яносто дев`ять тисяч сто двадцять дві) грн 54 коп. - штрафу та 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн 00 коп. - судового збору.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 09.10.2023.

Суддя Щербаков С.О.